2.2. Удосконалення системи екологічного оподаткування в Україні

Ефективне регулювання у природоохоронній сфері передбачає, що ставки плати за забруднення мають відповідати величинам екологічних збитків від забруднення кожного окремого типу.

За Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» запроваджено принцип «забруднювач платить», за яким на забруднювача покладена відповідальність за всі дії, що завдають шкоду навколишньому природному середовищу. Економічним важелем реалізації цього принципу є плата за забруднення навколишнього природного середовища. Проте західний досвід показав, що реалізація принципу «забруднювач платить» як економічного інструмента не вичерпує ефективних засобів екологізації. Тобто як економічний інструмент він має обмежену ефективність. Те саме стосується адміністративного регулювання забруднення у вигляді встановлення обов’язкових норм або квот на викиди.

З метою удосконалення екологічного оподаткування в Україні Управ­лінням економіки й інвестицій Мінекобезпеки розроблений механізм пла­ти за забруднення навколишнього природного середовища, який знайшов своє логічне продовження в Постанові Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 р. №303 «Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору». Зазначимо, що Законом України «Про систему оподаткуван­ня» від 25.06.1991 р. (із наступними змінами і доповненнями) у 23од. 14 п. 1.14 збір за забруднення навколишнього природного середовища віднесений до загальнодержавних податків і зборів (обов’язкових платежів) і визначе­ний під назвою «Збір за забруднення навколишнього природного середовища» та є обов’язковим до оплати всіма платниками цього збору. Згідно з Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» плата за забруднення навколишнього природного середовища не звільняє підприємства від відшкодування збитків, завданих державі внаслідок по­рушення природоохоронного законодавства.

Законом України «Про охорону навколишнього природного середо­вища» встановлено, що використання природних ресурсів здійснюється в порядку загального та спеціального використання. Законодавством Украї­ни громадянам гарантується право загального використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб безоплатно, без за­кріплення цих ресурсів за окремими особами і надання на це відповідних дозволів, за винятком обмежень, передбачених законодавством України.

У порядку спеціального використання природних ресурсів громадя­нам, підприємствам, установам і організаціям надаються за плату у воло­діння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, для здійснення ви­робничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, на пільгових умовах.

Впроваджено плату за спеціальне використання водних ресурсів, надр для видобування корисних копалин, земельних, лісових ресурсів, диких тварин, рибних та інших водних живих ресурсів.

Механізм платного використання природних ресурсів забезпечено як на рівні законів, постанов Уряду, так і конкретних методик, інструкцій і форм статистичної звітності.

Законом України «Про охорону навколишнього природного середови­ща» передбачено:

• Плата за спеціальне використання природних ре­сурсів, яка включає в себе пла­ту за користування останніми, а також за їхнє понадлімітне використання. Вона набуває таких форм:

• податок на користування природними об’єктами,

• нормативна плата при передачі їх у власність,

• орендна плата.

Плата за землю, наприклад, стягується у вигляді земельного податку чи орендної плати. Плату за користування водними об’єктами встановлено у двох фор­мах – за спеціальне водокористування і за користування водами для по­треб гідроенергетики і водного транспорту.

• Плата за забруднення навколишнього середовища за такими видами зборів:

• за викиди в атмосферу забруднюючих речовин стаціонарними і ру­хомими джерелами;

• за викиди забруднюючих речовин у водні об’єкти (поверхневі, підземні, територіальні, внутрішні морські води);

• за розміщення виробничих, побутових та інших відходів у навколишньому природному середовищі.

• Плата за погіршення якості природ­них ресурсів, тобто за пошкодження природ­них ресурсів (зниження родючості ґрунтів, продуктивності лісу і водой­мищ) згідно із встановленими нормативами.

• За користування деякими природними об’єктами специфічного при­родного походження плату встановлено з урахуванням їхніх особливостей. Зокрема, за користування атмосферним повітрям треба платити лише тоді, коли воно використовується як сировина основного виробничого призначення (24од. 36 Закону України «Про охорону атмосферного повітря»). В літе­ратурі зустрічаються твердження, що існує необхідність у встановленні плати за користування атмосферним повітрям незалежно від мети його використання. Ця пропозиція не ґрунтується на об’єктивних екологічних чинниках. Атмосферне повітря, на відміну від інших основних природних об’єктів, постійно поновлюється за природними законами і його обсяг майже не зменшується. Тому держава не зазнає витрат на його поновлення. Щодо забруднення атмосферного повітря, то чинне законодавство передбачає плату за це. Законодавством не передбачена і плата за користування сонячною енергією, деякими природ­ними об’єктами, що використовуються для відпочинку населення.

Міністерство екологічної безпеки України з метою забезпечення механізму стяг­нення збору за забруднення на нормативно-методичному рівні наказом затвердили Інструкцію про порядок нарахування і сплати збору за забруд­нення навколишнього природного середовища.

За Інструкцією встановлено, що платниками збору є суб’єкти підприє­мницької діяльності, незалежно від форм власності, включаючи їх об’єд­нання, філіали, відділення й інші відокремлені підрозділи, які не мають статусу юридичної особи, розміщені на території іншої територіальної общини; бюджетні, суспільні й інші підприємства, заклади й організації; постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи в Україні; громадяни, котрі здійснюють на території України і в межах її континен­тального шельфу та виключно (морської) економічної зони викиди і ски­ди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище і розмі­щення відходів.

Об’єктами нарахування збору є:

• для стаціонарних джерел забруднення — об’єми забруднюючих ре­човин, які викидаються в атмосферу чи скидаються безпосередньо у вод­ний об’єкт, і об’єми відходів, що розміщуються в спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах;

• для рухомих джерел забруднення — об’єми фактично використаних видів пального, в результаті згорання яких утворюються забруднюючі ре­човини.

Згідно з Інструкцією збори розподіляються між фондами охо­рони навколишнього природного середовища у складі відповідних бюд­жетів у розмірах, встановлених законодавством:

• 20% —у місцеві фонди охорони навколишнього природного середо­вища, які створені у складі сільських, селищних, міських бюджетів, на ок­ремі рахунки;

• 50% — у місцеві фонди охорони навколишнього природного середо­вища, які створюються у складі бюджету Автономної Республіки Крим, обласних бюджетів, на окремі рахунки;

• 30% - у Державний фонд охорони навколишнього природного се­25одоохор, який створюється у складі Державного бюджету України, на окремі рахунки.

Нормативи збору за забруднення навколишнього природного середо­вища встановлюються як фіксовані суми у гривнях за одиницю основних забруднюючих речовин і розміщених відходів.

Згідно з Інструкцією за понадлімітні обсяги викидів, скидів за­бруднюючих речовин і розміщення відходів збір нараховується і сплачуєть­ся у п’ятикратному розмірі.

Якщо у платника відсутні затверджені в установленому порядку ліміти викидів від стаціонарних джерел забруднення, скидів і розміщення відходів, збір нараховується і сплачується у п’ятикратному розмірі.

Збір, який стягується за викиди стаціонарними джерелами забруднен­ня, скиди і розміщені відходи в межах лімітів, зараховується на валові витрати виробництва й обігу, а за перевищення цих лімітів — стягується за рахунок прибутку, який залишається в розпорядженні платника.

Платники — фізичні особи, суб’єкти підприємницької діяльності спла­чують цей збір за рахунок свого доходу.

Збір, який стягується за викиди рухомими джерелами, зараховується на валові витрати виробництва й обігу.

Для платників – бюджетних організацій збір зараховується на витрати і передбачається в кошторисі доходів і витрат.