2. Екологічне оподаткування

2.1. Сутність екологічного оподаткування

Новий етап у розвитку економіки природокористування безпо­середньо пов'язаний з перебудовою управління економікою. На цьому етапі дійовим економічним механізмом управління господарською діяльністю є фінансово-економічні заходи та подат­ки, які зробили б невигідним для об'єднань, підприємств і орга­нізацій неекономне витрачання природних ресурсів і пошкоджен­ня навколишнього природного середовища.

Фінансово-економічні методи регулювання в ринкових умо­вах значно ефективніші від прямого адміністративного регулю­вання. Система адміністративних обмежень і заборон, супереч­ливе накладання часто формальних штрафів за порушення чин­них норм виявились неефективними. Головним фінансово-економічним важелем має стати обов'язковий достат­ньо великий економічний податок за використання і завдання шкоди основним природним ресурсам - воді, повітрю, ґрунту, надрам, рослинному і тваринному світу, порушення біосистем.

У сучасних умовах широкомасштабного завдання шкоди біо­сфері екологічний добробут по відношенню до матеріального в шкалі цінностей виходить на перший план, хоча не всі члени суспільства це повністю усвідомили. Тому можна вважати цілком закономірним, що введення екологічного податку за використання і пошкодження природних ресурсів у ряді випадків при­зведе до деякого підвищення вартості продукції. Воно буде ком­пенсуватися підвищенням якості навколишнього природного середовища та ліквідацією шкідливого для здоров'я людини хі­мічного забруднення продуктів харчування і інших небезпеч­них змін стану довкілля.

Обґрунтування розміру податку за використання та пошко­дження природних ресурсів і розробка методів його визначен­ня в наш час стає одним із першочергових завдань. При цьому потрібний новий соціально-екологічний підхід, який одночасно враховував би соціальні, економічні й екологічні вимоги. При встановленні такого по­датку може враховуватись економічна оцінка ресурсів, визначена за обсягами трудовитрат на їх залучення в суспільне виробництво, ефекту від їх використання в процесі виробництва і прогнозу витрат на їх відновлення (якщо це можливо) або на відшкодування збитків, завданих довкіллю при їх використанні. Проте головним критерієм при встановленні екологічного податку повинно бути співвідношення потреб для суспільства відповідного природного ресурсу і можливостей природи щодо їх «безболісного» задоволення (тобто оцінка по­питу і пропозиції).

Оскільки внаслідок просторової неоднорідності географічної оболонки попит і пропозиція природних ресурсів на різних ді­лянках земної кулі неоднакові, то податок за використання і пошкодження кожного виду природного ресурсу повинен бути територіально диференційованим з урахуванням неодноріднос­ті природного середовища і антропогенного впливу на нього.

Держава повинна впливати на поведінку винних у забрудненні навколишнього середовища шляхом податків і стимулювати природоохоронну діяльність шляхом дотацій. Необхідно створити всі умови для того, щоб платникам податків було легше нести покладений на них тягар. З цією метою важливо забезпечити стабільність і простоту податкової системи, витримуючи принцип визначеності податкових зобов'язань, відповідно до якого термін сплати, спосіб платежу, сума платежу мають бути чіткими і визначеними.

Світовий досвід показує, що при вирі­шенні питань щодо удосконалення природокористування прогресивною формою регулювання може бути єдина система оподаткування і платежів. В цьому питанні необхідно провести податкову реформу, суть якої полягає в поступовому переході від існуючого штрафування до прямого природоресурсного оподаткування. До того ж перспективним є застосування системи податкових пільг та податкових норм, яка існує в різних країнах світу стосовно стимулювання випуску екологічно чис­тої, безпечної продукції. Щодо виробництва екологічно небезпеч­ної продукції і товарів, то на них також можуть бути встановле­ні податкові обмеження.

Досвід розвинутих країн показує, що активне застосування екологічного податку сприяє зниженню загального рівня забруднення природного середовища, а у перспективі — зниженню витрат на контроль за забрудненням і зростанням обсягів виробництва нової, екологічно чистої продукції, у такий спосіб зміцнюючи конкурентоспроможність і економічні позиції виробника. У цих країнах значного поширення набув підхід доповнення (заміщення) податків на працю і капітал податками на забруднення. Знижуючи рівень інших податків, які стягуються з підприємства, екологічний податок виконує функцію субсидіювання його фінансової діяльності.

Екологічні податки встановлюються на всі види продукції та послуг, у процесі виробництва й експлуатації яких відбувається забруднення навко­лишнього природного середовища або шкідлива дія на людину. Якщо при цьому не дотримуються вимог гранично-допустимих нормативів, то засто­совуються нормативи екологічного податку, які стимулюють перехід на маловідхідні (безвідхідні) технології чи ефективні очисні споруди. Строки зниження забруднення до нормативів та максимально можливі антропо­генні навантаження встановлюються на основі загальнодержавної стратегії охорони довкілля.

Екологічні податки на діяльність, що спричиняє деградацію довкілля, є дієвим засобом боротьби із забрудненням і вичерпуванням ресурсів. «Зе­лені податки» можуть застосовуватися при здійсненні контролю за вики­дами, які призводять до подальшого забруднення атмосферного повітря і водних ресурсів. Заданими Світового банку оподаткування використання вугілля промисловістю або бензину автомобілями знизить надмірне спо­живання ресурсів та обсяг викидів і підвищить податкові надходження, а тому забезпечить ефективність при управлінні якістю довкілля паралель­но з економічним зростанням. Податки на забруднення найефективніші тоді, коли існує усталена структура регулювання, що містить норми ви­кидів та дієву систему моніторингу та примусу. Крім того, за допомогою екологічних податків можливо створювати фонди, необхідні для підтрим­ки екологічного менеджменту. Нині спостерігається тенденція до утворен­ня фондів, кошти яких спрямовані на покращання заходів охорони навко­лишнього природного середовища. В умовах дефіциту фінансових ресурсів для екологічного оздоровлення держави доцільно збори за забруднення природних ресурсів акумулювати у спеціальних фондах, надавши їм пільго­вого режиму оподаткування.

До податків на еколого-небезпечну продукцію (так званий податок на продукт) належить податок на нафтопродукти, природний газ, вугілля, лакофарбову продукцію, пестициди, синтетичні пральні речовини, аку­мулятори, автошини, озоноруйнуючі речовини та ін. Податок на продукт — це податок, яким має обкладатися продукція, котра в один з періодів свого життєвого циклу забруднює навколишнє се­редовище.

В Україні зустрічаються поодинокі приклади застосування податків на продукт. Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 01. 10. 1999 p., №1825 „Про затвердження Програми поетапного припинення викорис­тання етилованого бензину в Україні” передбачено встановлення надбав­ки до етилованого бензину у розмірі 2% від оптово-промислової ціни та митної ціни на бензин, зі збільшенням її на четвертий-п'ятий роки після запровадження до 4 %.

До об'єктів екологічного оподаткування належать екологодеструктивні фактори, які справляють вплив прямого і непрямого характеру, а також товари і послуги, що є чи можуть стати причиною природоруйнівних дій.

Об'єктами екологічного оподаткування є енер­гоносії, транспортне обладнання і послуги, обсяги викидів у повітря та водне середовище, озоноруйнівні речовини, деякі розсіяні джерела заб­руднення води, відходів і шуму.

Платежі за забруднення навколишнього середовища є складовою час­тиною фінансового механізму охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів. Ці збори застосовуються з метою економічного стимулювання здійснення атмосфероохоронних, водоохоронних заходів, а також заходів зі зниження відходності виробничих процесів, переробки і безпечного за­хоронення відходів, формування джерел їх фінансування і кредитування, відшкодування збитків, завданих забрудненням атмосферного повітря ста­ціонарними об'єктами і рухомими джерелами забруднення, забрудненням поверхневих вод, морських вод і підземних горизонтів, а також відходів промислового, сільськогосподарського, будівельного та іншого виробниц­тва у навколишнє природне середовище.

Економічна сутність збору за забруднення полягає в тому, що:

• забруднювач зобов'язаний сплачувати (компенсувати) економічні збитки від негативного екологічного впливу на здоров'я людей, об'єкти житлово-комунального господарства (житловий фонд, міський транспорт, зелені насадження тощо), сільськогосподарські угіддя, водні, лісові, рибні, рекреаційні ресурси, основні фонди промисловості та інше;

• платежі за забруднення стали основою створення місцевих, обласних, Автономної Республіки Крим і Державного фондів охорони навколишнього природного середовища, які є одним із джерел фінансу­вання природоохоронних заходів і робіт.

У системі регулювання суспільних відносин у галузі охорони довкілля плата за забруднення несе велике різноманітне значення:

1. Стимулю­юче – стимулюючий бік плати за забруднення проявляється через вплив на економічні інтереси екологічно-небезпечних підприємств шляхом підви­щення або зменшення економічного тиску на них залежно від обсягів ви­кидів (скидів) у довкілля (чим більший обсяг викиду - тим вища плата). Для цього використовуються два види плати:

• за лімітові викиди (скиди) - в межах встановлених лімітів (тимчасо­вого походження) викидів (скидів) забруднюючих речовин та згідно з до­зволами на розміщення відходів у навколишньому середовищі. Щодо цих лімітованих викидів (скидів) встановлюються фіксовані нормативи плати;

• за перевищення лімітів викидів (скидів), розміщення забруднюю­чих речовин. Тут плата визначається в кратному розмірі відносно фіксова­них платежів.

Розміри платежів за забруднення навколишнього природного середо­вища встановлюються на підставі лімітів та фактичних обсягів викидів і скидів забруднюючих речовин, розміщення відходів, а також базових нор­мативів плати за них і відповідних регулювальних коефіцієнтів.

1. Координаційне. Плата за забруднення навколишнього середовища в межах установле­них лімітів коригується за регіонами України з застосуванням коефіцієнтів, що враховують територіальні екологічні особливості, та коефіцієнтів індек­сації базових нормативів плати.

За понадлімітні викиди і скиди забруднюючих речовин та розміщення відходів установлюється підвищений розмір плати на підставі базового нормативу плати, коефіцієнта індексації, коефіцієнтів, що враховують територіальні екологічні особливості, і коефіцієнтів кратності плати за понадлімітні викиди і скиди забруднюючих речовин і розміщення відходів. У разі відсутності на підприємстві затверджених у встановленому порядку лімітів викидів і скидів забруднюючих речовин та розміщення відходів нор­мативи плати за викиди і скиди забруднюючих речовин та розміщення відходів установлюються як за понадлімітні.

3. Контролююче. Відповідні платежі стягуються з підприємств незалежно від форм влас­ності і відомчої належності. Внесення плати за забруднення не звільняє підприємства від дотримання заходів щодо охорони навколишнього сере­довища, а також сплати штрафних санкцій за екологічні правопорушення і від повного відшкодування шкоди.

4. Компенсаційне. Основним призначенням зборів за викиди, скиди і розміщення відходів є те, що вони повинні компенсувати економічні збитки від негативного впливу забрудненого атмосферного повітря, забруднених вод і відходів на здоров'я людей, об'єкти житлово-комунального господарства (міський транспорт, зелені насадження), сільськогосподарські угіддя, водні, лісові, рибні і рекреаційні ресурси, основні фонди промислового транспорту.

Характер забруднення навколишнього середовища дуже різноманіт­ний і не завжди піддається кількісному обліку. Втрати від забруднення можна класифікувати за двома видами: економічний і соціальний. Економічні втрати спричиняються через погіршення виробництва пев­них об'єктів і втрат продукції; соціальні — як наслідок негативного впливу на здоров'я та життєдіяльність людини (хвороби, втрати працездатності, висока смертність).