7.Монголо-татарська навала

На той час, коли Київська держава розпалася на окремі самостійні землі — князівства, в Центральній Азії склалася нова могутня Монгольська держава. 1206 р. її об'єднання завершив хан Темучин (його називають Чингісханом, тобто великим ханом). Створення ним централізованої системи державного устрою та боєздатного війська давало можливість завойовувати нові території сусідніх народів. Протягом першої чверті XIII ст. монголи здійснили масштабні завоювання в Китаї, Середній Азії та Закавказзі, після чого опинилися біля кордонів Русі. По­ловецькі хани після своєї поразки звернулися за допомо­гою до українських князів: «Сьогодні нас побили, а завтра вас здолають».

Битва на Калці. На допомогу половцям вирушили Мсти­слав Галицький, Мстислав Київський та Данило Волин­ський. У перших же боях передові загони монголів зазнали поразки. Окрилені швидкою перемогою руські князі (ма­буть, не поділили слави) почали сваритися. Київський князь побудував укріплений табір і запропонував у ньому зустрі­чати монголів. Мстислав Галицький не пристав на таку про­позицію, і разом із союзниками переправився через р. Калку, де й відбувся знаменитий бій 31 травня 1223 року. По­разка була неминучою, адже українські дружини втратили єдине командування, княжі війська діяли неузгоджено, а половці не витри­мали тиску монголів і повтікали. Три доби війська Чингізхана штурмували табір київського князя, але заволодіти ним не зуміли. Тоді степовики вдалися до хитрощів і пообіцяли не чинити зла русичам, які вийдуть з табору за великий викуп. Князь Мстислав по­вірив і віддав наказ своєму війську відступати до Дніпра. Та тільки-но кияни вийшли з табору, монголи, не дотримавши свого слова, напали на них і більшість знищили. Літописець сповіщає, що на Калці 1223 року загинуло 10 тис. киян.

Після смерті Чингісхана (1227) його спадкоємці знову вирішили здійснити похід на Русь, який розпочався 1237 р., очолений ханом Батиєм. 1237—1238 рр. Батиєва орда спустошила землі князівств Південно-Східної Русі.

Пізньої осені 1239 року монголо-татарське військо з'явилося біля Києва. Літописець про це писав: «Від рику волів, реву верблюдів та іржан­ня коней не було чути голосу в місті». Місто бу­ло добре укріплене, і монголи очікували підходу основної орди на чолі з Батиєм. Крім того, Київ так вразив завойовників своєю красою, що вони запропонували князям здатися на ми­лість переможців. Проте київське віче ви­рішило стояти на смерть.Оборону очолив воєвода Дмитро. День і ніч протягом 10 тижнів і чотирьох днів кияни готувалися до оборони. Хитрі монголи розташували бойові тарани навко­ло воріт, що були побудовані біля Козячого болота — найслабшого місця київської оборони. Узимку 1240 року, коли болото промерзло, кочівники почати штурм. Зруйнувавши ворота, ординці ринули в місто, але кияни «гостинно» зустріли ворога: скрізь на голову кочівників лилася кипляча смола, летіли стріли й важке каміння. Кияни героїчно боролися за кожну частину свого міста. «Треба було бачити, як ла­малися списи, як розбивалися щити, як від стріл померкло сонце», — писав літописець.

Удершись до «міста Ярослава», татари ніч перепочили, а зранку по­чали штурм «міста Володимира». Був страшний рукопашний бій. Ос­танні захисники зачинилися в Десятинній церкві, але монголи підвели спеціальні стінобитні машини, і храм завалився, поховавши під собою героїчних захисників міста.

У нерівному бою загинули майже всі оборонці Києва. Вороги захопили в полон пораненого воєводу Дмитра, але за хороб­рість зберегли йому життя. З 50 тис. киян живими залишилися не більше 2 тис. осіб.

Знекровлені Руські землі опинились під владою монгольської держави – Золотої Орди. Поневолене населення було обкладено численними податками, мусило відбувати виснажливі повинності, нещадно грабувалися селяни і ремісники, молодь забирали в рабство. Золотоординські хани перетворили місцевих князів та бояр на своїх слухняних васалів, намагаючись увічнити роздрібненість Русі. Кожен князь мусив їздити в Орду, щоб отримати з рук хана ярлик (грамоту з дозволом) на право управління своїми землями.

Київська, Переяславська і Чернігово-Сіверська земля увійшли до одного з західних улусів (провінції) Золотої Орди. Там постійно кочувала татарська орда, готова в будь-який час до збройного нападу. У Києві правив золотоординський намісник-баскак, який контролював місцеву владу, відав збиранням данини і обліком населення.

Формально визнавши владу хана, відносну незалежність продовжувало зберігати лише Галицько-Волинське князівство. Золотоординське панування стало тяжким випробуванням для руських земель.