Лекція V. Становище українських земель у складі Великого князівства Литовського і Польщі (середина хіv - перша половина хvi ст.)

1.Експансія Польщі на Галичині, Волині та в Західній частині Поділля. Перехід українських земель під владу Литовської держави.

2.Суспільно-політичний устрій України у складі Великого князівства Литовського.

3.Виникнення козацтва. Запорозька Січ: соціальний устрій і господарство.

Студентам необхідно простежити перебіг політичних подій, пов’язаних з боротьбою Польщі і Литви за Галицько-Волинське князівство. У 1386 р. Галичина остаточно приєднується до складу Польського королівства, а більшість території Волині увійшла до складу Литовської держави. В результаті переможної битви на Синіх Водах з татарами (1362) великий князь литовський Ольгерд оволодів Київщиною, Переяславщиною і Поділлям, дещо згодом під владою Литви опинилась більша частина Чернігово-Сіверської землі. Слід звернути увагу на роль Кревської унії (1385), яка поклала початок соціально-культурному і політичному впливові Польщі на Литву. Коронувавшись польською короною, великий литовський князь Ягайло зобов’язався зробити католицтво державною релігією у Литві, приєднати її до Польщі, а разом з нею й українські та білоруські землі. Однак завдяки енергійній діяльності Вітовта, підтриманого українськими і білоруськими феодалами, Велике князівство Литовське збереглося як незалежний державний організм і проіснувало до 1569 р. Необхідно мати на увазі, що соціально-політичний устрій українських і білоруських земель тривалий час зберігав в основному свiй попередній зміст. Князі з династії Гедиміновичiв лише змінили колишніх Рюриковичів й визнали верховну владу над собою великого князя литовського. Саме цим пояснювалося порівняно легке утвердження влади Литви в Україні. Для українців литовське панування було набагато меншим злом, ніж тяжке золотоординське ярмо. До цього слід додати, що литовцi досить швидко потрапляли під вплив бiльш культурної Русі, яка сприяла розвитку і могутностi Литовського князівства. Однак великокнязівська влада, проводячи курс на створення централізованої держави, прагнула не допустити зміцнення нових місцевих династій на окремих українських землях і позбавити їх місцевої підтримки. Ці намагання викликали незадоволення українських феодалів, яке поглиблювалося також неухильним зростанням суспільних і політичних привілеїв католиків. Вiдвертий виступ української знаті за утвердження свого пріоритетного становища стався після смерті Вітовта (1430). Тривалий час Литовське князiвство було ареною жорстокої боротьби різних полiтичних груп. У цій ситуації Польща прагнула відторгнути волинськi та подільські землі, а українська партія – забезпечити домінуюче становище української знатi у Литовськiй державi.

Особливу увагу слід звернути на відновлення удільних князівств Київського (1440) і Волинського (1445). При цьому Київське князівство охоплювало не лише Київську землю, а й Переяславщину і Брацлавщину, що фактично було відновленням української державності на короткий час (до 1470 р.). У подальшій боротьбi українських феодалів проти литовського централiзму і переваги польських впливів помітну роль відiграли виступи князів Івана Гольшанського, Михайла Олельковича, Федора Більського (1480), а також повстання Михайла Глинського (1508). Однак повсталим не вдалося підняти широкі верстви населення, в тому числі більшiсть магнатів і православної шляхти, які в цілому інтегрувалися в політико-адмінiстративну систему Литовської держави, зміцнили в нiй свої позиції і не бажали реставрації удільно-князiвського ладу.

Знайомлячись з основними аспектами соціально-економічного розвитку, слід звернути увагу на розвиток феодального землеволодіння і посилення закріпачення селянства. При цьому необхiднаопростежити формування фільваркової системи шляхетського господарства, пов’язаної із посиленням товарно-грошових відносин. Найважливiшим станом був шляхетський стан, найвпливовiше місце в якому посідали кiлька десятків магнатських родів – великих феодалів, що були нащадками Рюриковичів або Гедиміновичів. Серед них князі Острозькі, Сангушки, Збаразькі, Вишневецькі, Заславські, Чарторийські, Четвертинські, які займали високі посади у Литовській державі, проте опинилися поза її найбiльш впливовим органом – «пани-рада» в результаті посилення литовсько-католицької партії. Із зростанням міст їх мешканці сформувалися в окремий стан - міщанство, яке домоглося введення Магдебурзького права (міського самоврядування). Його отримали Львiв (1356), Кам’янець-Подільський (1374), Луцьк (1432), Київ (1497) та ін.

Посилення феодально-кріпосницького гніту, який переплітався з рiзними формами національних і релігiйних утисків, викликало опір укрaїнського населення. Поширеною формою селянсько-плебейського протесту проти феодальних порядків стали втечі на малозаселені окраїни Поділля й Київщини. Утверджуючись на нових місцях за допомогою плуга й шаблі, ці втікачі вважали себе вільними людьми і почали називатися козаками, що означало тюркською мовою - вільна людина. Поява козаків у родючих південних степах супроводжувалась їх інтенсивною господарською діяльністю, що сприяла розвитку насамперед землеробства, а також скотарства, утворенням козацьких слобід і хуторів. Козацька колонізація спричинила освоєння величезних південних просторів, що стало одним з важливих джерел могутності польської держави в майбутньому.

Козаки зуміли витворити оригiнальну соцiальну організацію, яка всім своїм змістом була спрямована проти феодальних порядків. Усі без винятку члени козацької громади, яка була одночасно організацією військовою і самоврядною, мали рівні права на користування землею, участь у козацькій раді, виборах старшини тощо. Козацтво переконливо демонструвало українському селянству можливість організації соціального та економічного життя без феодала і тим самим здійснювало сильний революціонізуючий вплив на покріпачене селянство. Це зробило козацтво детонатором глибоких соцiальних рухів проти феодальної системи, що розхитували весь державний організм феодальної Польщі.

На військову організацiю козацтва вплинула та обставина, що воно опинилось фактично наодинці з турецько-татарськими завойовниками, які здійснювали безперервні набіги на Україну. Надзвичайно важливе значення у боротьбі українського народу за свою державнiсть мало утворення Запорозької Січі. Саме тут були започаткованi зародки того державного органiзму, який знайшов свій дальший розвиток у період Хмельниччини. Козацтво найповніше відбивало прагнення українського народу до свободи, незалежного державного життя і було виразником його загальнонаціональних інтересів.

Лекція VI. Україна у складі Речі Посполитої. Боротьба українського