Лекція хіі. Ліквідація української автономії у другій половині хviii ст.

1. Тимчасове вiдновлення гетьманства. Кирило Розумовський.

2. Ліквідація Гетьманщини і Запорізької Січi.

3. Історичне значення української колонізації Причорномор’я та Слобідської України.

Певне пом’якшення колонізаторської політики росiйського царизму мало місце під час царювання Єлизавети Петрівни (1741-1761). Було ліквідовано Правління гетьманського уряду, відкликано російських урядовців і обрано гетьманом брата фаворита імператриці – Кирила Розумовського (1750-1764). Новому гетьману вдалося відновити чинність усіх органів управлiння Гетьманщини. Студентам слiд ознайомитись із змiстом реформ Розумовського, спрямованих на модернізацію окремих сторін соціального життя України. Вони торкались армії, судової справи, торгiвлі тощо. Маючи більш широкi політичнi права, ніж російське дворянство, козацька старшина прагнула закріпити своє привілейоване становище. Її представники перед загрозою ліквідації автономiї України вже не виступають за обмеження гетьманської влади, а прагнуть її піднесення і навіть домагаються зробити її спадковою у роді Розумовських.

Вступ на російський престол Катерини ІІ (1762-1796) супроводжувався посиленням абсолютистської влади царизму, намаганням уніфікації усіх складових частин Російської імперії. В Україні було остаточно ліквідовано гетьманство і введено Малоросійське генерал-губернаторство і Малоросійську колегiю при ньому на чолі з П.Рум’янцевим. У «Секретном постановлении», власноручно написаному Катериною ІІ для нового управителя Україною, якому цариця радила «иметь и волчьи зубы и лисий хвост», ставилось завдання перетворити її на звичайну російську провінцію.

Негативне ставлення українського суспільства до скасування гетьманства, грубого порушення царським урядом «старовинних прав і вольностей», прагнення збереження автономії України відбилося у наказах українським депутатам у ходi виборiв до т.зв. Комiсії уложення (збірника законів) у 1767 р. і в процесі її роботи. Однак усі вияви поміркованої опозиційностi не дали жодних наслідків, процес ліквiдації решток автономії України і козацького самоврядування неухильно тривав.

3 самого початку відновлення Нової Січi «царизм крок за кроком намагався обмежити територiю Запорожжя, на землі якого жадiбно поглядало російське дворянство. В очах уряду Запорозька Січ була небезпечним вогнищем боротьби українського народу проти кріпосництва і національного гноблення. Після завершення російсько-турецької війни 1773-1775 рр. за Кучук-Кайнарджийським миром Росія одержала вихiд до Чорного моря. Російське дворянство, яке несло на нові землі кріпосницький лад, не могло примиритися з існуванням поряд соцiального організму, що не знав феодального примусу, широко використовував у господарському житті найману працю i формував буржуазні відносини. В червні 1775 р. за наказом Катерини ІІ Запорозька Січ була зайнята росiйськими військами і зруйнована.

Останній кошовий отаман був засланий у Соловецький монастир. Важливо усвідомити, що величезні земельні простори Запорожжя стали здобиччю кріпосників-латифундистів, насамперед представників російської дворянсько-бюрократичної еліти. Близько 5000 запорожців, не бажаючи примиритись з ситуацією, що склалася, зуміли дістатися в пониззя Дунаю і заснували там у межах турецьких володінь нову Задунайську Січ.

Студенти повинні усвідомити, що Росія, однак, дуже швидко відчула ослаблення своїх воєнних позицій внаслідок ліквідації Запорізької Січі. У 1784 р, з колишніх запорожців було утворене Бузьке козацьке військо, яке дістало землі між Бугом і Дністром. 3 початком нової російсько-турецької війни у 1787 р. бузькі козаки під проводом А.Головатого взяли активну участь у воєнних дiях. Слід підкреслити, що їх винахідливість i мужність сприяли здобуттю російською армією Очакова та Ізмаїла й успішному для Росії завершенню війни (1791). У 1788 р. бузькі козаки отримали назву Чорноморського козацького війська, яке нараховувало 7000 чол. Ним опiкувався особисто Г.Потьомкін, який навіть користувався гетьманським титулом. Після його смерті чорноморські козаки були переселені на Тамань і землі на правому березі р.Кубань. Вони стали одним із струменів могутнього колонізацiйного потоку, який дав українському народу можливість оволодіти узбережжям Чорного моря.

Студенти повинні ознайомитись з конкретними актами Російської держави, спрямованими на ліквідацію давнього адміністративного устрою України. У 1781 р. на її територію було поширено закон «Об учрежении губерний», який скасував Малоросiйську колегію і поділив Гетьманщину на три намісництва: Київське, Чернігівське і Новгород-Сіверське. Напередодні з колишньої Слобiдсько-Української губернії було утворено Харкiвське намісництво. Усі ознаки колишнього українського управління було ліквідовано. Одночасно ліквідовувся давній устрій козацького війська, і козацькi полки реорганізовувались у 10 карабінерських полків. Остаточна уніфікація колишнього військового устрою відбулася з проведенням першого рекрутського набору з козаків у 1797 р. Одночасно було остаточно прикріплено селян до землі та поширено на них загальноімперський режим панщини (1783).

Студентам слід звернути увагу, що козацька старшина, яка у своїй більшості залишилася лояльною до російського самодержавства, була зрівняна у правах з російським дворянством. Раболіпство багатьох представників козацької старшини відкрило для них двері у сферу вищої сановної бюрократії. Колишні службовці Малоросійської канцелярії, протеговані царським сатрапом Рум’янцевим, сягнули найвищих чинів імперської табелі рангів: Олександр Безбородько став канцлером, Петро Завадовський – міністром освіти. До аристократичної титулованої еліти влилися нащадки гетьманів, генеральної старшини, козацьких полковникiв, князі та графи Кочубеї, Безбородьки, Розумовські (їх називали при імператорському дворі у Відні «російськими Монморансі»), Милорадовичі, Гудовичі, Апостоли, Скоропадські, Капністи та ін. За своє привілейоване становище в імперії козацька старшина заплатила відмовою від реальної боротьби за українську державнiсть і закріпаченням більшості населення України. Україна була інкорпорована Російською імперією, її автономний статус, неодноразово підтвердженний відповідними договорами, був ліквідований, український народ опинився у царській «тюрмі народів».