Поняття соціології
Термін «соціологія» є похідним від двох слів: латинського societas — суспільство та грецького logos — вчення. Отже, соціологія— це наука про суспільство, і таке визначення визнається практично всіма вченими-соціологами. Але далі ситуація ускладнюється, бо суспільство можна вивчати з різних позицій. Одні соціологи зосереджують свою увагу на загальному описі суспільства як макросистеми, з притаманною їй структурою і складниками. Вони досліджують насамперед великі соціальні утворення — державу, економіку, культуру. Інші автори соціологічних концепцій, навпаки, в основу розуміння суспільства ставлять насамперед людину, намагаючись з’ясувати, чому, як і для чого ця людина створює суспільство й живе у ньому попри такі її негативні риси, як егоїзм, агресивність тощо. Тут на першому плані воля і прагнення людей до співжиття і творення соціальних груп; свідомість, яка гуртує людей у спільноти. Чи можливий якийсь компромісний варіант? Певною спробою у цьому напряму є розуміння соціології як науки про соціальні спільноти, з яких складається суспільство. Соціальна спільнота — це реально існуюча сукупність індивідів, яка характеризується відносною цілісністю. З такого погляду соціологію можна визначити як науку про становлення та функціонування соціальних спільнот, між якими складаються певні соціальні відносини і взаємодія, а також про соціальну людину-творця цих спільнот і головного суб’єкта історичного розвитку.
Уперше поняття «соціологія» було введене в обіг французьким філософом Огюстом Контом (1798—1867), який вже в 30-х роках ст. визначав соціологію як загальну науку про структуру суспільства, його розвиток, ототожнював соціологію з суспільствознавством.
В сучасному розумінні – соціологія може визначатися як:
– наукове вивчення суспільства, суспільних відносин та соціальних спільнот;
– наука про становлення та функціонування соціальних спільнот, з яких складається суспільство і між котрими утворюються певні соціальні відносини та взаємодія, а також про людину соціальну – творця цих спільнот і головного суб’єкта історичного розвитку;
– це сукупність пізнавальних практик, що складаються в європейській інтелектуальній традиції, починаючи з середини XIX ст., при цьому визначають себе самостійною наукою, спрямованою шукати відповіді на питання: ” що таке суспільство і як воно можливо?” через пізнання всіх сторін соціальної реальності.
Предмет, об’єкт і методи соціології
Сучасна соціологія — це багатоманітність течій та наукових шкіл, які по-різному пояснюють її об’єкт і предмет, місце і роль у суспільному житті й соціальному розвиткові, однак більшість учених-соціологів погоджуються з тим, що об’єктом соціології як науки є соціальна реальність, тобто реальне суспільне життя, суспільство як цілісний організм, що його вивчають і інші науки — філософія, історія, політологія, економічна теорія, етнографія, право тощо. Отже, об’єкт «соціальна реальність» вивчається багатьма науками, але кожна з них має свій предмет вивчення — це певні сторони, аспекти, зв’язки, закономірності, випадковості становлення й розвитку будь-якого суспільства. З огляду на це можна зробити висновок, що предметом соціології як науки є соціальні відносини, закономірності та випадкові чинники їх становлення і розвитку, соціальні спільності, явища, процеси й механізми їх взаємодії.
У соціологічних дослідженнях розрізняють методи теоретичні й емпіричні (практичні).
Теоретичні методи ще називають загальнонауковими, оскільки ними послуговуються усі без винятку наукові дисципліни: хімія, математика, фізика, астрономія, історія та ін. Вони включають у себе основні процедури логіки, вимоги до обґрунтування знання, правила виведення висновків тощо.
До теоретичних методів належать:
Абстрагування — сходження від конкретного до абстрактного, від емпіричного до теоретичного.
Системно-структурний метод — розглядає об'єкт пізнання як систему, що складається ві структурних елементів з визначеними функціями. Кожне соціальне явище є складною системою, яка, одночасно, є структурним елементом іншої, ширшої системи і складається з елементів, які, в свою чергу, є системами з іншими структурними елементами.
Порівняльний (компаративний) метод — це встановлення подібності та відмінності, що ґрунтується на підставі спів падання чи не спів падання певних ознак об'єктів.
Типологічний метод — групує факти у якісно визначені типи на підставі властивих їм спільних ознак.
Емпіричні методи (практичні). Саме ці методи складають науковий апарат для вивчення конкретних соціальних подій і фактів.
При зборі первинних даних використовують чотири основних методи, кожен з яких має по два основних різновиди: опитування (анкетування та інтерв'ювання), аналіз документів (якісний і кількісний (контент-аналіз), спостереження (невключене і включене), експеримент (природній і штучний).