3.3. Розвиток рефлексії як механізму самопізнання

Рефлексія ( REF (лат)– це обміркування свого внутрішнього стану, самоаналіз) – погляд назад, або здатність людини неодноразово звертати свій погляд на початок своїх дій, думок, уміння зайняти позицію стороннього спостерігача, розмірковувати над тим, що ти робиш, як пізнаєш, в тому числі й самого себе. Іншою мовою, рефлексія – це механізм подвійного, дзеркального відображення суб’єктів. Такими суб’єктами можуть бути як люди (ідентифікуючись з іншою, людина дивиться на себе його очима), так і різні Я: Я-що спізнає, Я-пізнаваний, Я-що споглядає водночас за Я-що спізнає і Я-пізнаванним.

В художній літературі багато прикладів, коли герої думають за інших або думають самі за себе. Це те саме, що грати із собою у шахи, або спілкуватися із самим собою, застосовуючи методику двох стільців (Людина сідає на один стілець і починає звинувачувати, нападати, завдавати сорому або хвалити самого себе, якій начебто сидить на іншому стільці. Потім пересідає на цей другий стілець і відповідає собі, що сидить, начебто, на першому стільці).

Розглянемо рефлексію як механізм самопізнання. Перш за все слід зазначити, що рефлексія як механізм формується набагато пізніше, ніж ідентифікація. Якщо до ідентифікації дитина проявляє здібності у ранньому віці, то зародження рефлексії починають виникати у дошкільників. Водночас, і у дорослих людей часто здатність до рефлексії продовжує залишатися на досить низькому рівні. Цим пояснюються певні складнощі пізнання оточуючого світу, в тому числі і самопізнання.

Традиційно в психології відрізняють декілька видів рефлексії:

комунікативна – її об’єктом є уявлення про внутрішній світ іншої людини і причинах її вчинків. Тут рефлексія виступає механізмом пізнання іншої людини;

особистісна – об’єктом пізнання виступає сама особистість, що пізнає, її властивості і якості, поведінкові характеристики, система відношень до інших;

інтелектуальна – проявляється в процесі розв’язання різноманітних задач, в здібностях аналізувати різні способи розв’язання, знаходити більш раціональні, неодноразово повертатися до умов задачі.

В послідовності роботи рефлексивного механізму виділяють шість етапів.

1. Рефлексивний вихід – здійснюється тоді, коли в інший спосіб неможливо пізнати іншу людину або самого себе.

2. Інтенціональність (інтенція – спрямованість) – спрямованість на об’єкт рефлексування, виділення його серед інших об’єктів.

3. Первинна категоризація – вибір первинних засобів, за допомогою яких здійснюється рефлексування.

4. Конструювання системи рефлексивних засобів – обрані первинні засоби об’єднуються у певну систему, що дає можливість більш цілеспрямовано і обґрунтовано перевірити рефлексивний аналіз.

5. Систематизація рефлексивного змісту – проводиться за рахунок використання різних знакових засобів: образів, символів, схем, мовних конструкцій (наприклад, щоб розв’язати певну задачу можна виразити її схематично або намалювати – це організує рефлексивне пізнання).

6. Об’єктивізація рефлексивного опису – оцінка й обговорення отриманого результату; у разі, коли результат незадовільний, процес рефлексії запускається знову.

Дія рефлексивного механізму з точки зору самопізнання в ході ідентифікації з іншою людиною або із самим собою, характеризується таким.  

Ідентифікуючись з іншою, людина виділяє її особистісні риси, способи поведінки, особливості відносин і спілкування. Далі все це піддається рефлексивному аналізу, під час якого з’ясовуються причини існування тієї чи іншої якості або здійснених вчинків, відбувається їх оцінка, потім йде процес перенесення цих характеристик на себе і відбувається їх порівняння. В результаті більш глибоко розуміються як особистісні особливості іншої, так і власні риси і властивості особистості.

Можливий і інший варіант. Ідентифікуючись з іншою, особистість починає бачити себе як би її очима. В підсумку з'ясовується відмінність її погляду на себе із свої власним, що також сприяє поглиблення самопізнання. Це дає можливість сформувати про себе більш адекватну і цілісну уяву.

У разі ідентифікації із собою можливі різноманітні варіанти самопізнання з включенням рефлексивних механізмів. Вони визначаються, по-перше, тим, з яким власним Я ідентифікується людина (Я-що спізнає, Я-пізнаваний, Я-ідеальний тощо), по-друге, наскільки повно й адекватно він зможе підібрати засоби рефлексування, створити з них цілісну систему.

Наприклад, аналізуючи власну комунікабельність, особистість відзначає такі особливості:

- визначає цю властивість як свою сильну сторону;

- займаючи позицію інших людей, також відмічає наявність цієї риси;

- водночас з’ясовує, що не відчуває особливої потреби спілкування з широким колом людей, а комунікабельність виникла внаслідок наполегливої роботи.

Виявляється також і причина, що спонукала до цієї роботи:

- відзначає, що незважаючи на комунікабельність, до сих пір мають місце певні складнощі у встановленні першого контакту, особливо з людьми старшого віку;

- з’ясовує деякі стійкі програми, що варіюються в залежності від співрозмовника, мовні засоби і штампи, стереотипи тощо.

Зрозуміло, що рефлексування – це складна робота, що вимагає часу, зусиль, певних здібностей. Водночас, саме рефлексія дозволяє подолати недоліки, які має ідентифікація, зробити процес самопізнання більш цілеспрямованим і усвідомленим.

Слід зазначит, що у деяких випадках здатність до рефлексування може заважати, оскільки людина починає займатися самопокаянням, безкінечним аналізом, якій не допомагає, а заважає створенню образу Я, породжує пасивну орієнтацію в процесі взаємодії із зовнішнім світом.

Отже, ідентифікація надає можливість уподібнитись тому що пізнається в інших і собі, рефлексія – як би відсторонитися і проаналізувати те що пізнається з різних позицій, із встановленням причинно-наслідкових зв’язків.

14