Тема 3. Саморозвиток особистості

1. Загальна характеристика саморозвитку

2. Самоуправління індивідуальним розвитком

3. Розвиток рефлексії як механізму самопізнання

Розвиток – це об’єктивний процес якісних і кількісних змін психічних процесів, властивостей, які відображаються у закономірних перетвореннях. Психічний розвиток може бути адекватно зрозумілий через характеристику соціальної ситуації, провідного виду діяльності, і основних новоутворень до досягнення певного віку.

Існують різні періодизації психічного розвитку людини. Зокрема в періодизації Д.Ельконіна, зміна вікових періодів обумовлена змінами провідних видів діяльності; в періодизації Е.Еріксона розглядаються дві протилежних лінії розвитку, пов’язаних або із досягненням почуття ідентичності з собою і оточенням, або з почуттям не тотожності себе і світу.

Саморозвиток – це фундаментальна здатність людини становитися і бути дійсним суб’єктом свого життя, перетворювати власну життєдіяльність в предмет практичного перетворення. Саморозвиток здійснюється в рамках життєдіяльності людини в процесі прояву активності, яка визначається здатністю здійснювати особистісні вибори на основі пізнання самого себе.

Саморозвиток відображає в активній формі особливості внутрішнього світу особистості, якій має власні просторово-часові координати, в яких здійснюються неперервні діалоги особистості із собою, іншими значимими людьми. Внутрішній світ, або суб’єктивна реальність, знаходиться в процесі постійного становлення і розвитку.

Отже, процес саморозвитку розпочинається водночас з життям і розгортається в ньому. При цьому важливою для кожної людини індивідуально є проблема – чи є він суб’єктом саморозвитку, чи цю роль виконують інші.

В якості одиниці аналізу саморозвитку виступає акт самопобудови особистості як здатність втілюватися в те, що зовсім недавно було усвідомленим або неусвідомленим проектом самого себе.

Саморозвиток особистості здійснюється в рамках індивідуального життєвого шляху.

Одиницею аналізу життєвого шляху є події, до яких відносяться події середовища, події поведінки людини в оточуючому середовищі і події внутрішнього життя. Справжній саморозвиток означає, що людина є не продуктом подій власного життя, а автором власної життєдіяльності, якій здатен не підкорятися обставинам, а творити їх, визначати перспективи власного самоіснування.

Саморозвиток – це неперервний процес, в якому під впливом певних мотивів ставляться і досягаються конкретні цілі шляхом змін своєї діяльності, поведінки або шляхом зміни самого себе, із застосуванням форм самоствердження, самовдосконалення, самоактуалізації.

Самоствердження дає можливість або підтвердити, або підсилити в собі власну особистість, риси характеру, способи поведінки і діяльності.

Самовдосконалення – це свідоме управління процесом власного розвитку.

Самоактуалізація – це реалізація себе у світі шляхом пізнання сенсу життя, досягнення повноти самоіснування.

В якості механізмів саморозвитку виступають самосприйняття і самопрогнозування.

Самосприйняття завершує акти самопізнання, характеризується визнанням в собі всіх сторін і якостей особистості, що викликають як позитивні, так і негативні емоції і визначає прогнозування себе у майбутньому.

Самопрогнозування дає можливість здійснювати вихід за межі самого себе сьогоднішнього, передбачувати події зовнішнього і внутрішнього життя, ставити задачі майбутньої діяльності і саморозвитку. Самопрогнози можуть бути проаналізовані з точки зору їх змісту, спрямованості, визначеності – невизначеності, стійкості, розташування у часі. Різноманітна діяльність і сполучення механізмів самосприйняття і самопрогнозування породжують різні стратегії саморозвитку. Оптимальною вважають ситуацію, коли людина сприймає в собі як негативні, так і позитивні властивості і якості, ставлячи водночас чітко, визначено і реалістично проблеми з формування і переформування себе (не заперечуючи себе сьогоднішнього, знає, яким він хоче бути завтра).

Процес саморозвитку пов’язаний з певними складнощами, котрі усвідомлено чи ні сприймаються особистістю як бар’єри саморозвитку.

Перший бар’єр – відсутність адекватної мотивації і цілей саморозвитку. Людина починає „пливти за течією”, самопобудова його особистості визначається випадковими подіями, їй складно визначитися у конкретній ситуації, ще складніше побудувати адекватні перспективи. Тому такі люди найчастіше скаржаться на обставини, які начебто заважають їм у досягненні поставлених цілей.

Наступна група бар’єрів пов’язана з нерозвиненими здібностями до самопізнання. Нечітке, розпливчате уявлення про себе, звуження сфер і областей функціонування власної Я-концепції призводять до того, що індивід ставить або нереальні, або неадекватні цілі саморозвитку. В підсумку така людина отримує результати, які його не задовольняють, не дають можливості відчути себе повноправним суб’єктом, автором свого життя.

Третя група бар’єрів обумовлена системою стереотипів і установок, що склалися. Наприклад, К.Роджерс основу стереотипів поведінки і дій бачить в надмірній прихильності і податливості особистості соціальному оточенню. Прагнення вести себе і діяти як усі, відсутність альтернатив в самопобудові особистості призводять до серії стереотипних реакцій, до постійного озирання на оцінки інших значимих і менш значимих людей. А.Маслоу прямо вказує на той факт, що в якості перешкод особистісному росту виступають: негативний валив минулого досвіду, звичок, які штовхають людей до непродуктивних форм поведінки; соціальний вплив і груповий тиск, яким індивід не здатен, не бажає і не вміє протистояти; наявність систем внутрішнього захисту, функціонування яких створює видимість благополуччя і адаптованість особистості до оточуючої дійсності.

Заслуговує на увагу і група бар’єрів, які визначаються не сформованістю механізмів саморозвитку. Неприйняття себе, або часткове прийняття призводить до невірної стратегії саморозвитку, коли людина починає тратити власні сили не на те, щоб відкривати в собі щось нове, а на боротьбу із власними негативними якостями. На це може витрачатися дорогоцінний час, а результати як для особистості, так і для оточуючих залишаються незадовільними.

Можна також виділити особливу групу бар’єрів, яка пов’язана з відсутністю навиків самовиховання, незнання і невміння залучати такі способи, які б дозволили будувати себе в потрібному напряму і реалізувати у повній мірі. Часто це супроводжується відсутністю вольових імпульсів, коли людина, визначаючи для себе певні часові пороги саморозвитку і само змін, не дотримується їх і продовжує діяти по старому. Добре відома фраза „З понеділка візьмуся”. Але настає понеділок, і все залишається без змін. Безперечно, що невиконання самозобов’язань викликає незадоволеність, каяття, глибокі сумніви щодо власних можливостей зробити те, що задумав.

В якості бар’єрів саморозвитку можуть виступати й інші люди, які несвідомо або цілеспрямовано заважають саморозвитку конкретної людини. В наслідок заздрості або небажання, щоб хтось був краще, досконаліше, вони створюють перепони навіть для близьких людей. В такому разі спрацьовують закони конкуренції, закони власного особистісного самоствердження.

Важливо так побудувати лінію власного життя і поведінки, щоб власне прагнення до вдосконалення не заважало інтересам інших.

Отже, саморозвиток – це складний, нелінійний, багатоплановий процес, якій може йти як в позитивному напрямі, так і в негативному з точки зору відповідності вищим зразкам та ідеалам, що вироблені людством. Як зазначив В.Франкл „Доля не може бути змінена, інакше це була б не доля. Людина ж може змінити себе, інакше вона не була б людиною. Здатність формувати і переформовувати себе – це прерогатива людського існування”.