4.2. Особливості ринку праці

Ринок праці є найскладнішим з усіх видів ринків за

структурою, специфікою ціноутворення, зв’язками з іншими ринками. Поряд із загальними для всіх ринків рисами він має свої особливості, притаманні лише йому. Ці особливості ринку праці обумовлені специфікою товару робоча сила.

Робоча сила – капітальний товар для суспільства, тому що робоча сила – це здатність людини до праці, сукупність її фізичних та духовних якостей, які використовуються у процесі виробництва товарів і послуг. У ринковій економіці робоча сила стає товаром, тобто предметом купівлі-продажу, який має назву найму, а працівник – найманим працівником.

Ринок праці відрізняється від інших ринків цілим рядом особливостей.

По-перше, специфічний сам “товар”, що тут продається і купується, тобто робоча сила. Продаж товару “робоча сила” не відмежовується від людини, а лише використовуються її здатності, навички, досвід, кваліфікація згідно з умовами договору про найом. Для найманого працівника надзвичайно важливі не тільки заробітна плата (ціна його "товару"), але й інші не грошові фактори: безпека роботи, умови праці і режим, можливості навчання, професійного росту, самореалізації, творчого потенціалу, морально-психологічний клімат на роботі, гарантії зайнятості і т.п.

По-друге, попит на працю є похідні від попиту на товари, послуги, які виробляються з використанням цієї праці.

По-третє, ринок праці характеризується недосконалістю інформації. Хоча тут діють державні служби зайнятості і приватні агентства по найму зі своїми базами даних, є спеціальні державні видання, теле і радіопрограми, інформацію про вакансії і працівників можна отримати через мережу Internet, проте інформація залишається недосконалою. Адже ніякі формальні дані, дипломи і рекомендації не можуть однозначно характеризувати потенційного працівника наймачу; так само, як і пропоновану роботу людина зможе по достоїнству оцінити проробивши деякий час..

І нарешті, по-четверте, важлива особливість ринку праці в порівнянні з товарними ринками – істотна і всезростаюча роль інституціональних факторів. Купівля-продаж робочої сили регулюється державою через систему законодавчо-правових документів. Законодавчо встановлюються державні норми і гарантії організації оплати праці.

Держава за допомогою економічних важелів – зміни ставок податків (або) субсидій, а також за допомогою інших заходів впливає на попит і пропозицію на ринку праці з метою скорочення рівня безробіття і збільшення рівня зайнятості населення.

Крім того, значний вплив на ринки праці справляють профспілки, особливо в окремих галузях. Організаційною формою взаємодії між суб’єктами ринку праці, вираження їх інтересів є об’єднання (асоціації) підприємців, з одного боку, і профспілки – з іншого.

4.3. Функції ринку праці

Функціонування ринку праці підпорядковується законам товарного виробництва – закону попиту і пропозиції, закону вартості, закону конкуренції, що находить відображення у виконанні ним певних функцій.

Ринок праці виконує такі функції:

• суспільного поділу праці – забезпечує пропорційність робочої сили відповідно до структури суспільних потреб і розвитку техніки, розмежовує роботодавців і найманих працівників за професіями, спеціальностями та між галузями і регіонами;

• посередницька – узгоджує економічні інтереси суб’єктів трудових відносин щодо умов найму, рівня заробітної плати, якості робочої сили;

• ціноутворююча – встановлює рівновагу між попитом і пропозицією робочої сили. На ринку праці діє закон вартості і відбувається загальне визнання затрат праці на відтворення товару “робоча сила” та його суспільної корисності;

• стимулююча – ринок вимагає якісної робочої сили, стимулюючи найманих робітників поліпшувати свій рівень професійних знань та вмінь, щоб бути конкурентоспроможними на ринку праці, впливає на умови реалізації особистого трудового потенціалу, сприяє формуванню оптимальної професійно-кваліфікаційної структури;

• інформаційна – ринок дає інформацію про структуру попиту і пропозиції, місткість та кон’юнктуру ринку тощо;

• регулююча – впливає на формування пропозицій суспільного виробництва, розвиток регіонів;

• оздоровча - в умовах гострої конкуренції перевагу одержують працівники з більш високими характеристиками якості робочої сили;

• розподільча - сприяє ліквідації надлишків робочої сили, її раціональному оптимальному розміщенню та ефективному використанню;

• соціальна – сприяє підбору престижної роботи в залежності від розвитку особистих здібностей, ділових якостей і професіоналізму.

Водночас є функції, які реалізуються державою і складають основу державної соціальної політики. Це такі функції як матеріальна та соціальна підтримка соціально вразливих верств населення, організація професійної підготовки та перепідготовки кадрів, забезпечення сприятливих умов для розвитку соціальної інфраструктури малого бізнесу, здійснення заходів щодо вирівнювання розвитку окремих регіонів тощо.