Судова система Німеччини.

1. Конституційні основи правосуддя.

2. Федеральний конституційний суд.

3. Суди загальної юрисдикції.

4. Адміністративні Суди.

5. Суд по трудових справах.

6. Фінансові суди.

7. Суд з соціальних питань.

1. Конституційні основи правосуддя.

Німеччина — одна з не багатьох країн Європи, визначила на конституційному рівні суди як судову владу (ст. 92 Основного Закону ФРН). Зміст цієї статті дає підстави для поділу юрисдикційних повноважень судів на конституційну і загальну юрисдикцію.

Судова система загальної юрисдикції Німеччини унікальна тим, що вона побудована за територіально-галузевим принципом і являє собою автономні, з внутрішніми ієрархічними рівнями судові піраміди. У Німеччини існує п'ять основних сфер юстиції — загальна, адміністративна, трудова, соціальна і фінансова; відповідно функціонують п'ять систем судів, кожну з яких очолює власний вищий судовий орган. Конституційною основою такої організації є ст. 95 Основного Закону ФРН, де зафіксовано галузеву юрисдикцію через головні органи (федеральні суди), які здійснюють ці юрисдикції. Згідно з частиною 1 зазначеної статті у Федерації засновуються як вищі судові інстанції:

• Федеральна судова палата (Верховний федеральний суд),

• Федеральний адміністративний суд (Верховний адміністративний суд),

• Федеральний суд з трудових питань (Верховний Суд по трудових справах),

• Федеральний соціальний суд (Федеральний суд з соціальних питань),

• Федеральна фінансова палата (Верховний фінансовий суд).

Вони рівнозначні у повноваженнях і не підпорядковані одна одній.

Кожна із зазначених судових пірамід має ієрархічні структури різних рівнів і поєднує суди земель (складові частини країни) та Федерації. Послідовність інстанцій полягає у тому, що справи в земельних судах переходять від одного суду до іншого, а потім до судів Федерації. У цьому є одна з головних відмінностей німецького судового устрою (земельно-федерального) від судового устрою США і нагадує судовий устрій Канади (провінційно-федеральний). Суди земель застосовують право Федерації і право Землі при розгляді конкретних справ.

Організація і діяльність зазначених структуровано вибудуваних самостійних судових ієрархій регулюються окремими законами, а не одним уніфікованим нормативним актом.

Проте слід зауважити, що самостійність галузевих судів не є перешкодою однаковості в правозастосуванні. У ст. 95 Конституції вказано на те, що для забезпечення єдності правосуддя створюється об'єднаний сенат для зазначених судів. Це не стільки структурна установа, скільки процедурне зібрання керівників вищих галузевих судів і суддів цих судів, які на рівні своєї галузевої юрисдикції займаються правовою проблемою, що спричинила конфлікти компетенції між юрисдикціями або відхилення від практики певної судової галузевої установи. Рішення об'єднаного сенату обов'язкове для судів усіх систем і тим самим забезпечуючи єдність судової практики.

Як самостійні судові установи, функціонують також деякі спеціалізовані суди, в тому числі загально федерального рівня. Це, зокрема, Федеральний дисциплінарний суд і дисциплінарні суди земель, що розглядають справи, пов'язані з дисциплінарною відповідальністю державних службовців, Федеральний патентний суд, а також військові суди.

Ще одна концептуальна ознака судового устрою Німеччини — це те, що територіальна організація судової системи в багатьох випадках не збігається з адміністративно-територіальним поділом держави, особливо в галузях спеціальної юрисдикції. Більш того, німці географічно поділили розташування центрів галузевих юрисдикцій судової системи країни. Наприклад, Федеральний конституційний суд і Федеральна судова палата перебувають у Карлсруе, Федеральний суд з трудових питань і Федеральний соціальний суд — у Касселі, Федеральний адміністративний суд — у Берліні, Федеральна фінансова палата — у Мюнхені. Для такого розташування федеральних судових установ вони обрали певний концептуальний підхід: вершини судових підсистем не дислокуються у місцях розташування органів політичної влади держави (парламент, уряд, президент), щоб забезпечити незалежну поведінку суддів при застосуванні законів і попередити можливий вплив або тиск на них з боку представників політичної влади, а також не допускати концентрації судової влади в одному місці, тобто запобігти корпоративності. Дотримуючись цієї концепції на практиці, німці, наприклад, після переїзду столиці ФРН з Бона до Берліна змінили дислокацію Федерального адміністративного суду з Берліна на Дрезден.

Плани розподілу справ у п'яти вищих федеральних судових інстанціях і Федеральному конституційному суді публікуються щорічно у Додатку до "Федерального вісника". Завдяки цьому громадяни отримують узагальнюючий, відкритий і докладний огляд діяльності вищих органів правосуддя. Постанови цих судів друкуються у спеціальних юридичних журналах. Крім того, члени кожного з указаних судів видають відомчі збірники постанов.

Устрій судової системи та здійснення правосуддя у Німеччині безпосередньо пов'язані з розумінням німцями правової держави, що випливає із ст. 20 Основного Закону ФРН. Складовими такого розуміння виступають наступні принципи: доступність судів, гарантія захисту від дій органів влади, ефективність такого захисту.

У ст. 19 Конституції чітко вказано: "якщо право будь-якої особи порушено публічною владою, то в особи є право скористатися правосуддям". Це гарантує перевірку в судовому порядку будь-яких актів публічної влади як у правовій, так і у фактичній площині. Але здійснення вказаних гарантій можливе лише за наявності принципу незалежності суддів під час розгляду справ від впливу органів адміністративної влади, на що безпосередньо вказує ст. 97 Основного Закону. Така незалежність складається із свободи суддів від вказівок і особистої незалежності судді. Незалежність є не особистим привілеєм судді, а особливим оформленням статусу його посади.

В Основному Законі зафіксовані ще такі важливі права для людини, як бути вислуханою в суді (ст. 103), "не бути вилученою з підвідомчості свого законного судді" (ст. 101), користуватися судочинством з дотриманням процесуальних норм.