15.4. Нормативний договір

Нормативний договір – це угода між двома і більше суб’єктами правотворчості, що встановлює правові норми, обов’язкові для невизначеного кола осіб і розраховані на багатократне застосування. Нормативний договір є основною формою в системі міжнародного права, і все ширше використовується в національних системах права (наприклад, Федеральний договір Російської Федерації в 1992 р.).

Ознаки нормативного договору:

1) специфіка сторін, які найчастіше виступають як носії публічних інтересів (держава, її органи, соціальні колективи);

2) створюється двома і більше суб’єктами правотворчості в результаті їхньої взаємної згоди;

3) має форму офіційно опублікованого письмового правового акту;

4) містить в собі нормативно виражені взаємні права і обов’язки сторін (конвенціональні норми);

5) спирається на особливі юридичні санкції і особливу процедуру розгляду спорів, конфліктів;

6) має триваючий в часі характер. Саме ця ознака дозволяє відрізнити власне нормативний договір від разових угод про співпрацю;

7) у вигляді конкретизації нормативного договору виступають підзаконні акти і субдоговори між конкретними юридичними і фізичними особами.

Нормативні договори разом з правовими звичаями з’явилися як історично перші цивілізовані способи юридичного оформлення і закріплення спільної діяльності людей на принципах права. Договір (consensus) широко застосовувався в такій розвиненій правовій системі як Стародавній Рим.

Класифікація нормативних договорів в науці не устоялася, але їхня специфіка є помітною в різних галузях права. Тому прийнято виділяти договори конституційні, адміністративні, цивільно-правові, міжнародні тощо. Велике практичне значення має поділ всіх нормативних договорів на договори про компетенцію і договори про взаємодію. Договори про компетенцію грають важливу роль у сфері конституційного та адміністративного права, визначаючи компетенцію органів державної влади і розмежовуючи предмети їх ведення. Наприклад, таку роль зіграв Конституційний договір України від 8 червня 1995 р., яким розмежовувалися предмети ведення і повноваження найвищих органів державної влади. Договори про взаємодію виглядають як численні угоди про дружбу і співпрацю між державами, договори між суб’єктами федерації, генеральні угоди між профспілками та урядом в рамках соціального партнерства.

Крім того, розрізняють координаційні та субординаційні нормативні договори. При укладенні координаційних договорів встановлюється рівне правове положення договірних сторін (наприклад, між державами або суб’єктами федерації). Субординаційні нормативні договори укладаються між нерівними за статусом суб’єктами, наприклад, між федерацією/конфедерацією та її окремими суб’єктами (наприклад, договори про приєднання до Європейського Союзу нових держав-членів).

За сферою дії розрізняють міжнародні та внутрідержавні договори. Міжнародний договір – це угода між суб’єктами міжнародного права і, в першу чергу, між державами, покликана регулювати виникаючі між ними відносини шляхом встановлення, припинення або зміни їхніх взаємних прав і обов’язків. Існують різні види міжнародних договорів: двосторонні і багатосторонні; політичні, економічні договори і договори, що укладаються із спеціальних питань. У ряді держав (в т.ч. в Україні) міжнародні договори, в яких беруть участь ці держави, розглядаються як складова частина національної правової системи.

Яскраво вираженим прикладом внутрідержавного нормативного договору може служити колективний договір, що укладається на підприємствах і установах між працедавцями (адміністрацією) і працівниками в цілях регулювання їхніх трудових, соціально-економічних та інших відносин. Зміст колективного договору складають взаємні зобов’язання сторін з питань праці, заробітної платні, відпусток, медичного обслуговування та соціального забезпечення у разі втрати працездатності, скорочення робочих місць, з питань навчання новим спеціальностям і підвищення кваліфікації. Всі умови і зобов’язання сторін мають неодмінний характер для підприємств і установ, на які вони поширюються. У них містяться загальнообов’язкові правила поведінки, що мають, проте, строго обмежений, локальний характер.