14.8. Співвідношення внутрідержавного (національного), регіонального і міжнародного права

Внутрідержавне (національне) право, регіональне і міжнародне право є різними, самостійними системами права, що мають як загальні риси, так і особливості. Внутрідержавне право регулює відносини усередині країни, на її території. Міжнародне право регулює відносини між державами та іншими суб’єктами міжнародного права.

Існують три основні концепції співвідношення міжнародного і внутрідержавного права:

1) концепція примату міжнародного права. Внутрідержавне законодавство, конституції багатьох держав закріплюють пріоритетне значення міжнародного договору у впливі на внутрідержавні відносини. При розбіжності норм міжнародного і національного права застосовуються норми міжнародного права. Разом з тим визнання зростаючої ролі міжнародного права не означає, що внутрідержавна правова система замінюється єдиною світовою правовою системою. Примат міжнародного права не означає повного підпорядкування йому національного права;

2) концепція примату внутрідержавного права – прихильники цього підходу розглядають міжнародне право всього лише як суму зовнішньодержавних прав різних держав. При цьому норми міжнародного права застосовуються лише в тому випадку, якщо вони не суперечать внутрідержавному праву;

3) дуалістична концепція ґрунтується на визнанні існування двох різних, взаємодіючих між собою систем права: внутрідержавного і міжнародного.

У сучасній юридичній науці домінуючим є помірно дуалістичний підхід, через який признається примат міжнародно–правових норм, якщо вони визнані державою і включені до системи національного права. Прихильники цього підходу виділяють такі форми взаємодії внутрідержавного і міжнародного права:

1) внутрідержавне законодавство визначає організацію та діяльність держави, її політику усередині країни і на міжнародній арені;

2) внутрідержавне право знаходить вираз у зовнішній політиці та дипломатії держави;

3) норми міжнародного права закріплюються в Конституції держави, інших правових актах.

Для того, щоб регулювати внутрідержавні відносини, норми міжнародно–правових актів повинні увійти до системи права цієї держави, тобто бути імплементовані до національного права. Важливим засобом імплементації норм міжнародного права є їхня трансформація.

Форми трансформації норм міжнародного права:

1) пряма – норми укладеного і ратифікованого міжнародного договору безпосередньо набувають силу закону;

2) опосередкована – означає ухвалення особливого закону, іншого нормативно–правового акту, що переводить норму міжнародного договору у внутрідержавну норму права;

3) змішана – є поєднанням елементів перших двох видів і є найбільш поширеною.

Проблема співвідношення внутрідержавного (національного) і міжнародного права визначається, з одного боку, об’єктивним процесом розвитку співпраці держав на міжнародній арені, з іншого боку – підвищенням ролі правового регулювання, зокрема – міжнародного – в економічних, соціальних, політичних, культурних відносинах усередині країни. Так, наприклад, правовий статус особи у всіх сучасних державах формується відповідно до міжнародних стандартів прав людини, регулювання економічних відносин «підстроюється» під стандарти Світової Організації Торгівлі тощо.

Останнім часом набуло актуальності питання про співвідношення регіонального (зокрема, європейського) права і національного права. Право Європейського Союзу створювалося з урахуванням і під прямим впливом національного права держав–членів. У свою чергу право Європейського Союзу часто визначає рамки застосування національного права, є стимулятором його розвитку. Існують специфічні форми взаємопроникнення права ЄС та національного права, наприклад, через рішення Суду Європейських Співтовариств. У разі розбіжностей між регіональним і національним правом національні суди держав–членів мають право звернутися до Суду ЄС за роз’яснюючим висновком, що, як правило, зумовлює рішення національного суду.

У теорії та практиці утвердилися два основні принципи, що визначають співвідношення права ЄС і національного права:

1) пріоритет права ЄС щодо національного права, який знайшов віддзеркалення в конституціях держав–членів;

2) принцип прямої дії права ЄС на території держав–членів. Фізичні та юридичні особи мають право посилатися на норми права ЄС при рішенні конкретної справи.

Поняття «регіональне право» може мати не тільки міждержавний, але й внутрідержавний характер. У федеральних державах з безліччю суб’єктів і правових систем регіональне право предстає як право суб’єктів федерації, яке щодо федерального права виступає як система підлеглого порядку. Як правило, нормативному регулюванню з боку суб’єкта федерації підлягає тільки обмежене коло відносин, визначене основним федеральним законом держави.