14.6. Публічне і приватне право

Вельми актуальним для життя сучасного суспільства є поділ системи права на галузі приватного права і публічного права. Ще в Стародавньому Римі розрізнялося право приватне (jus privatum) і право публічне (jus publicum). Таке розмежування традиційно пов’язують з ім’ям римського юриста Ульпіана (170–228 рр.), який вперше обґрунтував його. Критерієм розмежування публічного і приватного права у нього був інтерес, що захищається правом. На його думку, публічне право є те, яке відноситься до положення Римської держави, тоді як приватне право відноситься до користі окремих осіб. Тобто предметом публічного права є сфера публічних інтересів (інтересів суспільства, держави в цілому), а предметом приватного права – сфера приватних справ та інтересів. Проте вказаний критерій – не єдина підстава для розмежування публічного і приватного права.

Для сфери публічного права характерні юридична централізація (регулювання «по вертикалі», з єдиного центру – держави) та імперативність, що не залишає місця розсуду суб’єктів. Сфера приватного права припускає децентралізацію юридичного регулювання (коли юридично значущі рішення ухвалюються учасниками цивільного обороту самостійно) і диспозитивність (свобода вибору юридичних рішень).

Публічне і приватне право розрізняються також за способами захисту інтересу, що лежить в основі правовідносин. Приватні інтереси захищаються від посягань за приватною ініціативою, на вимогу зацікавленої в цьому особи і в рамках цивільного або господарського судового процесу. Захист публічного інтересу є обов’язком органів держави, і ці органи повинні вступатись за такий інтерес за своєю власною ініціативою. Публічно–правові інтереси захищаються шляхом адміністративного або кримінального процесу.

Основний сенс розмежування приватного і публічного права полягає у встановленні меж вторгнення держави у сферу майнових та інших інтересів індивідів та їхніх об’єднань. Держава в цій сфері повинна виступати лише в ролі арбітра та надійного захисника прав і законних інтересів учасників цивільного обороту.

У сучасній юридичній літературі до галузей публічного права відносять конституційне, адміністративне, фінансове, кримінальне, галузі процесуального права, до галузей приватного права – цивільне, сімейне, кооперативне, господарське, банківське тощо.

При всій важливості та принциповості поділу права на приватне і публічне, критерії такого ділення неоднозначні, а межі достатньо умовні і розмиті, можуть виникати комбінації публічно–правового та приватно–правового елементів, змішані публічно–правові та приватно–правові інститути. Наприклад, у кримінальному праві України існує приватно–правовий за своєю природою інститут примирення з потерпілим, в сімейному праві публічно–правовий інститут державної реєстрації браку тощо.

14.7. Матеріальне і процесуальне право

Норми всіх галузей права направлені на регулювання суспільних відносин. Встановлюючи або офіційно визнаючи правові норми, держава одночасно визначає порядок їх здійснення. Таким чином, в об’єктивному праві сформувалися дві великих цілісності правових норм:

1) матеріальне право – це сукупність норм, яка безпосередньо регулює суспільні відносини;

2) процесуальне право – це сукупність норм, яка регулює діяльність по реалізації матеріальних норм.

Таким чином, матеріальне і процесуальне право співвідносяться як зміст і форма правового регулювання. Процесуальні правові норми служать формою втілення в життя змісту норм матеріального права. Матеріальні регулятивні норми, встановлюючи суб’єктивні права та юридичні обов’язки, формують позитивну поведінку своїх адресатів. Матеріальні охоронні норми забезпечують дію матеріальних регулятивних норм. Процесуальні норми регламентують процедуру рішення спорів і конфліктів, процес розслідування і судового розгляду злочинів та інших правопорушень.

Обидві групи юридичних приписів в рівній мірі є обов’язковими до дотримання та виконання. В той же час юридичні наслідки порушення норм матеріального та процесуального права різні. Слідством порушення матеріальної норми є юридична відповідальність правопорушника, а слідством порушення процесуальної норми є скасування ухваленого на її основі рішення або нікчемність (недійсність) результату діяльності суб’єкта права.

Матеріальне та процесуальне право підрозділяються на галузі і інститути. Наприклад, в Україні до галузей матеріального права відносяться конституційне, цивільне, адміністративне, кримінальне, трудове і інші галузі права. До галузей процесуального права відносяться цивільно–процесуальне, господарсько–процесуальне, кримінально–процесуальне право, адміністративно–процесуальне право. В той же час в одному й тому ж нормативно–правовому акті можуть міститися одночасно норми матеріального і процесуального права. Наприклад, саме так побудований чинний Кодекс України про адміністративні правопорушення.