12.7. Право і релігія

Релігія (від лат. «religio» – набожність, святиня, предмет культу) – світогляд і світовідчуття, а також відповідна поведінка і специфічні дії (культ), засновані на вірі в існування бога або богів, надприродного. Релігія є, перш за все, сферу духовності, віри, і в той же час в ній присутній нормативний компонент.

Зв’язок права і релігії найяскравіше розкриває шлях становлення соціальних норм, величезний вплив релігії на формування заборон, дозволів, розпоряджень, що набували згодом правового характеру. Право і релігія покликані закріплювати і затверджувати етичні цінності, в цьому основа їх взаємодії.

На ранніх етапах розвитку норми права не відділялися від релігійних і були з ними тісно пов’язані. Найдавніші норми права були одночасно й релігійними законами; і тільки потім, коли люди стали розрізняти «злочин» і «гріх», правові норми відділяються від чисто релігійних. Ця відмінність вперше була вироблена, як вважають учені, в римському праві.

На різних етапах розвитку суспільства і в різних правових системах ступінь і характер взаємодії права і релігії були різними. Так, у деяких правових системах зв’язок релігійних і правових норм був настільки тісним, що їх слід вважати релігійними правовими системами. Найдавніша з таких правових систем – індуське право, в якому тісно переплелися норми моралі, звичаєвого права і релігії. Інший приклад – мусульманське право, яке по суті є однією із сторін ісламу і називається «шаріатом». Таким чином, релігійна правова система – єдиний релігійно-етичний і правовий регулятор всіх сторін життя суспільства.

Характер взаємодії норм права і релігійних норм в системі соціального регулювання того або іншого суспільства визначається зв’язком правових релігійних норм з мораллю і зв’язком права з державою. Держава за допомогою правової форми може визначати свої відносини з релігійними організаціями та їхній правовий статус у конкретному суспільстві.

Більшість сучасних держав є світськими. Кожному гарантується свобода совісті та віросповідання. Жодна релігія не може встановлюватися як державна або обов’язкова. Релігійні об’єднання відокремлені від держави і рівні перед законом. Забороняються будь-які обмеження прав громадян за ознакою їх релігійної приналежності. Забороняються створення і діяльність громадських об’єднань, мета та дії яких направлені на розпалювання соціальної, расової, національної та релігійної ворожнечі.

Правові і релігійні норми можуть співпадати з погляду свого змісту. Наприклад, серед десяти заповідей християнства є норми «не убий» і «не вкради». При цьому потрібно також враховувати, що з погляду механізму дії релігійні норми – могутній внутрішній регулятор поведінки. Тому вони – необхідний і важливий інструмент підтримки і збереження етичного та правового порядку в суспільстві.

12.8. Право і корпоративні норми

Корпоративні норми – це правила поведінки, що створюються в організованих співтовариствах, поширюються на його членів і направлені на забезпечення організації та функціонування цього співтовариства. Найбільш поширеним прикладом корпоративних норм є норми об’єднань громадян (політичних партій, громадських організацій, профспілок, клубів різного роду тощо).

Предметом регулювання корпоративних норм є відносини, не врегульовані юридично (через неможливість або недоцільність такого регулювання). Вони «належать» структурам громадянського суспільства і відображають специфіку природи останніх.

Відмітна особливість корпоративних норм – поширення їх тільки на певне коло осіб – членів певного співтовариства. Крім того, слід враховувати, що корпоративні норми регулюють виключно внутрішні відносини у співтоваристві. Як правило, вони визначають цілі, завдання і функції цих співтовариств, компетенцію їхніх підрозділів, перелік прав та обов’язків їхніх членів, порядок вступу і виходу із співтовариства, гарантії дотримання встановлених корпоративних норм.

Схожість корпоративних норм і права виражається в тому, що вони:

1) закріплюються, як і право, в письмових документах;

2) мають обов’язковий для членів організації характер;

3) вимагають зовнішнього контролю над їх здійсненням;

4) забезпечуються певними засобами (наприклад, загрозою виключення із співтовариства за недотримання його норм);

5) є системою норм, тобто впорядкованою сукупністю правил поведінки.

Разом з тим між правовими та корпоративними нормами існують і наступні відмінності:

1) у способі встановлення. Якщо норми права встановлюються державою, то корпоративні норми – недержавними об’єднаннями громадян;

2) у способі забезпечення. Реалізація права забезпечується заходами державного впливу, реалізація корпоративних норм – силою думки членів співтовариства;

3) за колом адресатів. Норми права загальнообов’язкові, а корпоративні норми є обов’язковими тільки для членів співтовариства;

4) за сферою дії. Право покликане регулювати широке коло суспільних відносин, а корпоративні норми – тільки внутрішні організаційні відносини.

Правові і корпоративні норми можуть взаємодіяти між собою у сфері встановлення правоздатності різних організацій (наприклад, профспілкових), при оцінці правомірності ухвалених ними рішень.

Корпоративні норми громадських організацій можуть міститися в актах, що видаються спільно з державними органами. При цьому вони набувають значення нормативного правового акту. Всі недержавні організації можуть брати участь в правотворчості, проте здійснюють вони цю функцію у різних формах і в різному обсязі. В основному лише профспілкам надається право приймати нормативно-правові акти в межах свого відання.

Особливим різновидом корпоративних норм є політичні норми, що містяться в програмних документах партій, виборчих блоків, громадських рухів. У них незмінно присутня конкуренція ідей та програм. Серед політичних норм немає норми, що має силу авторитету, здатну стримувати протиборство інтересів і цілей різних соціальних груп. Така сила – право – знаходиться поза політичними нормами.

Політичні норми знаходять вираз у різних документах: у політичних деклараціях, маніфестах держави, у програмних документах політичних партій, рухів, конституціях держав. Політичні норми, виражені в юридичних актах держави, набувають значення правових норм.