Розділ 2. Соціальні та історичні передумови буття держави і права

2.1. Поняття суспільства, його структура та інститути

Як зізнається американський соціолог Нейл Смелзер: «учені стикаються з труднощами, визначаючи сутність поняття «суспільство». Не менш складним є поняття соціального. Латинське дієслово «socio» означає з’єднати, об’єднати, затівати спільну працю. Тому можна визначити суспільство (соціум) як об’єднання людей, засноване на діяльнісній взаємодії.

Суспільство має соціальну структуру, що включає дрібніші об’єднання людей – соціальні спільноти. Соціальна спільнота – відносно цілісна сукупність індивідів, яка відзначається спільністю інтересів і засобів діяльності, близькістю поглядів і вірувань. Найважливіші спільноти – сім’я, громада, стан, клас, народ, нація.

Суспільство та людина нерозривно зв’язані між собою. Поза суспільством розвиток та існування людини неможливі. Суспільство виникає одночасно як середовище і механізм задоволення життєвих потреб людини. Відповідно до цих потреб у будь-якому суспільстві складаються соціальні інститути. Соціальний інститут – відносно стійка сукупність норм, статусів, ролей і цінностей, яка задовольняє певну життєво важливу суспільну потребу. Найважливіші соціальні інститути:

1) інститут сім’ї – забезпечує фізичне та соціальне відтворення людини;

2) інститут економіки – забезпечує виробництво матеріальних благ, тобто засобів існування людини;

3) інститут освіти та науки – забезпечує отримання, накопичення та передачу інформації;

4) інститут духовності (релігія, нерелігійні типи світогляду, мистецтво, філософія) – задовольняє духовні потреби людини;

5) інститут управління (влада, держава, право та інші соціальні норми) – забезпечує взаємодію індивідів, безпеку суспільства та людини, громадський порядок.

У різні періоди історичного розвитку суспільство набувало різноманітних форм, змінювалася його структура. Первісне суспільство не знало соціальної стратифікації, тобто розшарування за певними ознаками (за рівнем освіти, заняттями, прибутками, релігійною приналежністю, психологією, походженням тощо). Тому первісне суспільство могло існувати без держави. Інститут управління був представлений владою, яка мала неполітичний характер (влада старійшини, вождя, народного зібрання).

З переходом до цивілізованої форми існування суспільство стає соціально-неоднорідним. У ньому складаються відносно самостійні спільноти: касти, стани, класи. Стратифіковане суспільство внутрішньо суперечливе: інтереси раба прямо протилежні інтересам рабовласника, бідні та багаті переслідують у житті різні цілі тощо. Світовий досвід свідчить, що запобігти самознищенню неоднорідного суспільства може тільки державна організація. Держава виникає як соціальний інститут, покликаний протистояти асоціальним, руйнівним силам, керувати виконанням загальноважливих справ, забезпечувати внутрішню та зовнішню безпеку суспільства.

2.2. Влада як соціальний інститут

Не менш складним є визначення поняття «влада». Англійський соціолог Родерік Мартін писав: «Влада, як і любов, – це слово, що постійно використовується в повсякденному мовленні, інтуїтивно сприймається та рідко визначається». Влада існує здавна в безлічі видів, проявів і модифікацій. У своїх головних значеннях влада – це¹:

1) здатність, право і можливість тих або інших осіб, органів, установ, систем розпоряджатися ким-небудь, чим-небудь; впливати вирішальним чином на долі, поведінку та діяльність конкретних людей, їхні спільноти та інститути за допомогою різного роду засобів – права, авторитету, волі, примусу;

2) державне, політичне, економічне, духовне та інше панування над людьми;

3) система відповідних державних або інших управлінських органів;

4) особи, органи, установи, яким надано відповідних державних, адміністративних та інших повноважень;

5) монарх, диктатор, полководець, який одноосібно розпоряджається долею та життям багатьох людей.

Влада може існувати та функціонувати лише в межах суспільного відношення, тобто такого відношення, яке існує між людьми (індивідами, їхніми колективами, соціальними спільнотами). Не може бути відношення влади між людиною та річчю або між людиною та твариною (навіть якщо тварина знаходиться у власності господаря, і він може розпорядитися її долею).

Здійснення влади завжди є інтелектуально-вольовим процесом, коли владний імпульс, що виходить від суб’єкта, наділеного владою, перш ніж визначити волю та поведінку підвладного, повинен бути усвідомлений останнім, сприйнятий його свідомістю.

Суспільні відносини, в межах яких існує та реалізується влада, є різновидом суспільних відносин і мають назву владних відносин. Владні відносини завжди є двосторонніми відносинами, один із суб’єктів яких є владним (тим, що володарює) суб’єктом, а інший – підвладним. Виходячи з загальносоціальної точки зору, обидва вони є саме суб’єктами, тобто людьми (соціальними спільнотами), наділеними свідомістю та волею, проте в конкретному владному відношенні поведінка підвладного суб’єкта виступає як об’єкт впливу наділеного владою суб’єкта.

Влада як суспільне відношення має такі структурні (складові) елементи:

1) суб’єкти – той, який володарює, і підвладний. Суб’єкт, який володарює, є безпосереднім носієм влади. Ним може бути індивід, організація, партія, соціальна спільнота, держава. Для виникнення владних відносин суб’єкту необхідні певні якості, перш за все, – воля до влади, тобто бажання володарювати. Окрім волі до влади, суб’єкт влади зобов’язаний бути компетентним, знати сутність справи, стан і настрій підвладних, уміти використовувати ресурси, користуватися авторитетом (пошаною з боку підлеглих). Звичайно, різні суб’єкти влади наділені цими властивостями в неоднаковій мірі.

Підвладним суб’єктом можуть бути люди та їхні об’єднання. Влада не може бути однобічною, вона передбачає підкорення підвладних індивідів. Мотиви підкорення можуть бути різними: страх перед покаранням; традиція покірності; особиста зацікавленість у виконанні розпоряджень; авторитет влади у підвладних. Підкорення владі – не єдиний спосіб реагування людей на владні накази. Внаслідок відсутності мотивів для підкорення наділений владою суб’єкт може зустріти опір (від мирної непокори до озброєної боротьби) з боку підвладних;

2) об’єкт – поведінка окремих індивідів або їхньої сукупності, до яких звернені накази суб’єкта влади;

3) засоби впливу суб’єкта влади на підвладних індивідів. Найбільш поширені з них: примушення (зокрема – насильство), переконання (зокрема – заохочення та рекомендація), керівництво, контроль, особистий приклад. Для сучасного громадянського суспільства та правової держави характерним є пріоритет ненасильницьких засобів впливу на людську поведінку. Примусові засоби використовуються лише тоді, коли владні розпорядження не виконуються добровільно.

Влада є невід’ємною ознакою суспільства на всіх етапах його розвитку (тому некоректним є словосполучення, що зустрічається в літературі, «соціальна влада», бо влада завжди соціальна.) Існують десятки видів влади: політична, економічна, сімейна, церковна влада, влада (правління) права і закону, влада партії, влада громадської думки, влада ЗМІ, влада міжнародного співтовариства тощо.

Найбільш важливим розділенням влади є розділення на політичну та неполітичну.

Політичною є влада, здатна виступити засобом реалізації та захисту інтересів великих соціальних спільнот (класів, станів, народу тощо). Різновидами політичної влади є: влада однієї соціальної спільності над іншою (наприклад, панування одного класу над іншим); державна влада; партійна влада, а також влада інших політичних організацій і рухів, влада політичних лідерів; влада місцевого самоврядування. Хоча існує точка зору, що влада державна і влада політична – це одне й те ж явище (проф. М.Й.Байтін¹), але така позиція навряд чи обґрунтована вже внаслідок того, що світ політичного, хоч і «обертається» навколо державної влади, але нею не вичерпується.

Влада усередині тієї або іншої соціальної спільноти (суспільства, колективу, організації тощо) залежно від способу організації і владарювання може бути демократичною або недемократичною. Причому цей поділ торкається не тільки політичної влади, але й усякої іншої, пов’язаної з управлінням колективами, оскільки демократія може бути й неполітичною.

Політична влада в суспільстві (і перш за все це стосується державної влади) може бути легальною (законною) і тіньовою (прихованою, невидимою, нелегальною). Носіями останньої можуть бути неформальні групи у правлячій еліті, політичні секти, мафіозні організації тощо.

Серед неполітичних різновидів влади можна виділити владу сімейну (батьківську владу, владні відносини між подружжям) як найбільш важливу та найдавнішу.

З погляду генетичної обумовленості, залежності в розвитку явищ державна влада є первинною щодо держави. Саме потреба суспільства (на певному етапі його розвитку) у владі з властивостями, притаманними державній владі, і зумовили появу держави. Держава виступає як носій державної влади, як та сила, на яку ця влада спирається, тому вона повинна бути побудована так, щоб мати можливість продукувати владу з особливими властивостями (ознаками), тобто ту владу, яку й прийнято іменувати державною.