11.5. Право як явище цивілізації і культури

Термін «цивілізація» з’явився порівняно недавно. Вперше його використав відомий діяч Французької революції маркіз Октав де Мірабо (1757 р.). У ХІХ ст. слово «цивілізація» вперше з’явилося у множині, що свідчить про початок визнання дослідниками різноманіття та відмінностей у цивілізаційному устрої народів впродовж тисячоліть світової історії.

Поняття «цивілізація» є вельми багатозначним. Іноді його вживають як синонім культури, рівня суспільного, матеріального і духовного розвитку. У найбільш загальному вигляді цивілізація – це співтовариство людей, об’єднане основоположними духовними цінностями та ідеалами, що має стійкі особливі риси у соціально-політичній організації, економіці, культурі та психологічне відчуття приналежності до цього співтовариства. Сучасна наука виходить з уявлення про наявність трьох основних типів цивілізацій: західного, східного і цивілізацій природних співтовариств¹.

Цивілізація і правова культура нерозривно пов’язані. Правова культура вбирає у себе духовний потенціал людини, її прагнення до права як найважливішого засобу гуманізації всієї системи суспільних відносин. Право за своїм призначенням звернене до людини, перш за все, як до істоти соціальної та цивілізованої. Розвиток цивілізації супроводжується розвитком права (інститут громадянства, інститут примусу, інститут сім’ї, інститут охорони власності тощо), а інститути права, у свою чергу, несуть на собі відбиток певної цивілізації та певного рівня правової культури. У цьому сенсі російський учений С.С.Алексєєв виділяє наступні етапи розвитку права і цивілізації²:

1) право сильного – це доцивілізаційна стадія правового розвитку. Сутність права на цій стадії полягає в тому, що право належить просто сильному. На праві сильного, вираженому в стійких звичаях, ґрунтувалися такі інститути доцивілізаційного життя, як «ватажок», «старшинство», «ієрархія підлеглості». Однією з його модифікацій є кулачне право – позитивне право перших етапів становлення і розвитку цивілізації (азіатських теократичних, рабовласницьких, феодальних суспільств), коли в суспільстві як домінуючі сили виступають влада та релігійна ідеологія;

2) право влади – це позитивне право розвиненіших ступенів цивілізації, коли в суспільстві все більш затверджується світська влада (феодальне суспільство з освіченою владою, капіталістичне, буржуазне суспільство, сучасні суспільства з авторитарною владою). Тут позитивним правом визнаються всі норми, що виходять від влади і захищаються нею;

3) право держави – право, яке складається в умовах обмеження, гуманізації та демократизації державної влади. Воно стає нормативним утворенням, що займає рівновелике місце із державною владою;

4) право громадянського суспільства – це вища на сучасній стадії розвитку цивілізації ступінь позитивного права, що найбільше зближується із природним правом. Його базис утворюють природжені права людини, які є основою для визначення правомірності юридичних норм, що вводяться та підтримуються владою. На цьому етапі право найбільшою мірою розкриває свій потенціал як явище цивілізації і культури.

У міру поглиблення цивілізації, переходу її на нові, вищі ступені накопичення цінностей відбувається розвиток права як глобального явища, отримання ним якостей та характеристик, що відповідають його природі.

Т.В.Кашаніна в процесі правового розвитку убачає наступні стадії¹:

1) стадія дитинства – архаїчне право. Хронологічні рамки цієї стадії – з моменту виникнення права, приблизно до ІХ – ХІ ст. Головною його особливістю є локальний, місцевий характер («племінне право»), оскільки в кожній родовій або сусідській громаді, у кожного племені, у кожного етносу склалася своя система норм. Норми архаїчного права виробляються «знизу», самим народом. Найчастіше вони приймають характер звичаїв («звичаєве право») і починають охоронятися не самими одноплемінниками як раніше, а органами управління, що виділяються з їхнього складу (вождями, дружинниками, жерцями тощо). За своїм характером це все ще «варварське право». Зокрема, для вирішення конфліктів нерідко застосовувалися силові методи (наприклад, кровна помста). За рівнем розвитку це – «примітивне право», оскільки відсутні загальні правові поняття, вирішення спорів носить ритуальний, а не юридичний характер, не проводиться відмінність між цивільними та кримінальними справами;

2) стадія юності – станове, або корпоративне право. Хронологічні рамки ІХ – ХІ ст. – ХІІІ – ХV ст. Його виникнення – результат поступового розвитку економіки, розподілу і спеціалізації суспільної праці, соціальної і професійної диференціації суспільства. Стани (селяни, землевласники, жерці) і корпорації (торговці, ремісники) прагнуть встановити одноманітні правила поведінки для захисту своїх інтересів. Таке станове право називають протоправом, тобто попередником права, оскільки воно ще не має ознаки загальності – воно розповсюджується на окремий стан (касту, корпорацію).

3) стадія зрілості – розвинене право, або загальнодержавне право. Його виникнення відносять до ХVІ – ХVІІІ ст. (Англія – ХІV ст., Велике князівство Литовське – ХVІ ст, Франція і Росія – ХVІІІ ст.). У сучасному світі загальнодержавне право є переважаючим. Його головні особливості: цілеспрямоване формулювання норм права переважно законодавчими органами держави; захист правових норм державними (правоохоронними) органами.

Ю.М.Оборотов називає наступні етапи розвитку права (історичні типи)¹: архаїчне (міфологічне) право; античне (класичне) право; середньовічне (плюралістичне) право; національне (державне) право; сучасне (соціальне) право. Соціальне право – це право, що звільнилося від гніту держави, що перетворило природне право на критерій розвитку позитивного права, що сполучає традиції та новизну національного права, міжнародного та регіонального (наприклад, європейського) права.

У ході розвитку людства можна виділити деякі загальні закономірності права як явища цивілізації і культури:

1) відносно громадян – перехід від заборонного до дозвільного регулювання, до розширення переліку та змісту суб’єктивних прав;

2) перехід від станового правового статусу індивіда (коли він трактується правом виключно як член касти, корпорації, стану) до правового статусу автономної та самоцінної особи;

3) все більше скріплення держави, всіх осіб, що мають владу, жорсткими заборонами, обмеженнями, дозвільним порядком їх функціонування;

4) становлення і вдосконалення розвиненої системи правових засобів, у тому числі й процесуальних, заснованих на ідеалах свободи і гуманізму.

Проте розвиток сучасної цивілізації відбувається нерівномірно і суперечливо, оскільки в світі одночасно існують суспільства, які перебувають на різних стадіях розвитку цивілізації. Разом з тим суспільний прогрес не зупиняється, оскільки суспільства, які досягли вищого рівня розвитку, впливають на менш розвинені, прискорюючи темпи їх розвитку.