10.7. Психологічна теорія права

Психологічна теорія була створена на початку XX ст. російським ученим Л.І.Петражицьким. Серед послідовників цієї теорії можна назвати А.Росса (скандинавська або упсальська школа права), Ж.Гурвіча (французька школа мікросоціології права), російського і радянського юриста М.А.Рейснера.

Петражицький виходив з того, що право є феноменом психіки. Джерелом права виступають емоції людини. Саме вони змушують людей здійснювати вчинки. Петражицький розрізняв два види емоцій, що визначають відносини між людьми – моральні і правові. Моральні емоції є односторонніми; вони пов’язані із усвідомленням людиною свого обов’язку. Якщо ми подаємо з почуття обов’язку милостиню, наводив приклад Петражицький, то у нас не виникає уявлень, що жебрак має право вимагати якісь гроші. Абсолютно інша справа – правові емоції. Почуття обов’язку супроводжується в них уявленням про правомочність інших осіб, і навпаки. «Наше право є не що інше, як закріплений за нами, що належить нам – як наше добро – обов’язок іншої особи». Правові емоції є двосторонніми, а виникаючі з них правові норми носять атрибутивно-імперативний (надавчо-зобов’язуючий) характер.

Право, яке існувало до появи нормативних регуляторів, Петражицький називав інтуїтивним правом. Інтуїтивне право – несвідомо вдале масове психічне пристосування для співіснування з іншими людськими особинами. Численні інтуїтивні правові норми, що створюються індивідами, неминуче вступають у суперечності одне з одним. На ранніх етапах історії способом їх забезпечення виступало самоправство. З розвитком культури правовий захист і репресія упорядковуються: виникає система фіксованих юридичних норм у формі звичаїв і законів, з’являються суд, органи виконання покарань тощо. Монополізуючи функції примусу, державна влада сприяє «визначеності права».

Взагалі кажучи, інтуїтивне право містить в собі тенденцію до позитивації (тобто до закріплення). Петражицький відносив до позитивних правових норм правила різних ігор, зокрема дитячих, правила ввічливості, етикету, право злочинного світу тощо. Особливим видом позитивного права Петражицький вважав офіційне право: нормативні акти, судові рішення, створені державою. Офіційне право – мікроскопічна величина у порівнянні з морем життєвих ситуацій, коли люди керуються інтуїтивним правом. У сучасних державах разом з офіційно визнаним правом існує безліч систем інтуїтивного права, як, наприклад, право заможних шарів, міщанське право, селянське, пролетарське, право злочинних організацій. Офіційне право лише тоді буде дієвим, коли воно утілить в собі всі прогресивні тенденції інтуїтивного права, а саме аксіоми «доброї совісті» та «справедливості».

Співвідношення інтуїтивного та офіційного права, по теорії Петражицького, в кожній країні залежить від рівня розвитку культури, стану народної психіки. Наприклад, Росія є «царством інтуїтивного права по перевазі». Петражицький ратував за проведення в країні уніфікації позитивного права, створення повного зводу російських законів. Реформи законодавства, як вважав він, необхідно проводити на основі наукових знань. У зв’язку з цим ним висувався проект створення особливої наукової дисципліни – політики права. Політика права як прикладна дисципліна покликана з’єднати позитивні знання про право із суспільним ідеалом.

Перевагою теорії Л.І.Петражицького є те, що вона звертає увагу на психологічну сторону дії права, тісно пов’язана з проблемою психологічного механізму формування правомірної поведінки. Не можна готувати і видавати закони, не вивчаючи рівень правової культури і правосвідомості у суспільстві, не можна й застосовувати закони, не враховуючи психологічні особливості індивіда.

Недоліками даної теорії можна вважати її односторонній характер, відрив від об’єктивної реальності, неможливість в її рамках структурувати право, відрізняти його від інших соціально-регулятивних явищ.