10.6. Соціологічна теорія права

Соціологічний напрям в теорії права виник унаслідок кризи юридичного позитивізму і через розквіт загальної соціології у ХХ ст.

Видатні представники цього напряму – австрійський юрист Є.Ерліх, французькі учені Ж.Карбоньє, Ф.Жені, американські юристи О.В.Холмс, Р.Паунд, К.Ллевелін. На відміну від юридичного позитивізму соціологічний напрям не є таким монолітним – «скільки шкіл, стільки й учень», – але вихідний пункт міркувань у всіх один: відмова від ототожнення права і закону. Закон ще не є діючим правом. У законі неминучі прогалини, до того ж закон – не єдине джерело права. Прихильники соціологічного праворозуміння закликали шукати право у житті, у суспільних відносинах, у правосвідомості, у відчутті справедливості, в емоціях, у психології суспільства. Особливе значення правознавці цього напряму надавали діяльності суддів, їхньому вільному переконанню, «вільному знаходженню права».

Так, згідно вченню Ерліха, право існує та розвивається, перш за все, як організаційні норми союзів, з яких складається суспільство (сім’ї, виробничі об’єднання, корпорації, товариства, господарські союзи тощо). Організаційні норми складаються у суспільстві самі собою, витікають із торгівлі, звичаїв, статутних положень різних організацій; ці норми утворюють право першого порядку. Воно носить позадержавний характер. Правова наука, під якою Ерліх розумів соціологію права, повинна своєчасно розпізнавати паростки нового права серед уже віджилих або відживаючих правових норм.

Для охорони права першого порядку і регулювання спірних відносин встановлюються «норми рішень», які створюють право другого порядку; ці норми є результатом діяльності держави та юристів. До права другого порядку відносяться кримінальне, процесуальне, поліцейське право. Вони не регулюють життя, а повинні лише підтримувати організаційні норми. Результатом взаємодії суспільного права, права юристів і державного права є «живе право», яке не встановлене у правових положеннях, але панує в житті.

Соціологічний напрям в дослідженні права до цього дня є популярним у континентальній Європі, але найбільших успіхів він набув у США. О.Холмс і Р.Паунд як філософську основу своїх концепцій обрали прагматизм: будь-яка теорія оцінюється з погляду практичної користі. З погляду прагматизму право не має жодного самостійного значення поза зв’язком із практикою. Холмс дав таке визначення права: право є не що інше, як прогноз того, яким чином діятиме суд на практиці. Тому юристи повинні від «права у книгах» перейти до вивчення «права у житті».

Згідно поглядам Паунда, право є одним із способів контролю за поведінкою людей разом з релігією, мораллю, звичаями, домашнім вихованням тощо. У сучасну епоху, коли держава бере на себе тягар вирішення конфліктів індустріального суспільства, право стає найважливішим засобом здійснення соціального контролю. Вся решта видів соціального контролю сьогодні діє під наглядом і відповідно до вимог права.

Мета права, згідно концепції Паунда, полягає в залагоджуванні соціальних конфліктів і досягненні цивілізованих відносин між людьми. Діяльність по встановленню раціонального порядку в суспільстві представлялася йому «соціальною інженерією». Слід зазначити велику практичну значущість соціологічного підходу до теорії права. Зокрема, з позицій соціології права успішно вивчаються інститут сім’ї, нормотворча діяльність, причини злочинності і криміногенні чинники в поведінці. Як показує досвід Франції, законопроектні експерименти разом з проведенням соціологічних досліджень виявляються вельми корисними для відбору варіантів законодавчих рішень.