9.6. Міжнародні стандарти прав людини

Захист прав людини є одним з головних завдань світової спільноти. Тому в області прав людини існує безліч декларацій, конвенцій, хартій, у різний час створених і визнаних світовою спільнотою.

Міжнародно-правові стандарти у області прав людини – це встановлені в договірному порядку правові норми мінімально допустимого поводження держави з проживаючими на її території індивідами (громадянами, іноземцями, апатридами).

Міжнародно-правові стандарти в області прав людини різноманітні. За дією у просторі розрізняють універсальні (діють у всьому світі) і регіональні (діють в певному регіоні земної кулі) стандарти.

До універсальних відносять, наприклад, Міжнародний пакт про цивільні і політичні права і Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права (1966 р.). До регіональних – Європейську Конвенцію про захист прав людини і основних свобод (1950 р.), Американську Конвенцію прав людини (в 1969 р.), Африканську Хартію прав людини і народів (1981 р.). Як правило, регіональні стандарти є детальнішими за своїм змістом і, що особливо важливо, регламентують порядок захисту прав людини у разі їх порушення державою. Наприклад, важливим гарантом дотримання прав і свобод людини в європейських країнах служить Європейський Суд з прав людини, що розглядає позови індивідів, які постраждали від владного свавілля, до держави.

Залежно від дії за колом осіб розрізняють загальні (стосуються прав всіх людей) і спеціальні (стосуються прав окремих категорій населення) стандарти. Спеціальні міжнародно-правові стандарти регулюють статус осіб, які об’єктивно є найбільш уразливими, незахищеними: дітей, жінок, біженців, національних меншин.

Міжнародні стандарти прав і свобод людини мають наступні функції:

1) визначення переліку прав і свобод людини, які в обов’язковому порядку повинні бути визнані державами – учасницями тієї або іншої конвенції;

2) формулювання змісту прав і свобод, які повинні одержати втілення в конституціях і законах держав-учасників конвенції. Наприклад, Міжнародний Пакт про економічні, соціальні та культурні права 1966 р. розкриває поняття достатнього життєвого рівня. Це поняття включає достатнє харчування, одяг і житло для людини та її сім’ї;

3) встановлення зобов’язань держав по забезпеченню реалізації проголошуваних прав і свобод. Наприклад, приєднавшись до Європейської Конвенції по захисту прав людини і основних свобод, Україна була зобов’язана відмінити смертну кару як вид кримінального покарання;

4) фіксація обмежень і заборон, пов’язаних з реалізацією прав і свобод людини. Наприклад, Міжнародний Пакт про цивільні і політичні права 1966 р. забороняє пропаганду війни, насильства, національної, расової, релігійної ворожнечі.

Міжнародні стандарти у області прав людини до певної міри обмежують державний суверенітет, маючи на увазі, що людина, його права і свободи є вищими, в порівнянні з державою, цінністю.

9.8. Міжнародні стандарти прав дітей і молоді

Необхідність особливого захисту прав дітей як найуразливішої категорії населення була вперше проголошена в Женевській Декларації прав дитини 1924 р. Проте тоді світова спільнота не мала ефективних організаційних структур для реалізації проголошених Декларацією цілей.

У 1959 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла нову Декларацію прав дитини. Через 30 років на її основі була розроблена і відкрита для підписання державами Конвенція про права дитини, а згодом і два Факультативні протоколи до неї: щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії і щодо участі дітей у збройних конфліктах. На цей момент до Конвенції про права дитини приєдналися переважна більшість країн світу.

Конвенція про права дитини визнає дитиною людську істоту, що не досягла 18-річного віку, якщо відповідно до закону, застосовуваного до цієї особи, вона не досягає повноліття раніше. Конвенція про права дитини містить: докладну регламентацію особистих, політичних, економічних, соціальних і культурних прав дитини; механізми контролю щодо реалізації положень Конвенції; порядок приєднання до Конвенції.

Для забезпечення виконання Конвенції в рамках ООН створений Комітет з прав дитини. Кожна учасниця країни раз на п’ять років зобов’язана надавати Комітету доповідь про хід виконання Конвенції про права дитини. Крім того, проблеми захисту прав дітей, які проживають в країнах, що розвиваються, знаходяться у полі зору Дитячого фонду ООН (UNІCEF – Unіted Natіons Іnternatіonal Chіldren’s Emergency Fund), створеного в 1946 р.

Особливу увагу світова спільнота приділяє захисту дітей, що знаходяться в складній життєвій ситуації. Забезпечення прав дітей-сиріт закріплене Декларацією ООН про соціальні і правові принципи, що стосуються захисту і добробуту дітей, особливо під час передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях (3 грудня 1986 р.). Декларація ООН про захист жінок і дітей за надзвичайних обставин і в період збройних конфліктів (14 грудня 1974 р.) присвячена охороні дитинства і материнства в умовах війни.

ООН розробила ряд рекомендаційних документів про захист прав дітей, які знаходяться у конфлікті із законом: Мінімальні стандартні правила ООН, які стосуються відправлення правосуддя щодо неповнолітніх (Пекінські правила, 29 листопада 1985 р.); Керівні принципи ООН для попередження злочинності серед неповнолітніх (Ер-Ріядські керівні принципи, 1 грудня 1990 р.); Правила ООН, що стосуються захисту неповнолітніх, позбавлених свободи (14 грудня 1990 р.).

27-а спеціальна сесія Генеральної Асамблеї ООН (10 травня 2002 р.) схвалила Декларацію і План дій «Світ, придатний для життя дітей» про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей. Вона поставила перед державами завдання: поліпшення здоров’я і харчування дітей, боротьби з поганими санітарними умовами, хворобами дітей, наркоманією, неписьменністю, злочинністю та іншими негативними реаліями дитинства.