7.4. Держава і соціальне партнерство

Соціальне партнерство – це добровільна і рівноправна взаємодія між найманими працівниками, бізнесменами і державою в цілях соціального миру і прогресу, ефективної економіки, захисту прав та інтересів трудящих.

Взаємодія необхідна, щоб спільними зусиллями вирішувати значущі соціальні проблеми, такі як бідність, бездомність, сирітство, розгул злочинності, забруднення навколишнього середовища. Представники кожній із сторін трикутника по-різному усвідомлюють власну відповідальність за ці людські біди, мають різні можливості та ресурси для допомоги, і, нарешті, різні уявлення про саму природу соціальних проблем.

Поняття «соціальне партнерство» вперше ввів в обіг англійський філософ та економіст Джон Стюарт Мілль. Основи концепції соціального партнерства була розроблені ідеологами німецької соціал-демократії в кінці XIX ст. Крупними ідеологами соціального партнерства є американський економіст Джон Гелбрейт, французький соціолог Реймон Арон, німецький економіст Леонард Ерхард.

Елементи соціального партнерства упроваджувалися з початку ХХ ст. і в європейських країнах, і у США. У США прихильником його виступили не тільки ділові кола (як, наприклад, знаменитий Генрі Форд), але й глава держави (в першу чергу, Теодор Рузвельт і Франклін Рузвельт). Ця концепція набула особливої актуальності унаслідок світової економічної депресії 1929-1933 рр.

Основні суб’єкти соціального партнерства:

1) держава і створені нею для цієї мети установи (громадські ради, трудовий арбітраж);

2) бізнес, тобто працедавці та їх об’єднання (союзи підприємців);

3) наймані робітники та їх об’єднання (профспілки).

Роль кожного з учасників цього трибічного діалогу міняється залежно від соціально-політичної та економічної обстановки в країні. Проте безперечним є одне: чим краще між ними відбувається соціальний діалог, тим краще йде формування соціального партнерства як в цілому в державі, так і в окремих галузях господарства. І, навпаки, домінування одного з суб’єктів перекручує саму ідею соціального партнерства і приводить або до тоталітаризму (якщо переважає держава), або до олігархізації (якщо домінує бізнес), або до соціального утриманства (якщо домінує армія найманої праці).

Роль держави у соціальному партнерстві визначається тим, що держава створює та підтримує його правові та політичні основи, зокрема нормативно-правову базу (наприклад, законодавство про профспілки, про способи вирішення трудових конфліктів, про зайнятість, про соціальне забезпечення). Інституційно роль держави в забезпеченні соціального партнерства виражається у створенні і функціонуванні внутрідержавних, регіональних і міжнародних органів, до яких належать:

– ради (комісії) соціального партнерства, до яких входять представники бізнесу, держави і найманих робітників. Вони можуть утворюватися на різних рівнях (організації, галузі, адміністративно-територіального утворення), аж до національного;

– Економічна і Соціальна Рада Європейського Союзу;

– Міжнародна Організація Праці (є спеціалізованою установою ООН).

Механізм соціального партнерства у принципі виглядає таким чином:

– щодо суспільства держава бере на себе відповідальність за соціальні гарантії, одержуючи натомість легітимність власті та суспільну підтримку;

– щодо підприємців держава забезпечує гарантії прав власності, сприятливий підприємницький клімат, підтримку національного бізнесу в зовнішньому світі, одержуючи натомість підтримку з боку підприємців, строге дотримання встановлених державою норм і правил;

– щодо найнятих робітників бізнес зобов’язується забезпечити їх благополуччя (гідну оплату праці та соціальний пакет, охорону праці, підготовку і перепідготовку кадрів);

– щодо бізнесу наймані робітники зобов’язуються утриматися від явно деструктивних способів захисту своїх прав та інтересів (економічного і фізичного терору, висунення явно нездійсненних вимог тощо);

– баланс між суспільством і капіталом будується за принципом: соціально відповідальна поведінка підприємців в обмін на суспільну підтримку його інтересів, цілей і дій.

Соціальне партнерство є способом цивілізованого та ефективного регулювання соціально-трудових відносин, запобігання або мирного вирішення соціальних конфліктів, гарантією соціальної злагоди і прогресу. Соціальне партнерство – це шлях до ефективної держави на основі соціальної консолідації, розширення суспільної підтримки цілей та дій влади. Ідея соціального партнерства близька і затребувана широкими народними шарами. Вона виходить з необхідності з’єднання влади з народом, устрою соціально-справедливого творчого суспільства, єднання духовного та матеріального.