6.3. Місце держави в політичній системі суспільства

Серед інститутів політичної системи найважливішим інститутом є держава. Місце і роль держави в політичній системі суспільства визначаються наступними основними моментами:

1) держава організує та формалізує політичну систему. Конституційному регулюванню піддається або вся політична система, або, як мінімум, головний її елемент – держава;

2) держава має в своєму розпорядженні розгалужену систему юридичних засобів, що впливають на найбільш значущі суспільні відносини. Держава не тільки видає нормативно-правові та індивідуальні акти, але й забезпечує їх реалізацію. Інші суб’єкти політичної системи теж можуть мати у своєму розпорядженні юридичні важелі дії (наприклад, політичні партії володіють правом контролювати виборчий процес). Проте такі засоби впливу виникають не із природи суб’єктів політики, а в результаті того, що держава наділила їх відповідними правами;

3) державна влада є центром, навколо якого обертається світ політичних явищ. Сучасна держава є одночасно і ареною політичної боротьби за владу, і метою цієї боротьби;

4) держава є політичною самоорганізацією всього суспільства. Якщо партії та громадські організації представляють інтереси окремих соціальних груп, то держава виражає загальний інтерес;

5) держава здійснює узгодження та інтеграцію різнорідних інтересів шляхом видання нормативно-правових актів, які встановлюють загальнообов’язкові правила поведінки. Індивіди, соціальні групи, громадські організації в своїх взаєминах керуються цими правилами поведінки;

6) вплив держави на суспільство здійснюється за допомогою спеціального апарату управління: законодавчих, виконавчих, судових, контрольно-наглядових органів. Політичні партії та громадські організації також мають свої постійно діючі апарати, покликані забезпечувати їх нормальне функціонування. Проте на відміну від державного апарату вони не мають у своїй структурі органів легального примусу;

7) держава представляє суспільство на міжнародній арені, від його імені проводить зовнішню політику, є його офіційним представником у міжнародних справах.

Будучи ядром політичної системи, держава активно взаємодіє з іншими її суб’єктами: політичними партіями, громадськими організаціями, профспілками, церквою, засобами масової інформації, гарантує їх нормальну діяльність. Ці недержавні організації покликані виражати і захищати інтереси соціальних спільнот: класів, професійних, статевих та вікових, етнічних і національних груп. Вони формулюють вимоги цих спільнот, представляють їхні інтереси в органах державної влади.

6.4. Держава та об’єднання громадян

Взаємини держави та об’єднань громадян регулюються законом, і в першу чергу, нормами конституції. При цьому зберігається внутрішня самостійність громадських організацій, їхня відносна незалежність у вирішенні актуальних питань на основі взаємного визнання політичного плюралізму, принципів самоврядування та самодіяльності. Держава не втручається в діяльність офіційно зареєстрованих об’єднань, якщо вони не порушують законів.

Відносини держави з об’єднаннями громадян включають декілька аспектів:

1) держава встановлює правові основи створення і функціонування об’єднань громадян. Наприклад, законодавча інституціоналізація політичної партії включає: визначення поняття політичної партії; умови і порядок створення та припинення діяльності політичних партій; вимоги до ідеології, програмних положень, організаційної будови і порядку діяльності; взаємини з публічною владою, перш за все участь у виборах і діяльності представницьких органів держави та місцевого самоврядування;

2) об’єднання громадян має бути легалізоване (визнане державою) шляхом реєстрації або повідомлення про заснування. В Україні політичні партії і міжнародні громадські організації реєструються Міністерством юстиції України, все інші (за вибором засновників) легалізуються шляхом повідомлення Міністерством юстиції або місцевими органами виконавчої влади;

3) держава залишає за собою право контролю над певними сферами діяльності об’єднань громадян. Зокрема, здійснюється фінансовий контроль, контроль за дотриманням ними вимог законодавства;

4) держава має право притягати до юридичної відповідальності і в примусовому порядку припинити діяльність об’єднання громадян у разі порушення ним законодавчих норм;

5) держава гарантує захист законних прав та інтересів об’єднань громадян, зокрема – в судовому порядку.

Законодавством України передбачені дві організаційні форми об’єднань громадян: політична партія та громадська організація.

Політична партія – це добровільне об’єднання громадян-прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, яка ставить головною метою отримання, утримання та здійснення влади (самостійно або в коаліції з іншими) за допомогою просування своїх представників на ключові пости в державі, спираючись на підтримку суспільства.

Громадська організація – це добровільне формування осіб, що об’єдналися для задоволення своїх неполітичних законних інтересів (соціальних, економічних, творчих, вікових, культурних, національних, спортивних тощо).

Специфічними різновидами об’єднань громадян є релігійні організації та професійні спілки, створення і діяльність яких окремо регулюються законом. У зарубіжних країнах існують такі види об’єднань громадян як громадські рухи та громадські ініціативи.

Держава, надаючи громадянам право на об’єднання, створює необхідні умови для їх успішної діяльності. Об’єднання громадян користуються широкими політичними свободами: слова, друку, зборів, мітингів, походів і демонстрацій. Внутрішні ж відносини між членами об’єднань громадян регулюються корпоративними нормами.