5.5. Інститут законодавчої влади

Поняття законодавча влада має декілька значень. Законодавча влада – це:

1) повноваження видавати загальнообов’язкові нормативно–правові акти, що належить народу, або делеговане народом своїм представникам у парламенті;

2) носій народного суверенітету, вираз волі народу, інтересів народу;

3) система органів держави, що мають право приймати закони.

У сучасній державі законодавча влада, як правило, носить представницький характер. На основі виборів народ передає владу своїм представникам і таким чином уповноважує представницькі органи здійснювати державну владу. У цьому сенсі можна говорити про первинність представницьких органів в механізмі державній владі, їхньому пріоритеті та верховенстві: законодавча влада є першою серед рівних.

Верховенство не означає і не повинно означати єдиновладності законодавчих органів. Є сутнісні та політико–юридичні обмеження цієї влади. Сутнісні обмеження витікають з її делегованості (тільки народ володіє всією повнотою державної влади), визначаються принциповою залежністю від волі виборців. Політико-юридичні обмеження пов’язані з тим, що будь–який закон повинен відповідати політичним та юридичним реаліям, а також фундаментальному праву – конституції, інакше органи конституційного нагляду можуть визнати його недійсним.

Разом з безпосередньою законотворчістю законодавчий орган має ряд інших важливих повноважень. Особливу парламентську прерогативу складає рішення фінансових питань, зокрема розгляд проекту державного бюджету і контроль за витрачанням фінансових коштів держави.

Парламент бере участь у формуванні органів виконавчої, а іноді – й судової влади, призначенні різних посадовців, аж до глави держави в парламентарних республіках. Залежно від форми правління парламент в тій чи іншій мірі бере участь у процедурі призначення глави уряду і кабінету.

Парламент здійснює контроль за роботою уряду, інших посадовців виконавчої влади. Вираз недовір’я уряду, перевірка виконання законів, парламентські розслідування служать могутніми засобами парламентського контролю. Парламентський контроль призначений для того, щоб законодавча влада була в курсі урядової політики, що проводиться, конституційними методами сприяла її суспільній корисності і реально гарантувала вільний розвиток особи.

Таким чином, слід виділити такі укрупнені функції законодавчого органу:

1) законодавча діяльність є визначальною в компетенції парламенту;

2) представницька функція пов’язана із забезпеченням партійного, територіального, корпоративного, етнічного представництва;

3) установча функція полягає в затвердженні та призначенні різних осіб на державні пости, створення організаційних структур, спеціальних комісій тощо;

4) функція контролю та відповідальності проявляється в обговоренні основних напрямів урядової політики, бюджету та звіту про його виконання, парламентських запитів депутатів уряду або міністру, контрольній діяльності парламентських комісій, виразі недовір’я уряду.

5.6. Парламент, його повноваження та структура

У демократичній державі найвищим представницьким та законодавчим органом є парламент. Він представляє суверенітет народу, і лише він правомочний виражати волю народу у формі закону. Демократично обраний парламент, що здійснює свої функції, є найважливішим інститутом легітимної державної влади, форма забезпечення політичної гласності та відкритої політичної полеміки. «Парламент» – це родовий термін. У Великій Британії, Індії, Канаді, Японії і низці інших країн законодавчий орган безпосередньо іменується парламентом. У решті країн цей орган має іншу назву (наприклад, Сейм – в Польщі, Фолькетинг – в Данії, Альтинг – в Ісландії, Конгрес – в США).

Становлення і розквіт парламентаризму прийшовся на період формування сучасної держави (XVIII-XIX ст.). Саме тоді склалося коло основних повноважень парламенту: ухвалення законів, затвердження бюджету, контроль над урядом у формі запитів і обговорення його діяльності, вираз (вотум) довіри або недовір’я уряду тощо. Сучасний парламент як і раніше має великі повноваження у сфері законотворчості. Він має право встановлювати податки, приймати державний бюджет, брати участь в зовнішньополітичному процесі, вирішувати питання оборони. Парламент може здійснювати і квазисудові функції: притягати президента, членів уряду до юридичної відповідальності (імпічмент).

З ускладненням суспільного життя, у ході соціального та науково–технічного прогресу звичайно спостерігається зростання ролі уряду та зниження ролі парламенту.

Будь–який парламент є, перш за все, зборами представників народу – депутатів, які на пленарному засіданні обговорюють та ухвалюють рішення, перш за все закони. Парламенти можуть мати двопалатну і однопалатну структуру. У федеральних державах парламенти складаються з двох палат (одна з них представляє народ, а інша – суб’єкти федерації), які у принципі мають однакові законодавчі повноваження (у США – Палата представників і Сенат, в Австрії – Союзна рада і Національна Рада). Іноді, разом з палатами особливий чин в парламенті складає глава держави (історично – в Речі Посполитій, в сучасному світі – у Великій Британії, Індії).

Двопалатна парламентська система має місце в деяких унітарних державах. Це обумовлено прагненням до стійкішої рівноваги сил між виконавчою і законодавчою владами, при якому влада однієї палати стримується створенням другої палати, що формується на іншій основі (наприклад, Палата общин і Палата лордів в Англії). Двопалатна структура страхує парламент від поспішних рішень нижньої палати. Як правило, термін повноважень верхньої палати триваліший, чим нижньої, її депутати мають вищий віковий ценз, вона рідше оновлюється і формується на основі непрямих виборів. У більшості країн достроковому розпуску підлягають тільки нижні палати.

Однопалатні парламенти існують, головним чином, в країнах з більш менш однорідним національним складом населення або невеликих за територіальними розмірами (Угорщина, Данія, Фінляндія).

Керівництво парламентом здійснюється одноосібно головою, колегіальні органи (президії) украй рідкісні. Голова представляє парламент у взаєминах з іншими органами, керує дебатами, голосуванням, координує роботу внутрипарламентських органів.

Парламент і кожна палата на весь термін повноважень утворює комісії (комітети). Їх різновиди: постійні, тимчасові, змішані, спеціальні. Найбільш поширеною комісією є погоджувальна, її завдання – вироблення узгоджених рішень палат. Основне призначення комісій полягає в попередньому розгляді законопроектів. Комісії можуть також володіти правом законодавчої ініціативи, контролю за урядом і апаратом державного управління.

Свої повноваження парламент здійснює на сесіях. Порядок роботи парламенту визначається його регламентом.