Нормативні джерела

Конституція України: Прийнята на V сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р.// Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

Про внесення змін до Конституції України: Закон України від 8 грудня 2004 р.// Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 2. – Ст.44.

Додаткова література

Бостан С.К. Форма правління сучасної держави: проблеми історії, теорії, практики: Монографія. – Запоріжжя: Юридичний ін-т, 2005. – 540 с.

Брезгулевская Н.В. Виды федерации и модели федерализма // Правоведение. – 2005. – №3. – С.150-162.

Вовк Ю. Ідея федералізму в Україні у контексті посилення впливу регіонів // Право України. – 2004. – №10. – С.19–22.

Давимука С., Колодій А., Кужелюк Ю., Харченко В. Політичні режими сучасності та перехід до демократії. – Львів, 1999. – 278 с.

Замышляев Д.В. Формы политико–территориальной организации государства // Lex Russica. Научные труды Московской государственной юридической академии. – 2005. – №1. – С.164–176.

Правовые системы стран мира: Энциклопедический словарь /Отв.ред.А.Я.Сухарев. – М.: НОРМА, 2000. – 840 с.

Сергевнин С.Л. Субъект федерации : Статус и законодательная деятельность – СПб.: Узд-во Юридического института, 1999. – 215 с.

Серегин А. В. Теоретические проблемы монархической формы правления / Под ред. И.А.Иванникова. – Ростов-на-Дону: Изд-во гос. пед. ун-та, 2003. – 191 с.

Серегин А.В. Концептуальные подходы к определению категории «форма правления» //Право и государство. –2006. – № 3. – С. 18–23.

Сухонос В.В. Форма правління: термінологія, класифікація, характеристика (проблеми постіндустріальної епохи) // Держава і право: Зб.наук праць.– Київ, 2003. – Вип.21. – С.57-63.

Телешун С.О. Державний устрій України: проблеми політики теорії і практики. — Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2000. – 344 с.

Фарукшин М.Х. Федерализм. Теоретические и прикладные аспекты. – М. : Юристъ, 2004. – 527 с.

Чиркин В.Е. Государствоведение. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Юрист, 2000. – 382 с.

Шаповал В.М. Державний лад країн світу: Довідник. – К.: Український центр правничих студій, 1999. – 320 с.

Якушик В. Різновиди політичних режимів // Віче. – 1995. – № 9. – С. 129 – 133.

Розділ 5. Державна влада і механізм держави

5.1. Державна влада та її властивості

Державна влада – це публічно-політичні відносини між державним апаратом і підвладними йому індивідами (їх об’єднаннями, соціальними спільнотами).

Державна влада є різновидом політичної влади. Володіючи всіма її ознаками, державна влада має тільки їй властиві риси:

1) єдність – нормою для держави є одна державна влада: інакше неминучою є громадянська війна або, як мінімум, безлад. Все інші влади, навіть політичні, відмічені плюралізмом. Їх може бути декілька – наприклад, влада правлячої партії та влада опозиційної партії;

2) загальність – державна влада поширює свою дію на всю територію держави і всіх індивідів, які проживають та перебувають на ній без відмінності громадянства та підданства;

3) універсальна репрезентативність – державна влада представляє все суспільство, виступає від його імені у внутрішніх і зовнішніх загальних справах. Якість репрезентативності мають й інші види влади, але вони представляють інтереси окремих соціальних спільнот, а не всього суспільства;

4) суверенність – державна влада є самостійною і незалежною від будь-якої іншої влади усередині країни і поза нею. При цьому необхідно враховувати, що суверенітет сучасної держави обмежується загальновизнаними стандартами прав людини, міжнародними зобов’язаннями, перебуває під контролем громадянського суспільства та світової спільноти;

5) організаційне оформлення – державна влада відокремлена від суспільства, стоїть над ним, і матеріально втілена в державному апараті – системі взаємопов’язаних органів, що складаються з професійних управлінців. Частиною державного апарату є органи примусу (армія, поліція, органи контролю та нагляду, в’язниці тощо). Жодна інша влада не має в своєму розпорядженні подібних інструментів впливу;

6) монополія (виняткове право) на видання загальнообов’язкових правил поведінки та забезпечення виконання їх за допомогою примусової сили держави;

7) монополія на стягування податків, мита, залучення населення до виконання неподаткових повинностей (наприклад, трудова повинність на період війни). Фінансові кошти необхідні державній владі для утримання апарату держави та вирішення загальних проблем (оборони, будівництва загальнозначущих шляхів сполучення та інших споруд, підтримки культури тощо).

Найважливішими характеристиками (властивостями) сучасної державної влади є легітимність, легальність і законність.

Легітимність означає визнання влади населенням, схвалення її як справедливого і політично виправданого явища. Чим вищим є рівень легітимності, тим більшою є підтримка влади народом при ухваленні яких–небудь політичних рішень. Легітимна влада створює стан довіри між урядом і народом, такій владі прощаються помилки, вона здатна приймати і здійснювати непопулярні рішення. Легітимна влада – це влада, яка відповідає уявленням людей про належну державну владу, причому зовсім не обов’язково ці уявлення носять юридичний характер.

Легальність характеризує правомірність існування влади з формально–юридичної сторони. Легальна влада встановлюється і діє на основі конституції та інших нормативно–правових актів. При цьому нормативна основа організації та функціонування державної влади повинна відповідати загальнолюдським цінностям і принципам права. Інакше доведеться визнати легальною владу антинародної, тоталітарної держави.

Законність влади синтезує поняття легітимності і легальності влади. Законна влада встановлюється і передається відповідно до процедур конституції і за безпосередньої участі народу, діє в рамках визначених законом повноважень і законними методами, користується підтримкою населення.