3.2. Сучасні підходи до вивчення держави

У сучасному державознавстві, услід за російським ученим В.Є.Чиркіним звичайно виділяють п’ять основних підходів до вивчення держави: теологічний, арифметичний (класичний), юридичний, соціологічний та техніко–кібернетичний¹.

Теологічний підхід до вивчення держави відомий з найдавніших часів. Відповідно до нього держава створена Богом, а в священних книгах встановлена ідеальна модель влади, до якої повинна прагнути держава. На сьогодні ця концепція офіційно визнана лише в деяких державах (Ісламська Республіка Іран, Індуїстське Королівство Непал). Більшість же учених-юристів розглядають цю теорію як науково неспроможну, але в той же час привабливу для значного числа людей. У християнській теорії держави такі привабливі властивості має заклик до правителів слідувати загальнолюдським цінностям: справедливості, милосердю, допомозі слабким. У мусульманській концепції держави – це: ухвалення політичних рішень на основі ісламу, який розглядається як єдино правильна ідеологія; консенсус влади і найбільш авторитетних представників народу; відкритість влади для будь-якого мусульманина тощо.

Арифметичний (класичний) підхід до держави характерний визначенням держави через систему її ознак. Він теж не новий: ознаки держави перераховували староіндійські Закони Ману, праці античних мислителів. Сучасні учені звичайно розглядають державу як тріаду елементів (атрибутів): влада, територія, населення. Іноді до цих трьох класичних елементів додають суверенітет, скарбницю (систему збору фінансових коштів), міжнародне визнання. Класичний підхід до держави привертає своєю чіткістю, можливістю відмежувати державу від інших соціальних організацій. Проте це підхід далеко не завжди є плідним при практичному застосуванні: достатньо складно інколи визначити державний народ, кордони території (наприклад, в кочових імперіях середньовіччя), та й носієм влади може бути не тільки держава, але й особа, й соціальна спільнота.

Юридичний підхід до поняття держави виник в рамках юридичного позитивізму та концепції правової держави. Прихильники даного підходу розглядають державу як особливу юридичну особу, що підкоряється в своїй діяльності праву. Прихильники юридичного підходу розробили добрий інструментарій для формалізованих досліджень (наприклад, поняття форми та функцій держави, державного апарату, органу держави тощо).

Гуманістична спрямованість юридичного підходу до держави є очевидною, адже будучи юридичною особою, держава зобов’язана відшкодовувати особистості завданий їй збиток. У сучасному світі відповідальність держави перед людиною стала реальністю, перш за все, завдяки міжнародній юстиції.

В той же час не можна не відзначити деякі негативні сторони юридичного підходу до держави. Визначення держави як влади, підпорядкованої праву, виводить за рамки держави не тільки тоталітарну державу, але й більшість досучасних держав. Уявлення про державу як юридичну особу не розкриває особливого положення держави в політичній системі суспільства.

Найбільше поширення у державознавстві та політології одержав соціологічний підхід до держави. Елементи такого підходу можна прослідкувати з часів античності: наприклад, Арістотель визначав державу як об’єднання сімей для благого життя. Уявлення про державу як організатора загальних справ властиве було Жану Бодену, Томасу Гоббсу, Бенедикту Спінозі і багатьом інших мислителів. До прихильників даного підходу належали Карл Маркс та його послідовники. Вони визначали державу як універсальну політичну організацію економічно пануючого класу. Сучасні немарксистські соціологічні школи розглядають державу як офіційного представника суспільства, призначення якого є трояким: керівництво виконанням «загальних справ»; надання соціальних послуг; арбітраж відносно різних груп суспільства. В той же час в їх уявленні держава не є класово неупередженою, оскільки на її діяльність впливають різні зацікавлені соціальні групи («групи тиску»).

Техніко-кібернетичний підхід до держави відбрунькувався від загальносоціологічної концепції постіндустріального (інформаційного) суспільства. Прихильники даного підходу розглядають державу як систему, що працює на основі введення інформації, її перетворення та виведення управлінського рішення.

Всі підходи до держави, не виключаючи теологічного, мають певну наукову цінність і практичну значущість, по–різному висвітлюючи різні сторони такого багатогранного та складного явища як держава.

Через широке застосування в сучасній науці інтеграційного підходу інтерес представляє спроба створення багатовимірного «портрету» держави, здійснена В.Є.Чиркіним¹. Із його точки зору, сучасна держава має три іпостасі – три обличчя. Вона виступає як:

1) єдина універсальна політична організація в країні, що створюється на основі адміністративно-територіального поділу шляхом реєстрації членів цієї організації за місцем проживання;

2) арбітр. Держава, з одного боку, діє на користь найбільш сильних соціальних спільнот (класів, груп), але, з іншого боку захищає від надмірних нестатків слабкі, знедолені верстви населення, нарешті, здійснює посередництво на користь суспільства в цілому;

3) легалізований та легітимний примус. Держава, з одного боку, володіє правом на законний (встановлений законодавчими актами) примус щодо індивідів, чия поведінка не відповідає правовим нормам (легальність примусу). З іншого боку, передбачається згода суспільства на застосування такого примусу (легітимність примусу).