Додаткова література

Алексеев В.П., Першиц А. И. История первобытного общества: Учебник для вузов. – М: Высшая школа, 1990. - 351с.

Аннерс Э. История европейского права/ Пер. со швед. – М.: Наука, 1994. – С.10-20.

Георгиевский Э.В. К вопросу о характере и степени конфликтности в первобытном стаде // Сибирский Юридический Вестник. - 2005. - № 3. (находится на сайте www.law.edu.ru)

Думанов Х.М, Першиц А.И. Матриархат// Вестник российской академии наук. - 2000. – Т. 70. - № 7. - С.621-627.

Думанов Х.М., Першиц А.И. Мононорматика и начальное право//Государство и право. - 2000. - № 9. - С. 85-91; 2001. – № 1. – С.98-103.

Звонарева О.С. О цивилизационном подходе в теории государства и права //Правоведение. - 2003. - № 4. - С. 173-180.

Кашанина Т.В. Происхождение государства и права. Современные трактовки и новые подходы. – М.: Юрист, 1999. – 335с.

Оборотов Ю.Н. Традиции и новации в правовом развитии. – Одесса: Юрид.літ., 2001. – С.9-16.

Омельченко О.А. История политических и правовых учений (История учений о государстве и праве): Учебник для вузов. – М.: Эксмо, 2006. – С.102-103, 142-143, 189-190, 205-208, 245-246, 263-265, 288-289, 370-372, 435-436, 498-499.

Серегин А.В. Истоки монархического правления в социальной организации первобытного общества //Правоведение. -2006. - № 1. - С. 197-206.

Чиркин В.Е. Государствоведение. – 2-е изд., доп. и испр. – М.: Юрист, 2000. – 23-34.

Розділ 3. Поняття і сутність держави

3.1. Держава, її ознаки та атрибути

Термін «держава» з’явився в XVI ст. Його ввів до наукового обороту італійський політичний мислитель Нікколо Макіавеллі. Зрозуміло, що держава як суспільне явище до цього існувала вже тисячоліття. Нерідко як синонім терміну „держава” використовується термін „країна”. Але з погляду юридичної науки ці поняття не є тотожними. Поняття „країна” за своїм змістом є ширшим, ніж поняття „держава”. Воно має не тільки правове, але й географічне значення (гірська країна, рівнина тощо).

У правознавстві термін „країна” уживається в сенсі території, що має певні кордони, володіє державним суверенітетом або перебуває під владою іншої держави. Історично відомі такі види підвладних країн як колонії, підопічні території. У наш час країнами нерідко називають адміністративні або автономні частини держави. Наприклад, Країна Басків є складовою частиною Королівства Іспанія.

Термін «держава» застосовується як тотожний поняттю «країна» для позначення сукупності людей, території, на якій вони проживають, і суверенної в межах даної території влади. Цей же термін уживається в суто юридичному сенсі для позначення організації політичної влади, головного інституту політичної системи суспільства, який направляє та організовує за допомогою норм права спільну діяльність людей, захищає їхні права та інтереси.

У світовій юридичній науці немає загальноприйнятого визначення держави, що пояснюється складністю цього соціального та юридичного явища. Суть найбільш поширених визначень держави можна звести до наступних:

1) держава є організація правопорядку (Цицерон, Ханс Кельзен);

2) держава є сукупність людей, території та суверенної влади (Леон Дюгі, Георг Еллінек, Габріель Шершеневич, Михайло Грушевській);

3) держава – форма співжиття людей, певний психічний зв’язок між ними (Лев Петражицький, Федір Кокошкін);

4) держава – машина для придушення одного класу іншим (Карл Маркс, Фрідріх Енгельс, Володимир Ленін);

5) держава – це велика сім’я (Конфуцій, Роберт Фільмер);

6) держава – це живий організм (Іоанн Солсберійський, Герберт Спенсер).

Найчастіше в юридичній науці використовують формалізоване (інструментальне) визначення держави.

Держава – це універсальна політична організація суспільства, що володіє суверенітетом і здійснює управління суспільством на основі права за допомогою спеціального механізму.

Зовнішні, відмітні ознаки держави можна розділити на дві групи. Перша група ознак відрізняє державу від первісної соціальної організації. До них відносяться:

1) публічна політична влада, інакше кажучи, влада, що виділилася із суспільства, не співпадає з ним, така, що стоїть над ним і виступає від його імені. Державна влада має свій особливий апарат у вигляді органів держави і професійних управлінців (армія, поліція, чиновники, судді тощо);

2) державна скарбниця – тобто система збору, зберігання і розподілу фінансових коштів (у вигляді данини, податків, зборів, різного роду повинностей). Ці кошти необхідні для вирішення загальнозначущих проблем (наприклад, оборони, будівництва громадських будівель і споруд), а також для утримання державного апарату;

3) територіальна організація населення. У додержавному стані індивід співвідносив себе з певним родом, враховуючи реальну або уявну спорідненість. У державі кровноспоріднені зв’язки або зовсім не мають значення, або відходять на другий план. Держава поширює свою владу на всіх людей, які проживають на її території;

4) наявність системи загальнообов’язкових правил поведінки – права.

Друга група ознак держави відрізняє її від політичних партій та громадських організацій:

1) народ – сукупність індивідів, об’єднаних правовим зв’язком з державою. Цей зв’язок виражається в інститутах громадянства (у республіках) або підданства (у монархіях). Сучасна держава виступає як представник народу, як справа народу;

2) територія – матеріальна база держави. Це частина земної кулі, з якою історично пов’язаний державний народ, що має кордони, визнані міжнародним співтовариством. Територія держави – це простір, в межах якого здійснюється державна влада, просторове буття держави;

3) державна влада – організаційно оформлена політична влада крупної соціальної спільноти (народу, класу, стану), що володіє спеціалізованим апаратом для регулювання суспільних відносин і верховенством в суспільстві. Головне призначення державної влади – керівництво загальнозначущими для народу справами.