27.2. Сучасна типологія права

Сучасна типологія права – порівняно нова галузь юридичного знання, що є вченням про типи правових систем.

Історично в кожній країні склалася своя система права, сформувалися особливості правової свідомості та правової культури, діє своя система юридичних установ. Разом з тим існують елементи схожості національних правових систем, які дозволяють згрупувати їх в більші спільності – типи, або сім’ї правових систем.

Тип (сім’я) правової системи – сукупність національних правових систем, заснована на спільності джерел, структури права та історичного шляху його формування.

Завданням типології є встановлення типової приналежності правової системи того або іншого народу (держави), а також порівняльне дослідження і класифікація правових систем. Типологія правових систем створює «правову карту світу», що показує, до яких правових типів (сім’ям) належать правові системи народів земної кулі.

Критерії класифікації правових систем:

1) єдність генезису. Правові системи, що належать до одного типу, мають загальне історичне коріння, зокрема – загальні пам’ятники права, базуються на одних і тих же правових засадах, розвивалися у схожих умовах. Наприклад, правові системи Росії, України та Білорусі мають загальні історичні пам’ятники – Руську Правду і княжі статути, канонічне право, що прийшло з Візантії;

2) спільність форм права та їхнього співвідношення. Наприклад, для країн романо-германської правової сім’ї основним джерелом права є нормативно-правовий акт. Все інші форми права грають підсобну роль;

3) єдність структури системи права і норми права. Наприклад, для романо-германського типа права характерний поділ системи права на приватне і публічне, на галузі і інститути, структура норми права має однаковий триланковий характер;

4) єдність ідеологічних (філософських, політичних, релігійних) основ і принципів права. Наприклад, для романо-германського типу права характерна доктрина верховенства закону, а для релігійного типу – доктрина верховенства релігійних норм в системі соціального регулювання;

5) єдність юридичної техніки, тобто уніфікована термінологія або, принаймні, загальні підходи до її формування, схожі категорії, конструкції і поняття. Наприклад, для романо–германської сім’ї характерним є використання римської юридичної термінології;

6) схожість правових установ і правової практики. Наприклад, для романо-германської сім’ї характерною є правозастосовча діяльність суддів, а для англо-американської – правотворчість суддів.

В рамках типу правової системи можливі більш дрібні елементи, представлені групою правових систем. Так, усередині романо-германської правової сім’ї виділяють групу романського права (Франція, Італія, Бельгія, Іспанія, Швейцарія, Португалія, Румунія), право латиноамериканських країн, групу німецького права (ФРН, Австрія, Угорщина, скандинавські країни). Іноді скандинавські країни також виділяють в особливу групу.

27.3. Англо-американський (прецедентний) тип правової системи

Англо-американський (прецедентний) тип правової системи включає національні правові системи Англії та Уельсу, США, Канади, Австралійського Союзу, Нової Зеландії та деяких інших країн. Вплив англійського права поширюється на Індію, Нігерію та інші країни Співдружності націй.

У своєму становленні правова система Англії пройшла чотири основні етапи:

1) до 1066 р. (нормандського завоювання Англії) – відсутність загального для всіх права; основним джерелом права були місцеві звичаї, різні для кожної місцевості;

2) 1066 – 1485 рр. (від нормандського завоювання Англії до встановлення влади династії Тюдорів) – централізація країни, створення, на противагу місцевим звичаям, загального права для всієї країни, яке відправляли королівські суди;

3) 1485 – 1832 рр. – період розквіту загального права і початок його занепаду. Норми загального права стали відставати від реальної дійсності: по-перше, загальне право було дуже формальним і громіздким, що знижувало його ефективність; по-друге, справи, які було складно або неможливо вирішувати, спираючись на загальне право, стали вирішуватися за допомогою «права справедливості», яке самостійно творив англійський лорд-канцлер (представник короля), виходячи з принципів справедливості;

4) 1832 – по теперішній час. В результаті судової реформи 1832 р. судді дістали можливість на свій розсуд вирішувати юридичні справи, спираючись як на загальне право, так і на власне розуміння справедливості – «судді творять право, право є те, що говорять про нього судді». Розповсюдження даної системи на англійські колонії, де вони прижилися з урахуванням місцевої специфіки.

Характерні риси англо–американського типа правової системи:

1) формування в межах Англії і створених нею колоній, що зумовило спільність походження даного типа правової системи;

2) початкові джерела – загальне право Англії, що виникло після нормандського завоювання Англії (1066 р.), в ході судових реформ Генріха ІІ (ХІІ в.); “право справедливості”, яке сформувалося в практиці суду лорда-канцлера у XV–XVIII ст.; статутне (парламентське) право, яке початок складатися з кінця XIII в. Після реформ ХІХ ст. прецедентні по суті «загальне право» і «право справедливості» повинні були повністю злитися, але це вдалося зробити тільки частково. Дотепер до права справедливості відносять, наприклад, інститут довірчої власності, відповідальність за заподіяння шкоди;

3) специфіка джерел права. Англо-американському типу правової системи властива форма права, що історично склалася, – юридичний (судовий і адміністративний) прецедент. Прецеденти створюють не все, а тільки вищі судові інстанції: наприклад, в Англії це Палата лордів, Апеляційний Суд, Високий суд. Суди зобов’язані слідувати прецедентам вищих судів і своїм власним прецедентам. Але в даний час посилилося також значення статутних (законодавчих) актів. Співвідношення між прецедентами і статутами виражається в афоризмі: «Прецеденти – це камені, з яких зведене англійське право, а статути – написи на них».

Найважливіша відмінність правової системи США від англійської – що визначальна роль Конституції як основного джерела права і, відповідно значно більше значення законодавчих актів (зокрема –кодифікованих) в системі джерел права. Разом з тим прецеденти створюються і діють в США як на федеральному рівні, так і на рівні штатів;

4) своєрідна структура права. Зокрема, відсутнє ділення права на публічне і приватне. Основними підрозділами англійського права вважаються «загальне право», «право справедливості» і статутне право. Поділ на галузі права носить інший, ніж на континенті характер. Так, разом з сімейним і цивільним правом окремо існує акціонерне, деліктне і контрактне право. Співвідношення матеріального і процесуального права таке, що друге ініціює розвиток першого і не розглядається як підсобне щодо першого;

5) існування двох видів норм. Норми законодавства є правилами поведінки загального характеру. Норми прецедентного права носять конкретно-казуїстичний характер;

6) автохтонний характер юридичної термінології, яка носить традиційно англійський, часто архаїчний характер (наприклад, траст – довірча власність). Разом з тим англійське право все ж таки запозичило у римського права значний комплекс термінів (так, терміни «контракт», «реституція» і багато ін. широко використовуються в англійському праві);

7) головна роль в правотворчості відводиться судам, які, у зв’язку з цим, займають особливе місце в системі органів держави. Англійський суд, будучи нейтральним, не виступає на стороні держави. І держава, яка переслідує суспільний інтерес, і окремі осіб, які переслідують приватні інтереси, вимушені на рівних доводити в суді свою правоту. Не менше значення має суд в США. Державний режим США, наприклад, інколи визначають як «правління суддів», а зміст Конституції – як те, що про неї скаже суд;

8) пануюча доктрина – доктрина верховенства права (rule of law). Презюмується, що право як втілена справедливість існує незалежно від закріплення його законом, а суддя лише конкретизує принцип справедливості щодо конкретного випадку. Відповідно до цієї доктрини всі суб’єкти права без винятку, у тому числі й держава, є рівними перед правом і судом;

9) у розробці правового регулювання і в підготовці юристів панує емпіричний підхід. Зокрема, дотепер для заняття адвокатською практикою в Англії не потрібна, хоч і бажана, вища юридична освіта. Мирові (магістратські) судді, які виносять рішення у переважній більшості справ, не є юристами за освітою: вони лише повинні бути доброчесними громадянами з середнім достатком і певним життєвим досвідом.

У цей час англо-американський тип правової системи багато в чому зблизився з романо-германським. Особливе це виявляється в американському праві, де існують чітка структура системи права і систематизоване законодавство, діють кодифіковані федеральна конституція і конституції штатів. У самій Англії зростає значення законодавчих актів. Відбуваються зміни в підготовці юристів. Якщо раніше англійські юристи навчалися в основному на практиці, то тепер пріоритет здобула університетська освіта.