Питання, завдання та тести для самоконтролю

1. Дайте визначення юридичної практики.

2. Визначте структуру юридичної практики.

3. Охарактеризуйте види юридичної практики за схемою:

Види юридичної практики в залежності від змісту	Види юридичної практики за суб’єктами	Види юридичної практики в залежності від функціональної ролі

4. Дайте визначення юридичного процесу та охарактеризуйте його ознаки.

5. Назвіть стадії юридичного процесу.

6. Охарактеризуйте вимоги до юридичного процесу та юридичної процедури.

7. Порівняйте види юридичного процесу за допомогою схеми.

Критерії порівняння	Правотворчий процес	Правозастосовчий процес	Правотлумачний процес
Суб’єкти
Мета
Результат

8. Знайдіть відповідність між стовпцями «Види юридичних процесів»

1. Цивільний процес	А. Розгляд справ за позовними заявами підприємств і організацій
2. Господарський процес	Б. Провадження у справі про вчинення злочину
3. Адміністративний процес	В. Процес підготовки та видання нормативно-правового акту
4. Кримінальний процес	Г. Процес підготовки та видання інтерпретаційного акту
5. Правотворчий процес	Д. Розгляд спорів між фізичними або юридичними особами і суб’єктом владних повноважень
6. Правотлумачний процес	Е. Розгляд справ про спори, які виникають із цивільних, сімейних, трудових правовідносин

Додаткова література

Карташов В.Н. Юридическая деятельность: понятие, структура, ценность. – Саратов: Изд-во Саратовск. ун-та, 1989. – 218 с.

Лукьянова Е.Г. Теория процессуального права. – М.: Норма, 2004. – 187 с.

Луць Л.А., Фулей Т.І. Деякі аспекти впровадження загальнолюдських принципів права в юридичну практику України // Держава і право. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2003. -Вип.20. -

Оніщенко Н.М. Юридичний процес як форма правової діяльності // Право України. – 2002. – № 7. – С. 7-13.

Папанова И.В. Юридический процесс. – Саратов: Светопись, 1998. – 74 с.

Протасов В.Н. Юридическая процедура. – М.: Юрид.лит., 1991. – 79 с.

Теория юридического процесса / Под ред. В.М.Горшенева. – Харьков: Вища школа, 1985. – 192 с.

Розділ 24. Правосвідомість і правова культура

24.1. Правосвідомість, її структура та функції

Правосвідомість – це сукупність ідей, поглядів, уявлень, почуттів, оцінок і установок, що виражають ставлення людей і соціальних спільнот до чинного, минулого і бажаного права.

Правосвідомість є одним з різновидів суспільної свідомості; вона відображає правову дійсність. Об’єктом пізнання правосвідомості, як правило, є чинне право у всьому різноманітті його проявів. Разом з тим вона може включати оцінку минулого права або формувати уявлення про право бажане, майбутнє.

Носіями правосвідомості є різні суб’єкти права: особа, громадські об’єднання, політичні партії, державні органи та їхні посадовці, юристи-учені, юристи-практики, суспільство в цілому.

Правосвідомість служить саморегулятором поведінки людей і надає їй цілеспрямований характер. Вона орієнтує суб’єктів права в різних правових ситуаціях, дозволяє зробити правильний вибір, ухвалити юридично значуще рішення.

Правосвідомість виявляється на всіх стадіях механізму правового регулювання, впливає на функціонування практично кожного елементу правової системи.

Правосвідомість є одним з найважливіших чинників розвитку права і праворозуміння. Право, яке формується як суспільний компроміс, не може бути досконалим. У ньому неминуче виникають певні прогалини, внутрішні розбіжності. Аналіз, оцінка права і практики його застосування дозволяє виявити існуючі недоліки.

Будучи однією з форм суспільної свідомості разом з мораллю, релігією, мистецтвом, наукою, правосвідомість виступає як спосіб духовного пізнання дійсності.

Структура правосвідомості:

1) правова психологія – переживання, почуття, настрої, звички, стереотипи, які виникають у людей у зв’язку з правовими нормами і практикою їх реалізації. Вона є стихійним пластом правової свідомості. Так, проявами правової психології є почуття справедливості, пошана до прав і свобод людини, нетерпимість або, навпаки, байдужість до беззаконня, страх перед відповідальністю, емоційна реакція на правові явища. Правова психологія, разом з раціональними елементами, містить елементи несвідомого і підсвідомого (інтуїція, афект, звичка, паніка тощо). Ірраціональний компонент правової психології може активно впливати на формування як правомірної, так і протиправної поведінки.

Помилково було б оцінювати цю складову правової свідомості як щось другорядне. Ігнорування правової психології може привести до гальмування або навіть провалу правової політики в певній області. Прикладом такої зневаги з’явилася антиалкогольна кампанія в останні роки існування СРСР;

2) правова ідеологія – ідеї, теорії, погляди, які відображають та оцінюють правову реальність. Це більш глибоке осмислення суб’єктами правових явищ, що характеризує раціональний рівень правових оцінок.

Для правової ідеології характерним є цілеспрямоване наукове, зокрема філософське, осмислення права не на рівні його окремих проявів, а як цілісного явища, яке має свою власну цінність. Прикладом правової ідеології є учення природно-правових, позитивістських, історичних та інших шкіл права. Частину цієї ідеології складають сучасні наукові погляди на право.

У правовій ідеології можуть відображатися інтереси великих соціальних спільнот (класів, професійних, релігійних, етнічних груп), хоча конкретна правова теорія або концепція завжди формулюється безпосередньо тим або іншим мислителем.

Правова ідеологія – головний елемент в структурі правосвідомості. Відмінність правової ідеології від правової психології полягає в наступному. Правова психологія носить емоційний характер, складається стихійно, переважно на основі повсякденного досвіду людей. Правова ідеологія є, перш за все, знання про право, складається на основі досліджень нормативно-правового матеріалу, наукової та навчальної літератури. Правова ідеологія прагне, виявивши суть і закономірності в бутті права, представити ці знання у вигляді певної догми. Разом з тим правова психологія і правова ідеологія тісно взаємопов’язані. Правова психологія є необхідним фоном, на якому складаються правові погляди, ідеї, теорії.

Правова свідомість виконує ряд основних функцій, а саме:

1) гносеологічна (пізнавальна) функція, яка передбачає накопичення знань про право і осмислення правових явищ;

2) регулятивна функція, яка реалізується через систему мотивів, ціннісних орієнтацій, правових установок, виступаючих специфічним регулятором (внутрішнім регулятором) поведінки людей;

3) оцінна функція, яка передбачає оцінку правових явищ: правової поведінки людей (зокрема – власної поведінки), правових норм, правозастосовчих органів та їхньої діяльності. Оцінки можуть бути позитивними і негативними. Негативна оцінка права може носити конструктивний характер, коли пропонуються заходи по удосконаленню права і юридичної практики, і деструктивний характер, коли право відкидається як таке.