20.2. Структура правовідносин

Структура правовідносин – основні елементи правовідносин і спосіб юридичного зв’язку між ними з приводу соціального блага або забезпечення яких-небудь інтересів.

Таким чином, правовідносини є конструкцією, що складається з наступних структурних елементів:

1) суб’єкти (суб’єктний склад) – як мінімум, два суб’єкти права, один з них є – управомоченою особою (носієм права), інший – зобов’язаною особою (носієм обов’язку);

2) об’єкт – реальне (матеріальне або нематеріальне) благо, з приводу володіння яким або захистом якого суб’єкти вступають у правовідносини;

3) зміст. Розрізняють юридичний та фактичний зміст правовідносин.

Юридичний зміст є суб’єктивними правами та юридичними обов’язками учасників правових відносин. Суб’єктивне право – передбачена правом лінія дозволеної поведінки особи. Юридичний обов’язок – наказана правом лінія належної поведінки особи. У кожному правовідносинах суб’єктивному праву одного учасника відповідає юридичний обов’язок іншого учасника.

Фактичний зміст правовідносини – це конкретні дії учасників правовідносин, в яких реалізуються їхні права та обов’язки.

Юридичний зміст є завжди типовим для певного виду правовідносин, а фактичний зміст – завжди унікальний, неповторний. Наприклад, всі покупці супермаркету здійснюють юридично однакові дії (сплачують ціну купленого товару), але фактична поведінка у кожного різна (різні товари, різні суми грошей, наявність або відсутність знижок тощо).

20.3. Суб’єкти права

У правових відносинах та інших формах реалізації права беруть участь люди та утворювані ними для своїх приватних і суспільних цілей організації: держава ті її органи, підприємства, установи, політичні партії та громадські організації – інакше кажучи, суб’єкти права.

Суб’єкти права (від лат. subjectus – підлеглий) – це фізичні або юридичні особи, держава, соціальні спільноти, які здатні реалізувати безпосередньо або через представника юридичні права та обов’язки.

Види суб’єктів права:

1) фізичні особи;

2) юридичні особи;

3) держава, її органи та органи місцевого самоврядування;

4) соціальні спільноти (народ, територіальна громада, етнічна або релігійна група).

Реалізація права вимагає певних якостей, визнаних або встановлених законом для всіх суб’єктів права. Сукупність цих якостей утворює поняття правосуб’єктності.

Правосуб’єктність включає наступні юридичні характеристики особи:

1) правоздатність – обумовлена правом здатність суб’єкта права володіти суб’єктивними юридичними правами та юридичними обов’язками;

2) дієздатність – обумовлена правом здатність особи своїми діями (бездіяльністю) набувати суб’єктивних прав та юридичних обов’язків, здійснювати та припиняти їх. Різновидом дієздатності є угодоздатність, тобто здатність особисто, своїми діями здійснювати цивільно-правові операції;

3) деліктоздатність – обумовлена правом здатність особи нести юридичну відповідальність за здійснені нею правопорушення.

Правосуб’єктністю володіють як суб’єкти права, так і суб’єкти (учасники) правовідносин, що дає певну підставу для їх ототожнення. Але коректніше розмежовувати ці поняття. По-перше, суб’єкти права є тільки потенційними учасниками правовідносин. По-друге, володіння правами та їх втілення в життя (реалізація) можливо і поза правовідносинами. По-третє, суб’єкт права може володіти лише однією з перерахованих характеристик, що складають правосуб’єктність, а саме – правоздатністю (дитина, недієздатна особа), – що є достатнім для володіння правами. Придбання прав та виконання юридичних обов’язків від імені таких осіб здійснюють їх законні представники (батьки, усиновлювачі, опікуни). Таким чином, поняття «суб’єкт права» і «суб’єкт правовідносин» співвідносяться як загальне та приватне явище. Суб’єкт правовідносин – це суб’єкт права, що є учасником правовідносин.