19.3. Правозастосування, його ознаки і функції

Правозастосування – це владна діяльність компетентних органів і посадовців, що забезпечує реалізацію права шляхом винесення індивідуального юридичного рішення щодо конкретних суб’єктів.

Співвідношення між поняттями «реалізація права» і «застосування права» по-різному оцінюється дослідниками. Більшість з них розглядає правозастосування як особливу форму реалізації права. Не заперечуючи проти цього, відзначимо, що існує корінна відмінність між правозастосуванням і безпосередньою реалізацією права. Суб’єкт безпосередньої реалізації права самостійно визначає свою поведінку згідно правовим приписам, а суб’єкт правозастосування упорядковує не свою поведінку, а поведінку сторонніх суб’єктів.

Ознаки застосування права:

1) владний характер. Застосовують право тільки уповноважені на те компетентні суб’єкти (державні органи, органи місцевого самоврядування, керівники підприємства тощо);

2) індивідуалізований характер. Застосування права є рішенням конкретної справи, конкретної юридичної ситуації на основі норм права;

3) процедурний характер. Застосування права має ряд стадій і здійснюється відповідно до встановленої процедури (в цілях посилення гарантій законного і справедливого вирішення справи ця діяльність жорстко регламентована нормами процесуального права);

4) юридично оформлений характер. Застосування права звичайно завершується винесенням спеціального (як правило, письмового) документа – акту застосування права.

Застосування права є факультативним елементом механізму правового регулювання. Тому важливо з’ясувати, в яких випадках воно необхідне.

Підстави правозастосування:

1) неможливість самостійної, безпосередньої реалізації права, коли суб’єкти не можуть самі, без допомоги владних органів реалізувати свої права (наприклад, право на отримання пенсії);

2) необхідність встановлення статусу суб’єкта права (наприклад, необхідно зареєструвати громадську організацію, господарюючий суб’єкт, придбати громадянство);

3) наявність спору про право, суб’єктивні права та юридичні обов’язки (наприклад, спір про право власності на земельну ділянку);

4) необхідність встановити наявність або відсутність юридичних фактів або документів (наприклад, встановити факт батьківства дитини, відновити втрачені документи про банківський внесок);

5) необхідність здійснення владних повноважень органів державної влади, місцевого самоврядування, інших владних суб’єктів (наприклад, заснувати або ліквідувати комунальне підприємство, присвоїти чергове військове або спеціальне звання)

6) невиконання юридичних обов’язків, перешкоджання в здійсненні прав, вчинення правопорушення.

У всіх цих випадках потрібне встановлення та аналіз конкретних обставин справи і винесення в ній юридичного рішення.

Шляхом застосування права держава та інші уповноважені на застосування права суб’єкти здійснює наступні функції:

1) правозабезпечувальна функція. Застосування права організує дотримання, виконання і використання правових норм. Наприклад, рішення суду про визнання права власності на земельну ділянку створює юридичні умови для використання цієї ділянки її власником, наказ адміністрації підприємства про залучення працівника до дисциплінарної відповідальності забезпечує умови для дотримання правил внутрішнього розпорядку;

2) функція індивідуального правового регулювання. За допомогою індивідуальних правових актів правозастосовувач «прикладає» правові норми до певних життєвих обставин і тим самим конкретизує права і обов’язки суб’єктів права. Наприклад, наказом про зарахування на роботу встановлюються конкретна трудова функція працівника, вироком суду встановлюється міра покарання і особливості її виконання щодо конкретного засудженого.