19.2. Форми реалізації права

Реалізація права завжди пов’язана тільки з правомірною поведінкою. Правомірна поведінка є вельми різноманітною за своїм змістом і формами зовнішнього прояву, отже, різноманітними є форми реалізації права. Форми реалізації права класифікуються за різними підставами:

Форми реалізації права залежно від суб’єктного складу:

1) індивідуальна. Правові норми реалізуються в процесі односторонніх правомірних дій індивідів (наприклад, виступ на мітингу);

2) колективна. Правові норми реалізуються постійними або тимчасовими колективами індивідів (наприклад, укладення колективного трудового договору).

Форми реалізації права залежно від участі в правовідносинах:

1) поза правовідносинами. Таким шляхом утілюються в житті норми, які встановлюють правовий статус і компетенцію суб’єктів права, а також норми, що фіксують природні права людини і громадянина. Наприклад, реалізація права на свободу совісті або права на недоторканність особи може відбуватися без вступу до яких-небудь відносин з іншими особами;

2) у правовідносинах. Правовідносини – найбільш поширений варіант реалізації норми права. В даному випадку суб’єкти реалізують норми права шляхом використання (управомочений суб’єкт) і виконання (зобов’язаний суб’єкт).

Форми реалізації права залежно від ступеня активності суб’єктів:

1) активні позитивні дії. Таким шляхом відбувається використання права або виконання обов’язку. Ця форма правореалізації залежить безпосередньо від активних дій суб’єкта. Ця свідомо-вольова поведінка суб’єкта права звичайно реалізується в рамках правовідносин (наприклад, договірних або управлінських);

2) пасивна форма (бездіяльність суб’єкта). У такий спосіб – шляхом утримання від дій – реалізуються правові заборони, але не тільки вони. Пасивна форма безпосередньої реалізації характерна, як правило, для дозвільних норм, що закріплюють права і свободи, невіддільні від особи (право на життя, честь, гідність, свободу світогляду, особисту недоторканність, недоторканність приватного і особистого життя).

По характеру і спрямованості дій суб’єктів виділяють наступні форми реалізації права:

1) дотримання норм права. Дана форма реалізації права має місце тоді, коли суб’єкти утримуються від здійснення дій, заборонених правом. В більшості випадків дотримання права відбувається непомітно, звичайно не фіксується. Саме тому його юридичний характер яскраво не виявляється. Таким шляхом реалізуються заборонні норми права, що вимагають пасивної поведінки (наприклад, переважна більшість норм Особливої частини Кримінального кодексу);

2) виконання норм права. Воно відбувається, коли суб’єкти здійснюють покладені на них юридичні обов’язки. У цих випадках вони діють активно. У даній формі реалізуються норми, що зобов’язують, права, що вимагають активної поведінки (наприклад, норми податкового законодавства);

3) використання норм права. Ця форма реалізації права полягає в тому, що суб’єкти на свій розсуд, за власним бажанням використовують надані їм права. Використання є здійсненням дозволених правом дій. Так реалізуються дозвільні норми права (наприклад, норми Цивільного кодексу).

Ці три форми реалізації права, в ході яких юридичні норми втілюються в життя в життя діями самих суб’єктів права, називають формами безпосередньої реалізації права (звичайні або ординарні форми).

Безпосередня реалізація права – це регламентований нормами права процес самостійного здійснення прав і обов’язків суб’єктом права без допомоги спеціально уповноважених органів і осіб. Це сфера самовираження особи, її правової активності і життєвої позиції.

Безпосередня реалізація прав і свобод особи в процедурному плані відрізняється поряд специфічних рис:

1) у даному процесі бере участь тільки суб’єкт права, а не спеціально уповноважений орган держави;

2) спеціальна процедура реалізації або відсутня або безпосередньо витікає із закону;

3) відсутній акт застосування права, що індивідуалізує норму права щодо конкретного суб’єкта права.

У формах безпосередньої реалізації права реалізуються багато норм, але не все; виникає немало випадків, коли для реалізації потрібне втручання в цей процес компетентних органів, посадовців, наділених державно–владними повноваженнями. В даному випадку йдеться про особливу форму реалізації права – правозастосуванні.