Невідмобілізованість Червоної Армії: боячись спровокувати напад Німеччини, Й.Сталін до са­мого фатального дня не дозволяв у повній мірі розгорнути в належному порядку армію в при­кордонній смузі.

Незавершеність процесу переозброєння. Якість радянської військової техніки поступалася ні­мецькій.

Розміщення основних сил Червоної армії на кор­доні з Німеччиною, що зробило їх легкою мішен­ню під час раптового удару.

ОКУПАЦІЙНИЙ РЕЖИМ В УКРАЇНІ. Більшість насе­лення України поставилася до окупантів з ворожі­стю. Але жителі західних областей, які відчули на собі страхіття радянізації, вітали німців як визволи­телів. Про плани нацистів ще ніхто не здогадувався. Генеральний план «Ост» було розроблено в 1940 р. в Імперському управлінні державної безпеки під керівництвом Гіммлера. Цей план передбачав гер­манізацію території Польщі, країн Балтії, Білорусії, України і значної частини європейської Росії. Йшлося про ліквідацію істотної частини населення (зокрема у Західній Україні - 65 %) й онімечування тих, хто підходив за расовими стандартами. На ро­дючих українських чорноземах колонізатори мали намір розмістити після війни поміщицькі і фермер­ські господарства ветеранів вермахту - офіцерів і солдатів.

Окупанти застосовували різні форми адміністра­тивної організації загарбаних територій. Значну частину українських земель Гітлер віддав своєму союзнику І. Антонеску. З Одеської області, півден­них районів Вінницької і західних районів Мико­лаївської областей була сформована нова румунська провінція під назвою Трансністрія. Чернівецька та Ізмаїльська області теж були передані Румунії.

Львівська, Дрогобицька, Станіславська і Терно­пільська області утворили Дистрикт Галіція, який адміністративно під по ряд ко вувався так званому Ге­нерал-губернаторству (що об’єднувало більшу части­ну польських земель). Правобережжя, більша час­тина Лівобережжя і південні райони, що прилягали до Криму, утворили Райхскомісаріат Україна з ци- віль ною адмініс тра цією. Східні райони України аж до узбережжя Азовського моря, як і Кримський пів­острів, перебували під військовою адміністрацією. На посаду райхскомісара України призначили Е. Коха.

Загальне число радянських військовополонених до травня 1944 р. становило, за даними німецької

статистики, 5,8 млн осіб. Нацисти здебільшого ви­нищували їх голодом у таборах смерті. В Україні було організовано понад 230 таборів, у яких за­гинуло 1366 тис. військовополонених.

Після провалу бліцкригу в Німеччині виникла гостра нестача робочих рук внаслідок постійних мо­білізацій. Вихід було знайдено у використанні при­мусової праці населення окупованих країн. З Украї­ни було вивезено 2,4 млн молодих людей. Їх нази­вали остарбайтерами. Багато з них загинуло від непосильної праці, потрапило під бомби союзниць­кої авіації або залишилося після війни на Заході.

• Остарбайтер (нім. Ostarbeiter - східний робіт­ник) - німецький термін на означення осіб, які були вивезені гітлерівцями зі східних окупованих тери­торій протягом Другої світової війни на примусові роботи до Німеччини.

РАДЯНСЬКИЙ ПАРТИЗАНСЬКИЙ РУХ ОПОРУ. На те­риторії України широко розгорнувся партизанський рух. Найбільш активними виявилися партизанські загони під командуванням С. Ковпака і С. Руднєва, які базувалися у Спадщанському лісі на Сумщині. На їх основі утворилося Сумське партизанське з’єднання. На Чернігівщині вдало діяв загін О. Фе- дорова, на основі якого теж утворилося велике з’єднання. На території Сумської і Брянської облас­тей з осені 1941 р. О. Сабуров організував загін, який через півроку перетворився на велике з’єд­нання.

У червні 1942 р. з’явилося централізоване керів­ництво у вигляді Українського штабу партизансь­кого руху (УШПР), який очолив Т. Строкач. Штаб налагодив регулярний зв’язок з партизанськими краями і зонами. Завданням УШПР було створення організаційних структур, у яких міг би розвиватися партизанський рух. Людей, які бажали стати парти­занами, завжди вистачало, особливо після того, як окупанти почали полювати на молодь, щоб викона­ти завдання берлінських властей на поставку остар- байтерів. Під керівництвом УШПР проводились рейди великих партизанських загонів і з’єднань у тили ворога, зокрема С. Ковпака у Карпати, О. Сабу­рова - на Житомирщину, О. Федорова - на Волинь.

НАЦІОНАЛІСТИЧНИЙ РУХ ОПОРУ. Поряд з радянсь­кими партизанами розгортали боротьбу націоналіс­тичні сили, особливо в західних областях України. Провідну роль серед них займали дві фракції ОУН - під керівництвом А. Мельника і С. Бандери. Після

224 • 26. Україна під час другої світової війни (1939 - 1945 рр.)

www.e-ranok.com.ua