Термінологічний словник

Анексія – насильницьке приєднання, загарбання однією державою всієї (або частини) території іншої держави.

Антропогенез – процес виділення людини з тваринного світу, олюднення мавпи під впливом суспільної практики.

Асиміляція – добровільний або вимушений процес розчинення (віра та традицій, мови тощо) раніше самостійного народу (етносу) чи якоїсь його частини в середовищі іншого, як правило, численнішого народу (етносу); засіб досягнення етнічної однорідності.

Бояри – шляхта – родове спадкове боярство, яке фіксується в латиномовних документах на українських землях у 14-15 ст. Найвищий прошарок боярського стану, який у процесі еволюції злився з іншими привілейованими станами і отримав повноправне шляхетство. В Галичині це було зафіксовано Єдлинським привілеєм 1434 р. На українських землях у складі Великого князівства Литовського процес консолідації панівних верств відбувався протягом 15-16 ст. Підсумком стали Статути Великого князівства Литовського та земські реформи 1564-66 рр., які юридично узаконили станові права української шляхти, за своїм обсягом ці права фактично дорівнювали сумі прав привілейованих станів Польщі.

Братства – громадські організації створені у ХVІ-ХVП ст. для захисту національно-релігійних інтересів українського народу.

Відрізки – насильно відрізані від селянських наділів землі на користь поміщиків під час проведення селянської реформи 1861 р. Згідно з „Положеннями”, за якими здійснювалася реформа, поміщикам надавалося право забирати так звані лишки у селян без їхньої на те згоди, якщо селянське землеволодіння перевищувало наново встановлені норми наділів чи якщо після виділення селянських наділів у поміщиків залишалося менше: на Лівобережній Україні – однієї третини, на Пд. – половини земельної площі, що належала їм до реформи. Оскільки існуючі до 1861 р. норми земельних наділів реформою знижувалися, то поміщики широко використовували надане їм право на відрізки. На пд. України, де в дореформений період кріпаки часто не мали постійного наділу, а користувалися землею „в міру потреби”, „в міру сили кожного”, „за вказівкою поміщика”, відрізки нерідко досягали 50-70 % селянських земель, на Лівобережжі в багатьох місцях вони перевищували 40 % дореформених наділів. У цих районах України відрізки на 4 % перевищували аналогічні по чорноземних губерніях Росії. Лише кріпосним Правобережної України, щоб відвернути їхню увагу від польського повстання 1863-64 рр., було повернуто втрачені ними після інвентарних правил 1847-48 рр. 18 % землі у вигляді непридатних для обробітку „прирізків”. Використовуючи малоземелля селян, поміщики здавали їм в оренду відрізки за відробітки. Протягом півстоліття селянство наполегливо домагалося повернення відрізків. Лише після проведення Столипінської аграрної реформи питання про відрізки було знято.

Відробітки – перехідна (від кріпосницької до капіталістичної) форма економічних відносин в аграрному виробництві. Набула поширення після селянської реформи 1861 р. Поєднувала риси панщинного і капіталістичного господарств. Її економічними передумовами були, з одного боку, концентрація землі у поміщиків і відсутність у них належної кількості засобів виробництва, зокрема знарядь праці, а з іншого – малоземелля селян, труднощі у сплаті ними додаткових платежів як обов’язкової умови переходу на викуп, нестача у селян продуктів харчування, випасів, вигонів, водопоїв тощо. Поміщики залучали селян до робіт на своїх землях з умовою відробітку за викупні платежі, за надані в користування вигони тощо. Відробіткова система активно впроваджувалася і шляхом орендних угод: селяни або їхні громади за отриману в оренду землю змушені були виконувати своїм реманентом і тяглом на користь поміщика певну роботу. Ця система забезпечувала поміщицькі господарства дешевими робочими руками і обмежувала господарську самостійність селян, виснажувала їх. З поглибленням ринкових засад у сільському господарстві відробітки витіснялися системою вільного найму. У 80-х рр. 19 ст. система вільного найму стала переважаючою у пд. та правобережних губерніях, майже не практикувалася в Чернігівській губернії, залишалася змішаною в Полтавській та Харківській губерніях. Світова сільськогосподарська криза 19 ст. спричинила часткове відновлення відробітків.

Волочна поміра – обмір і розподіл землі у Великому князівстві Литовському. У 1557 р. землі в маєтках ділилися на однакові ділянки-волоки.

Гайдамацький рух – народно-визвольна боротьба проти кріпосницького і національно-релігійного гніту у ХVШ ст. на Правобережній Україні (від тюркського „гайде” – гнати, турбувати). Люди які боролися з польською адміністрацією. Народ вживав слова „колії”, „левенці”, „опришки”. Повстання відбулися в 1734, 1750 і 1768 рр.

Гайдамаки – особливий склад різних українських військових формувань, що з’явилися в 1917 р., як правило проти волі військового командування. Окремі гайдамацькі частини в Катеринославі, Україні, Одесі брали участь в боях із більшовицькими військами.

Генеральна Рада – політичний орган в Україні протягом 1648-1750 рр.

Генеральна старшина – вища центральна військова і цивільна адміністрація на Лівобережній Україні. В неї входили генеральний обозний, генеральний суддя, генеральний писар, генеральний підскарбій.

Герб – уставлене відповідно до законів геральдики зображення, що належить державі, місту або домові (родині) і передається у спадщину.

Гетьман – в Україні в ХVІ першій половині ХVІІ ст. воєначальник козацького війська Запорозької Січі. З ХУП ст. до 1764 р. – воєначальник козацького війська та верховний правитель України. Гетьманські столиці – Чигирин, Гадяч, Батурин, Глухів.

Гімн державний – разом з гербом державним і прапором символізує державу. Український Гімн державний, – „Ще не вмерла України” музика М. Вербицького.

Гривня – злиток срібла, що був грошовою і ваговою одиницею в Київській Русі (Х-ХІУ ст.), назва грошових знаків періоду УНР, Гетьманщини та Директорії.

Генезис – походження, виникнення, процес утворення.

Геополітика – політична концепція, яка стверджує, що в основі політики (переважно зовнішньої) тієї чи іншої держави лежить співвідношення географічних факторів – просторового розташування країни, розміру території, клімату, наявності природних ресурсів, густоти населення тощо.

Громадянське суспільство – суспільство громадян із високим рівнем економічних, соціальних, політичних, культурних і моральних якостей, яке, будучи незалежним від держави, спільно з нею формує розвинені правові відносини, взаємодіє заради спільного блага.

Данина – в Київські Русі найдавніша форма оподаткування залежного населення. Спочатку у формі полюддя, пізніше вона набула значення продуктової ренти.

Даремщини – феодально-кріпосницькі повинності в Україні в ХV – першій половині ХVІ ст. понад панщину.

Джура – зброєносець у козацької старшини в Україні в ХVІ-ХVШ ст.

Децентралізація – управлінська політична система, за якої частина функцій центральної влади переходить до місцевих органів самоврядування з метою оптимізації практичного вирішення питань загальнонаціональної ваги, а також реалізації регіонально-локальних програм.

Дике поле – історична назва території українських і південноросійських степів між Дністром і Доном. Освоєння Дикого поля в ХVІ ст. і проходило в умовах безперервної боротьби проти татар і турків.

Дисиденство – морально-політична опозиція до існуючого державного (політичного) ладу, панівних у суспільстві ідей та цінностей.

Дитинець – центральна укріплена частина міста в Київській Русі.

Діаспора – розширення, розселення по різних країнах народу, вигнаного обставинами, завойовниками або пануючою владою за межі батьківщини; уся сукупність вихідців з якоїсь країни та їх нащадків, які проживають поза її межами.

Дуумвірат – спільне правління двох найвищих службових осіб.

Еволюція – процес поступових змін, суть яких полягає у спрощенні або ж ускладненні розвитку чого- або кого-небудь.

Екзогамія – звичай, який за часів первіснообщинного ладу забороняв шлюби між членами однієї родової групи.

Експансія – активне проникнення в яку-небудь сферу; загарбання чужих територій, ринків, джерел сировини; політичне та економічне поневолення інших країн.

Еміграція – добровільне або вимушене переміщення населення з країн постійного проживання в інші країни.

Ендогамія – звичай, який за часів первіснообщинного ладу дозволяв шлюби лише між особами однієї суспільної групи.

Етатизм – необхідність і виправдання активного втручання держави у політичне, економічне, соціальне і духовне життя суспільства із застосуванням бюрократизації, централізації та концентрації політичної влади.

Етногенез – походження народів.

Етнос – позачасова, позатериторіальна, позадержавна спільнота людей, об’єднана спільним походженням, культурою, мовою, історією, традиціями та звичаями, свідомістю та етнонімом (назвою).

Задунайська Січ – існувала у 1775-1828 рр. на території Османської імперії, у гирлі Дунаю.

Займанщина – земельна власність, набута правом першого зайняття і обробітку вільної землі. Була поширена у козаків і селян у малоземельних районах Лівобережної і Слобідської України.

Залізний шлях – один із торгових шляхів (VПІ-ХП ст.). Єднав Київ з Тмутараканню, Малою Азією та Країнами Сходу.

Земство – земські установи – виборні органи місцевого самоврядування в Росії, засновані в 1864 р на Лівобережній Україні, Правобережної – в 1911 р. ліквідовані після 1917 р.

Золота Орда – монголо-татарська феодальна держава. Заснована на початку 40-х років XIII ст. ханом Батиєм. До її складу входили Західний Сибір, Північний Хорезм, Волзька Булгарія, Північний Кавказ, Крим. Руські князівства залежали від Золотої орди і сплачували данину. У XV ст. розпалося на Казанське, Кримське і Сибірське ханства.

Інтервенція – насильницьке втручання однієї або кількох держав у внутрішні справи іншої держави.

Інфляція – переповнення каналів грошового обігу масою надлишкових паперових грошей, що викликає знецінення їх, зростання цін на предмети першої потреби, зниження валютного курсу, падіння реальної заробітної плати.

Кирилиця – один з двох давньослов’янських алфавітів (більш ранньою була глаголиця) створений грецькими монахами-просвітителями Кирилом і Мефодієм в середині IX ст. на основі грецького письма з доданням кількох літер. Пам’ятки – „Остромирове Євангеліє” (1056-1057).

Кіш – військове товариство (громада) козаків, орган управління Запорозької Січі. Тимчасовий табір козацького війська під час походу.

Князь – у давніх слов’ян воєначальник племені або союзу племені, у період феодалізму – глава феодальної держави.

Колонізація – заселення вільної території на окраїнах власної країни; заснування поселень у залежній країні; перетворення незалежної країни на колонію шляхом військового, економічного та політичного поневолення її іншою країною.

Консолідація – зміцнення, згуртування, об’єднання.

Конституція – основний закон держави, що закріплює суспільний і державний устрій, порядок утворення, принцип організації та діяльності державних органів, виборчу систему, основні права та обов’язки громадян.

Конфедерація – союз суверенних держав, які, зберігаючи свою незалежність, об’єднуються на певний час задля досягнення певних спільних цілей.

Криза політична – тимчасове призупинення або припинення функціонування окремих елементів або інститутів політичної системи; значне поглиблення й загострення наявних політичних конфліктів, політичної напруженості.

Культ особи – єдиновладдя тоталітарного типу, часто релігійного характеру, що означає раболіпство, сліпе поклоніння „божеству”.

Магдебурзьке право – феодальне міське право. Міста частково звільнялися від центральної адміністрації та влади феодалів. Виникло в XIII ст. в Магдебурзі. Поширилось на Польщу, Чехію, Литву, Білорусію, Україну. Надано Києву у 1494 р.

Магістрат – орган міського самоврядування в українських містах. Відав адміністративними, господарчими, фінансовими, поліцейськими та судовими справами.

Малоросійська колегія – орган державного управління Російської держави у справах Лівобережної України з 1722 р. Скасована у 1727 р., поповнена у 1764 р., остаточно ліквідована у 1786 р.

Маніфест – урочисте письмове звернення верховної влади до населення з приводу важливих політичних подій.

Матріархат – одна з форм суспільного устрою за раннього періоду первіснообщинного ладу. Характеризується переважним становищем жінки у суспільстві.

Митрополит – другий після патріарха сан у православній церкві, вище звання православних і католицьких епіскопів.

„Москвофіли” – мовно-літературна, суспільно-політична течія. Виникла в XIX ст. на землях Галичини, Буковини, Закарпаття. До неї входила частина консервативної інтелігенції, духівництва і орієнтувалася на Реакційні сили царського самодержавства. Виступали за цілковиту єдність України і Росії.

Нація – історична спільність людей, що складається у процесі формування спільності території, економічних зв’язків, літературної мови, етнічних особливостей культури та характеру.

„Народна воля” – таємна організація революційних народників, організована в 1879 р. Очолювали А.І. Желябов, О.Д. Михайлов, М.Ф. Фроленко, М.О. Морозов, В.М. Фішер, С.Л. Перовська. Програма: знищення самодержавства, скликання установчих зборів, демократичні свободи, передача землі селянам.

Недільні школи – безкоштовні школи для дорослих в Росії давали початкову освіту. Були відкриті в Києві, Харкові, Одесі, Полтаві, Житомирі, Таращі.

Новоросійське козацьке військо – сформоване у 1806 р. з Козаків Задунайської Січі. В 1868 р. ліквідована.

Нормани – назва народів Скандинавії в період VIII – середини IX ст. У Скандинавії їх називали вікінгами, в Київській русі – варягами.

Норманська теорія – теорія, яка відстоює положення, що варяги відігравали вирішальну роль у створенні держави Київська Русь. Питання про роль варягів саме дискусійне в українській історіографії.

Опозиція – протидія, опір певній політиці, політичній лінії, політичній дії; організація, партія, група, особа, які виступають проти панівної думки, уряду, системи влади, конституції, політичної системи в цілому.

Організація українських націоналістів (ОУН) – заснована у Відні в 1929 р. Організатор і керівник ОУН протягом 1929-1938 рр. – Є. Коновалець. Мета діяльності організації – досягти незалежності України. Методи боротьби – пропагандистські, агітаційні, організаційні, диверсійні, терористичні, саботаж. 30.06.1941 р. в окупованому фашистами Львові проголосила відновлення Української держави. Після проголошення актив ОУН заарештований німцями. Створила УПА, яка вела боротьбу проти більшовизму і фашизму. У березні 1950 р. ОУН-УПА були розгромлені.

Отаман – виборний або призначений ватажок, керівник козацького війська.

Паланка – адміністративно-територіальна одиниця в Новій Січі (1734-1775). Очолював полковник, якого призначав кіш Запорозької Січі. До 1764 р. було сформовано 5 паланок: на правому березі Дніпра Бугогардівська, Інгулецька, Кодацька, на лівому – Самарська, Кальміуська. Після 1764 р. – Орельська, Протовчанська і Прогноївська.

Патріархат – останній період первіснообщинного ладу. Характеризувався пануванням чоловіка в господарстві і в суспільних відносинах.

„Повість временних літ” – пам’ятка літератури XII ст. в Київській Русі. Містить відомості про розселення слов’ян, утворення держави, перших князів.

Посесійні селяни – феодально-залежні селяни які прикріплювалися до промислових підприємств.

Посполиті – некозацьке населення Запорозької Січі (1734-1775). Царським урядом були перетворені у військових поселенців, кріпаків.

Протекціонізм – економічна політика держави, спрямована на захист національної економіки від іноземної конкуренції та на розширення зовнішніх ринків. Протекціонізм, як правило, реалізується через митну політику.

Революція – докорінна якісна зміна, різкий стрибкоподібний перехід від одного якісного стану до іншого, від старого до нового; докорінний переворот у житті суспільства, який приводить до ліквідації віджилого суспільного ладу й утвердження нового.

Республіка – держава, у якій органи влади формуються за принципом виборності їх народом; форма державного управління, за якої вища влада належить виборним представницьким органам, а глава держави обирається населенням чи представницьким органом.

Реєстрові козаки – козаки, яких польська шляхта брала собі на службу в 70-х роках XVI ст. Козаки заносилися в реєстр (список). Мали певні привілеї. Звільнялися від податків і повинностей, мали право власності на землю, займатися торгівлею і промислами, отримували держплатню. Під час визвольної війни 1648-1654 рр. більшість реєстрових козаків приєдналися до Б.Хмельницького.

Рід – форма спільності людей за первіснообщинного ладу. Родове суспільство пройшло матріархат і патріархат. З появою приватної власності на засоби виробництва розпався.

Річ Посполита – феодально-кріпосницьке об’єднання Литви і Польщі. Почала існувати після Люблінської унії (1569 р.). До третього поділу Польщі (1795 р.) в її склад входили українські землі: Східна Галичина, Західне Поділля, Волинь, Брацлавщина та Київщина, де панував кріпосницький гніт.

Руїна – період в історії України після смерті Б.Хмельницького, коли рушилися устої української державності, посилювався тиск з боку Москви, Польщі і Туреччини. В цей період розкололося Запорозьке козацтво, точилася громадянська війна.

«Руська правда» – норми давньоруського права ХІ-ХІІ ст., одне з основних джерел вивчення державності та права Київської держави, містить велику кількість історичних фактів.

«Руська трійця» – гурток, створений в 30-х роках XIX ст. в Західній Україні. Очолили М.Шашкевич, Я.Головацький, І.Вагилевич. Займався літературно-художньою творчістю, видавався альманах «Русалка Дністрова» (1837 р.).

Русини – назва українців Галичини, Буковини і Закарпаття, які перебували в складі Австро-Угорщини.

Реформа – перетворення, зміна, нововведення, яке не знищує основ існуючої структури.

Слобідська Україна – територія сучасної Харківської, частини Сумської, Донецької, Луганської областей України. Поселення становили українські козаки і селяни. Перші поселення – слободи з’явилися в 30-х роках XVII ст. Це також частина Курської, Білгородської та Воронезької областей Росії.

«Спілка визволення України» – сфальсифікована органами ДПУ міфічна «контрреволюційна організація». Процес над СВУ відбувся в 1930 р. Засуджено 45 діячів культури, серед них С. Єфремов.

Узурпація – протизаконне захоплення влади; привласнення чиїхось прав на що-небудь.

Українізація – державна політика в галузі культури та мови, яка здійснювалась на Україні в 20-х роках XX ст. Вона передбачала широке впровадження української мови в школах, пресі, державних і культурних установах. Згорнуто на початку 30-х років, а ініціаторів репресовано (М.О. Скрипник, О.Я. Шумський та ін.).

Українська повстанська армія – в 1942 р. було сформоване як військове формування ОУН. Воювало проти німецько-фашистських загарбників і проти сталінського режиму. Через неї пройшло більше як 500 тис. чол. До 1953 р. вела боротьбу проти загонів МДБ. НКВС, Радянської Армії.

Українські січові стрільці – військові формування для боротьби за незалежну Україну в 1914 р. в складі Австро-Угорської армії. З грудня 1918 р. по липень 1919 р. вели боротьбу проти агресії Польщі. В 1920 р. на базі УСС було створено 3 бригади Червоної української галицької армії. 1-ша бригада з’єдналася з Червоною Армією, 2-га і 3-тя перейшли на бік поляків і були інтерновані до Польщі.

Унітарна держава – форма державного устрою, яка базується на зверхності суверенітету (верховної влади), єдиної держави над адміністративно-територіальними одиницями, на які вона поділена.

Фашизм – крайня, антидемократична, радикально-екстремістська політична течія, в основі якої лежить синтез концепції нації як вищої та одвічної реальності та догматизованого принципу соціальної справедливості; різновид тоталітаризму.

Федерація – форма державного устрою; союзна держава, що складається з кількох держав або державних утворень, кожне з яких, поряд із загально-федеральними, має власні законодавчі, виконавчі та судові органи.

Централізація – зосередження керівництва, управління в єдиному центрі; зосередження більшої частини державних функцій у віданні центральних установ.

* – Даний навчально-тематичний план може змінюватися викладачем згідно з погодинним навантаженням, (яке є неоднаковим для всіх факультетів та спеціальностей) та з метою поліпшення навчального процесу.

** – Написання контрольної роботи

103