5. Особливості технологічного менеджменту.

У процесі конкурентної боротьби підприємств за ринок роль технології зростає значними темпами. Застосовувані методи менеджменту реалізуються підприємствами під впливом змін внутрішнього й зовнішнього середовища. Зріс вплив політичних, соціальних і інших умов на менеджмент підприємств, що не завжди встигає адаптуватися до змін зовнішнього середовища, особливо це характерно для ринкових умов України.

На сьогодні велику кількість промислових підприємств проходить процедуру досудової або судової санаційної реструктуризації.

За таких умов керівництво підприємства повинне прагнути: створити більше гармонійну рівновагу між різними напрямками своєї діяльності; опанувати технологічний потенціал підприємства для більше ефективного його використання в умовах антикризового керування; спрогнозувати на перспективу розвиток технологічних ресурсів свого підприємства. Потенційна конкурентоспроможність підприємства значною мірою закладена в сьогоднішніх технологічних можливостях. Сучасний менеджмент технологічних ресурсів надає підприємствам можливість адаптації до технологічних змін, а іноді й до створення технологічних проривів.

З літератури відома поява нової сфери діяльності підприємств, що одержала назву "менеджмент технологій", або "менеджмент технологічних ресурсів". Модель менеджменту технологічних ресурсів базується на шести ключових функціях: активних (оптимізації, збагачення й захисти) і підтримувальних (інвентаризації, оцінювання й спостереження).

Мета оптимізації ─ постійно піклуватися про одержання користі від технологічного потенціалу.

Мета збільшення ─ досягати росту технологічного потенціалу (уникати його девальвації).

Мета захисту ─ вживати заходів для захисту від зовнішніх і внутрішніх погроз (введення нововведень без їхнього захисту обертається даруванням своїх ідей конкурентам).

Інвентаризація передбачає, що необхідно знати потенціал технологічних ресурсів, яким треба управляти.

Оцінювання означає вміння визначати вартість технологічних ресурсів.

Мета спостереження ─ проводити виявлення небезпечних сигналів із внутрішнього й зовнішнього середовища. Основна теза прихильників менеджменту технологічних ресурсів: "Ресурси підприємства (персонал і сфера керування; фінансові; технічні й технологічні; маркетингові й комерційні) приблизно рівноцінні".

У місію менеджменту технологічних ресурсів входить керування технологічними ресурсами; їхня розробка, придбання, використання, експлуатація й відмова від технологічних систем наприкінці їхнього життєвого шляху (утилізація).

Технологічні ресурси підприємства невичерпні, тому що маються на увазі не тільки технології, наявні в активі підприємства, але й технології зовнішнього середовища, які можуть бути інтегровані в технологічні активи підприємства.

Якщо підприємство тільки споживає технологічні системи для підвищення конкурентоспроможності своєї продукції, то воно займається менеджментом технологічних ресурсів. При цьому підприємство не витрачає ресурсів на науково-дослідні розробки, технології розглядаються як зовнішня змінна (технологія в потрібний момент може бути запозичена), а маркетинг є провідним чинником на підприємстві.

Основний завданням технологічного менеджменту є керування впливом технології на менеджмент підприємства для того, щоб продати товар краще, швидше, дешевше й забезпечити підприємству правильну орієнтацію в інноваційному процесі.

Таким чином, технологічний менеджмент як метод керування технологічним потенціалом виробничої системи характерний для таких підприємств, для яких технологічні системи є не тільки споживаними, але й зробленими на підприємстві. При цьому технологія є стратегічною рушійною силою на підприємстві. Розроблювачі технологій, створюючи їх, переслідують наступні цілі: підвищити конкурентоспроможність своєї продукції; викликати попит на саму технологію, перетворивши її на товар. У другому випадку підприємство значну частину фінансових ресурсів, персоналу направляє на виконання науково-дослідних розробок, намагаючись при цьому підтримувати високий рівень товарообігу. Персонал таких підприємств має більше високий відсоток інженерного состава. Для таких підприємств характерним є технологічний менеджмент, тому що технологія на підприємствах є вирішальної.

Г. К. Крижний звертає увагу на перетин технологічного керування всіма ресурсами підприємства, так само, як і керування якістю, коли підприємство стає на шлях досягнення й підтримки загальної (тотальної) якості (рис. 3).

Рис. 3. Перетин технологічного менеджменту й керування якістю всіх ресурсів підприємства.

Особливості технологічного менеджменту порівняно з менеджментом технологічних ресурсів:

технологічний розвиток на підприємстві є пріоритетним і на нього виділяються підвищені довгострокові асигнування;

влада перебуває, головним чином, у руках інженерів. Персонал має підвищений рівень технологічної кваліфікації;

відстеження технологічної ситуації в навколишнім середовищі має особливу значимість;

процес науково-дослідних розробок спрямований на досягнення реального результату;

потрібна розробка методики оцінювання вартості ноу-хау;

у сфері комерції й маркетингу підприємство завжди перебуває в ситуації створення ринку нових виробів більше високого рівня.

Технологічний менеджмент ─ це набір методів, призначених для поліпшення функціональних характеристик діяльності підприємства. Одним із завдань технологічного менеджменту є ефективне використання технологічних ресурсів. Це ставить перед підприємством нові проблеми: утилізації технологічних систем, товарів, промислових і побутових відходів; ліквідації некваліфікованих робочих місць; зниження безробіття; підвищення кваліфікації персоналу підприємства.

На порядку денному стало питання навчання фахівцям, далеким від технології, технологічному менеджменту в наступних напрямках:

інтеграція технології в стратегію підприємства; швидка й ефективна зміни технологічних процесів; вимір і оцінювання технологічного потенціалу;

шляхи досягнення успіху технологічних трансфертів;

скорочення строку проектування нових товарів; керування складними проектами;

керування технологією і її внутрішнім іміджем;

керування ефективністю технічного персоналу.

Ці напрямки можна подати наступними етапами виробничого процесу: розробки й виготовлення товару, організації виробництва.

Перший етап характеризується: проблемою керування розроблювачами; керування їхньою творчістю; проведенням процесу розробки за плановою собівартістю; забезпеченням технологічності конструкції.

Другий етап характеризується ефективністю створеною підприємством технології порівняно з отриманої ззовні в процесі переміщення виробництва товару. При цьому організація виробництва повинна забезпечити більше високі виробничі показники, чим у конкурентів. Як приклад можна привести організаційну структуру виробничих підрозділів, що використовували в Японії. "Виробництво без надлишків" було створено із застосуванням наступних дій:

"точно у термін" - правило для керування потоками;

вишукуються шляхи безперервного поліпшення процесів;

акцент робиться на наукоємні технології;

систематично використовуються бази даних для проектування й виробництва;

створюються партнерські відносини з постачальниками; також формуються прямі відносини із клієнтами й постачальниками;

стає потрібної універсальна кваліфікація робочої сили;

абсолютний пріоритет віддається швидкості проектування для зменшення мінімальних серій запуску.

"Виробництво без надлишків" споживає менше прямої робочої сили, менше виробничих площ, менше капіталовкладень у машини, менше часу на розробку нових або на модифікацію наявних продуктів, менше составів і вимагає меншої кількості керівників.

Третій етап характеризується організацією виробничого процесу. Чотири виміри характеризують зв'язок організації й технології: позиція технології серед основних показників підприємства; здатність підприємства здійснювати трансферт технології як покупець і продавця; можливість для підприємства зорієнтувати свою філософію на "полегшену" організацію, за якої воно оптимізує використання своїх ресурсів і бореться з марнотратством; організація системи спостереження за розвитком технології в зовнішнім середовищі підприємства.

Вплив технології залежить від положення технології в стратегії підприємства:

технологія займає провідне місце в стратегії підприємства. Вона одна дозволяє генерувати нові вироби або нові послуги. Вона перетворює організаційну структуру в систему постійних інновацій. Культура підприємства повинна прийняти ризик і можливість помилки;

технологія займає місце звичайного компонента розвитку підприємства, прискорюючи інновацію в процесах і у виробах;

додавання технологічної змінної до вже наявній ("виріб" і "ринок") веде до більше тонкої сегментації ринку;

поняття технологічної придатності стає таке ж значним, як і дослідження попиту з боку споживачів.

Здатність підприємства реалізовувати трансферти технології, тобто позбуватися або дуже швидко одержувати виробничі технології, технології проектування або організаційні технології, залежить від двох факторів: здатності підприємства здійснювати стратегічне прогнозування в процесі керування своїм портфелем технологій; наявності досвіду підприємства в керуванні змінами і його здатності постійно вчитися.

Трансферт технології полягає в розпорядженні промисловими знаннями й досвідом як товарами, які мають свій власний цикл життя. Отже, підприємство може купити або передати технології без обов'язкової їхньої прямої експлуатації. При цьому підприємство повинне вирішувати: розробити технологію самому або придбати неї.

"Полегшений" менеджмент використовує мінімум ресурсів і концентрується на статистично значимих подіях. Якщо говорити про ресурси, то зайвими є состави безпеки, логістичні буфери, призначені для амортизації. Японські підприємства пішли на відомість цих запасів до нуля, оскільки вони омертвляють капітал і є марнотратством. Відсікання "зайвого" вимагає зробленого оволодіння виробничим процесом, постійного його вдосконалення. До мінімуму скорочуються витрати, прямо не пов'язані з виготовленням продукції, зменшується кількість керівників. Зусилля менеджерів направляються на найбільш важливі проблеми й усунення вузьких місць.

Цей управлінський підхід дає три головних виграші:

1.Скорочення або усунення перебоїв у виробництві, підвищення ефективності машин, зменшення незавершеного виробництва, скорочення строків освоєння нових виробів завдяки зробленому оволодінню технологічними процесами.

2 Легкість керування виробництвом завдяки скороченню кількості контрольованих даних, росту довіри до операторів.

3. Зростання прибутку підприємства завдяки зниженню вартості використовуваного капіталу, скорочення управлінського персоналу й підвищення гнучкості технологічних процесів.

Відстеження технологічного розвитку є єдиним ефективним методом передбачення впливу інновацій. Недостатньо довірити цю роботу як додаткове завдання тільки відповідальним за науково-дослідну розробку. Відстеження є справою й служби маркетингу, і виробництва, і розроблювачів. Якщо технологічне спостереження й можна представити як підвищені й неприпустимі витрати, то тільки за умови, що немає чіткого бачення шляхів використання в майбутньому всього того, що повинне відслідковуватися. При наявності в підприємства здатності ефективно маневрувати відмова від однієї технології й освоєння нової, придбаної, стає звичайним управлінським актом, що може плануватися й бути рентабельним. Витрати на зміну технології збільшуються на вартість зволікань, пов'язаних з такою заміною.

Основні риси технологічного способу виробництва наприкінці другого — на початку третього тисячоліття.

Відповідно до трьох етапів розвитку техніки розрізняють тех­нологічний спосіб виробництва, який базується на: 1) ручній праці; 2) машинній праці; 3) автоматизованій праці. Капіталістичний спосіб виробництва спочатку розвивався переважно наручній праці (початок XVI — кінець XVIII ст.). До початку XIX ст., коли відбу­лася промислова революція, панівним стає технологічний спосіб виробництва, що базується на машинній праці. Він проіснував до середини 50-х років XX ст. З цього часу, тобто з розгортанням НТР, переважаючим стає технологічний спосіб виробництва, заснований на автоматизованій праці.

З середини 70-х років НТР вступила в новий етап свого розвит­ку, пов'язаний з електронною автоматизацією матеріального ви­робництва й обігу, науково-технічної творчості. Відтоді у найрозви­нутіших країнах Заходу все вагомішу роль відіграє інформація, що зумовлює появу нового типу суспільства — інформаційного, скла­довою частиною й основою якого є інформаційна економіка. Це характеристика з боку продуктивних сил. З погляду суспільної фор­ми найбільш адекватною для такого суспільства є назва "народна економіка". Основною формою економічного розвитку в умовах інформаційної економіки стає безпосередньо суспільна форма, яка діалектично заперечує товарну форму.

Інформаційне суспільство — найрозвинутіша епоха людської ци­вілізації, що настає внаслідок інформаційно-комп'ютерної рево­люції та базується на інформаційній технології, «Інтелектуальних»' комп'ютерах, автоматизацій та роботизації всіх сфер і галузей еко­номіки й управління, єдиній найновішій інтегрованій системі зв'язку, що надає кожній особі (це закріплюється законодавчими актами), будь-яку інформацію і знання та зумовлює радикальні зміни в усій системі суспільних відносин (економічних, політичних, правових, духовних та ін.), завдяки чому забезпечується найбільший прогрес і свобода людини, можливість її самореалізації.

Уперше неминучість появи такої цивілізації в 40-х роках XX ст. передбачив австралійський економіст К.Кларк.

18