2. Розвиток поколінь техніки й технологій у світовій економічній системі.

Якщо на початковій стадії розвитку суспільства наука й техніка розвивалися незалежно одне від одного, то в XVI - XVII ст. почалося їхнє тісне співробітництво. Цей зв'язок виникає із розвитком машинного виробництва. Розвиток атомної енергетики й освоєння космосу викликали ще більш тісний зв'язок науки й техніки. Розвиток науки й техніки вплинув й на економіку. Науково-технічний прогрес, зокрема, сприяв переходу до ринкової економіки країн соціалістичного табору. Розвиток техніки змінило банківську систему, прискорив перехід у розвинених країнах від використання наявних коштів до безготівкової системи платіжних карт.

Науково-технічний прогрес уможливив успіхи у хірургічній медицині (операції по заміні органів хворій людині), генної інженерії.

Разом з тим, науково-технічний прогрес викликав ряд негативних явищ. По-перше, відбулася деяка переорієнтація запитів частини суспільства зі сфери духовних запитів у сферу матеріальну. По-друге, розвиток енергетики й промисловості викликав ряд екологічних катастроф. Науково-технічний прогрес привів до створення зброї масового знищення людей.

Кожна суспільно-економічна формація у своєму розвитку проходить різні стадії (або фази), які характеризуються певним укладом техніки. Під укладом техніки ми розуміємо історично сформовану сукупність створених людьми технічних засобів, технології, використовуваних видів енергії, ступінь застосування до виробництва даних науки. Уклад техніки також характеризується тим технологічним способом виробництва, що існує на даній стадії суспільно-економічної формації.

У певні історичні періоди відбуваються технічні революції. Це історичний процес, що відбувається в період переходу від однієї форми виробництва до іншої. Він пов'язаний з якісно новим рівнем продуктивних сил процесу праці. Сутність будь-якої технічної революції полягає в появі й впровадженні винаходів, що викликають переворот (корінні зміни) у засобах праці, видах енергії, технології виробництва й у загальних матеріальних умовах виробничого процесу.

Виробнича революція – це такий історичний процес, при якому на основі досягнень технічної революції остаточно встановлюється новий спосіб виробництва, з відповідною йому матеріально-технічною базою, характерним для нього поділом праці, новим місцем виробників у виробництві, з новими суспільними відносинами й новою соціальною структурою суспільства. Однією з особливостей виробничої революції є перехід на новий технологічний спосіб виробництва.

3. Типи науково-технічного й технологічного розвитку.

3.1. Технологічний розвиток еволюційного й революційного типу.

Під технікою треба розуміти сукупність штучно створених засобів діяльності людей. Техніка створюється й застосовується з метою одержання, передачі й перетворення енергії, впливу на предмети праці при створенні матеріальних і культурних благ, збору, зберігання, переробки й передачі інформації, дослідження законів і явищ природи й суспільства, пересування, управління суспільством, обслуговування побуту, забезпечення обороноздатності й ведення воєн.

Зрозуміти тенденції розвитку техніки, розкрити місце техніки в суспільстві можна лише за умови розгляду існуючих взаємозв'язків, які історично складаються й змінюються між людиною й технікою.

Щоб повніше й всебічне розкрити значення техніки в історії суспільства, необхідно проаналізувати взаємозв'язки й взаємини між людиною й технікою в процесі суспільного виробництва. Історія продуктивних сил свідчить, що людина на ранніх етапах своєї виробничої діяльності, створюючи й використовуючи знаряддя праці, нібито подовжувала органи свого тіла. Подальше нагромадження досвіду й знань дало можливість знайти засоби для передачі механізмам багатьох безпосередніх виробничих функцій, що значно підвищило ефективність суспільного виробництва й підняло продуктивність праці.

Розглядаючи характер, суть техніки та її історію, ми повинні виходити з того, що вона заснована на законах природи, визначається зовнішніми умовами. Створюючи техніку, люди використовують предмети, процеси, закони й сили природи. Вітер, вода, пара, електрика знайшли застосування в суспільному виробництві завдяки пізнанню природи, створенню технічних засобів на основі знань про природу.

Потреби практики, суспільного виробництва викликали необхідність виділення із природничих наук великої області знання – технічних наук. Це комплекс наук, що вивчають закони створення й функціонування штучних систем, використовуваних як матеріальні засоби доцільної діяльності людей, а також вивчаючих у практичних цілях явища, процеси й закони природи. Формування й розвиток технічних наук відносяться до періоду організації великого машинного виробництва, що базувалося на досягненнях природничих наук. Ці досягнення можна було реалізувати на практиці тільки на основі технічних наук. Крім того, таке виробництво вперше створило для науки матеріальні засоби дослідження, спостереження, експериментування у великих масштабах, про які в попередні періоди не мали ніякого поняття.

Розвиток суспільного виробництва зажадав від людей особливої кваліфікації – інженерів і техніків, що вміють створювати й експлуатувати технічні системи. Інженери, поряд із ученими, займалися й розробкою проблем технічних наук. Однак у період до 70-х років XIX ст. цей процес ще не одержав досить широкого розвитку, він тільки формувався.

Техніка у своєму історичному розвитку пов'язана з діяльністю людей, які її створюють і застосовують. Виходячи з потреб виробництва, опираючись на закони природи, учені, інженери, винахідники пропонували нові технічні засоби, призначені для вирішення протиріч і задоволення потреб суспільного виробництва. Впровадження цих засобів, використання нової техніки залежать від конкретних історичних і соціально-економічних умов, від економічних законів.

Вивчення суспільного виробництва дозволило виділити сім основних періодів розвитку техніки:

1. техніка в умовах становлення суспільного виробництва й у перший період його розвитку (з найдавніших часів і до кінця IV тис. до н.е.);

2. техніка періоду виникнення й становлення ремісничого виробництва (з кінця IV тис. до н.е. до V ст. н.е.);

3. техніка періоду розвиненого ремісничого виробництва ( V-XV ст.);

4. техніка періоду мануфактурного виробництва (XV - перша половина XVIII ст.);

5. техніка періоду становлення машинно-фабричного виробництва (друга половина XVIII - 70-е роки XIX ст.),

6. техніка періоду розвитку капіталістичного виробництва ( 70-е роки XIX ст. - перша половина XX ст.),

7. сучасна техніка (друга половина XX ст.).

Технологічний спосіб виробництва – це певні форми й методи організації виробництва, спосіб з'єднання виробників з технічними засобами, а також поділ праці.

Історія науки й техніки прагне показати, як виник, розвивався й змінювався перший уклад техніки первісно-громадського ладу, які технічні вдосконалення вплинули на формування укладів техніки різних стадій рабовласницького, феодального, капіталістичного суспільств. Для цього необхідно розкрити процеси переходу від економіки, що виробляє до економіки, що привласнює, відділення ремісництва від землеробства, формування ремісничого цехового виробництва, утворення мануфактур і становлення великого капіталістичного машинно-фабричного виробництва. Утворення кожного нового укладу техніки ґрунтувалося на технічних винаходах, які революціонізували продуктивні сили, піднімали їх на більше високий рівень.

Можна виділити три рівні розвитку технології, що відбивають рівень розвитку взагалі (щаблі цивілізації) (мал. 2):

• примітивна технологія, заснована на методі проб і помилок, на особистому досвіді, випадкових знаннях;

• реміснича (кустарна) технологія, заснована на досвіді попередніх поколінь, на знаннях, переданих усно або неформалізованим, нефіксованим шляхом;

- інженерна технологія, що базується на наукових знаннях. Практичну діяльність у рамках інженерної технології прийнято називати інженерною справою.

Рис.2. Рівні розвитку технології

За аналогією з визначенням технології в широкому змісті й у розвиток цього визначення інженерна справа можна визначатися як введення наукових основ у знання про способи оперування матерією й у практику на основі таких знань.

Розглянемо особливості трьох рівнів розвитку технології в зіставленні з основними елементами будь-якої технології (табл. 1).

У примітивній технології відсутні перед підготовчі й підготовчі дії, тобто виробництво й експлуатація спонтанні, навіть можуть бути нестереотипні, індивідуальні для кожної людини або групи людей. Експлуатація замикається зі споживчою діяльністю. Мета виробництва конкретна – безпосереднє задоволення потреб. Людина щось виготовляє для себе або для своїх близьких, а не для інших і не для абстрактного невідомого споживача, тобто повністю відсутній розвиток виробничої діяльності, поділ праці (хоча усередині громади поділ обов'язків існує: мисливці, хлібороби й т.п.), переважає натуральне господарство.