7. Зародження і утвердження сучасної політичної думки

Трагічна смерть М. Хвильового на початку 30-х років ХХ ст. мовби поставила крапку в розвитку незалежної суспільно-політичної думки підрадянської України. Відновилась вона через кілька десятиліть, під час хрущовської відлиги. Представники її увійшли в історію як «дисиденти», або «шістедисяники».

Дисиденти – інакомислячі особи, які виступають проти існуючого державного (політичного) ладу певної країни, протистоять офіційній ідеології та політиці.

У післясталінський період дисиденти першими порушили укрїанську проблему, заявили про невирішеність національного питання в СРСР, зокрема в Україні, вступили в нерівну боротьбу за право українского народу на незалежне існування на своїй землі. Серед шістедисятників були письменники, журналість, історики, психологи, юристи: С. Вірун, М. Горинь, І. Дзюба, І. Драч, І. Кандиба, С. Караванський, Л. Костенко, В. Мороз, Є. Сверстюк, В. Стус, В. Чорновіл.

Однією з основних форм організованого протесту в 60-80-ті роки було створення і діяльність різноманітних політичних організацій і невеликих груп. Серед них – «Українська робітничо-селянська спілка», у проекті якої, написаному її фундатором Левком Лук’яненком, було висловлено упевненість у тому, що «для покращення матеріального і політичного становища громадян республіки України необхідно вийти зі складу СРСР на підставі ст. 17 Конституції СРСР і утвердити незалежну державу». В Одесі виникла «Демократична спілка соціалістів». У Західній Україні діяли невеликі нелегальні, переважно культурологічні, групи – «Об’єднана партія визволення України», «Український національний комітет», «Український національний фронт», - які виступали за українську самобутню культуру, чистоту мови, вивчення історичного минулого українсього народу.

На початку 70-х років, коли СРСР ратифікував у 1973 р. міжнародні пакти прав людини, а в 1975 р. підписав Заключний акт в Гельсінкі, в Україні, як і в інших республіках СРСР, починає розвиватися правозахисний рух.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Дайте визначення поняття «дисиденти».

2. Назвіть представників політичної думки післясталінського періоду.

3. Що було основною формою організованого протесту в 60-80-х рр.?

4. Після яких подій в Україні починає розвиватися правозахисний рух?

Тема 2. Громадянське суспільство і політичне життя

2.1. Поняття та особливості громадянського суспільства

Поняття «громадянське суспільство» по різному тлумачили в суспільних науках. Так, Ш.Л. Монтеск´є, вважаючи, що суспільство не може існувати без уряду, розрізняв державу як союз громадян та державу як сукупність посадових осіб. Г. Спенсер відповідно до його органічної теорії суспільства порівнював державу з біологічним організмом, вважав її агрегатом органів управління, володарювання. Його «апаратна» ідея пізніше була використана марксизмом.

Громадянське суспільство — історичний тип у розвитку людського суспільства, його конкретна якісна характеристика; це сфера самовиявлення і реалізації потреб та інтересів вільних індивідів через систему відносин (економічних, соціальних, релігійних, національних, духовних, культурних). Структурними елементами цієї системи є організації (політичні партії, громадські об'єднання, асоціації) та різні об'єднання (професійні, творчі, спортивні, конфесійні тощо), що охоплюють всі сфери суспільного життя і є своєрідним регулятором свободи людини.

У політичній сфері громадянське суспільство має забезпечувати усім своїм громадянам вільну участь у державних і громадських справах. Держава і громадяни, за наявності закону і рівності перед ним, мають певний загальний інтерес і реалізують його. Тобто створюється демократична правова держава, в якій ці інтереси реалізуються на основі міжнародно визнаних норм. У такій державі виключається дискримінація за національно-етнічними, політичними, релігійними, статевовіковими ознаками. Забезпечується надійний законодавчий захист особистості й гідності громадянина, тобто: недоторканість його житла і майна, вільний вибір професії, визначення місця проживання, пересування по країні та за її межами, таємниця листування, телефонних розмов та інших видів сучасного спілкування, свобода слова, друку та інформації. Реалізується вільне самовизначення людини в її світоглядних і духовних інтересах, а також всебічний захист громадянських прав з боку судових органів і громадських організацій.

Громадянське суспільство набирає вигляду сукупності суспільних відносин (економічних, соціальних, політичних, духовних), формальних, а також неформальних структур, які задовольняють спектр потреб і реалізують інтереси індивідів або їх груп, що адекватні досягнутому рівню суспільного розвитку.

В процесі саморозвитку соціуму громадянське суспільство відіграє ще й своєрідну стабілізуючу роль. Як говорив І. Кант, "людина прагне гармонії, але природа краще знає, що добре для роду людського: вона хоче дисгармонії". Це значною мірою вірно й для суспільства. Засобом розвитку соціальних сил природа обирає протистояння їх у суспільстві.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Дайте визначення поняття «громадянське суспільство».

2. З яких структурних елементів складається система соціальних відносин?

3. В чому полягає сутність громадянського суспільства?

4. Яким аспектам суспільного життя приділяється основна увага в громадянському супсільстві?