1.5. Утвердження політології як науки

Історично першою формою осмислення політики була релігійно-міфологічна, потім знання про політику стали складовою частиною філософії. Проте вже в давнину існували й спеціальні праці, присвячені аналізу політичної діяльності. Конфуцій, Платон, Арістотель, Цицерон, Фома Аквінський, Макіавеллі, Монтеск'є та інші залишили свій теоретичний "слід" в історії світової політичної думки.

Визнання політичної науки в західних країнах – регіоні, що дав світові дивовижну плеяду мислителів як самостійної галузі знань, відбувалося поступово. Політологія довгий час розвивалась в межах історичної науки (США), або вважалася частиною філософії, соціології та юриспруденції (в Західній Європі).

XX століття стало періодом ствердження політології як самостійної науки й академічної дисципліни. В 1998 році під егідою ЮНЕСКО створено Міжнародну асоціацію політичної науки (МАПН), метою якої є інтеграція дослідницьких зусиль вчених різних країн, обмін інформацією та підвищення практичної ефективності рекомендацій політичної науки.

Своїми досягненнями сучасна політологія зобов'язана зусиллям вчених різних країн, таких як: Т. Парсонс, Д. Істон, Р. Дарендорф, М. Дюверже, Р. Даль, Б. Мур, М. Вебер, Г. Моска, Г. Алмонд, В. Парето, Э. Кембелл та ін. Великий внесок у розвиток політології зробили К. Маркс, Ф. Енгельс, В. І. Ленін, Г. В. Плеханов та інші теоретики марксизму.

В Україні політологія як самостійна академічна дисципліна з'явилася в 90-х роках XX ст. Її стали викладати у вузах і середньо-спеціальних навчальних закладах як обов'язковий предмет.

У найбільш загальному вигляді політологія – галузь знань про політику, закони функціонування і розвитку політичного життя держави і суспільства, що відбивають процес включення соціальних груп, особистостей в діяльність по вираженню політичних інтересів і політичної влади.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. В яких самосітйних науках вперше згадується таке поняття, як «політика»?

2. Хто зі стародавніх мислителів почав приділяти значну увагу політичній думці?

3. Коли відбулося утвердження політології як самостійної науки?

4. Хто з вчених зробив великий внесок у розвиток політології?

5. В яких роках в Україні політологія утвердилась як самоітйна академічна дисципліна?

1.6.Українська політична думка хх ст.

Першим, хто відкрито заявив про колоніальний статус України в складі Російської ісмперії та право українського народу на самовизначення, був М. Міхновський. На його думку, «державна самостійність є головною умовою існування нації». М. Міхновський пропонував йти до незалежності протореними шляхами західних країн, використовуючи творчі потенції націоналізму європейського типу. Саме М. Міхновському належить максималістське гасло: «Україна – для українців!». Як зазначає М. Горєлов, брошура М. Міхновського «Самостійна Україна» «була першою спробою оформити скривджені почуття українців у рамках політичної програми». У цій праці чітко поставлено питання про незалежну українську державу, публічно заявлено про законне право українського народу самостійно вирішувати свої проблеми.

У політичній думці 20-30-х рр. ХХ ст. фахівці виділяють кілька напрямів, зокрема, консервативний (В. Липинський, С. Томашівський, В. Кучабський), державницький націоналізм (С. Дністрянський, В. Старосольський, О. Бочковський, С. Рудницький), інтегральний націоналізм (Д. Донціов, М. Міхновський, М. Сціборський, С. Бандера, Я. Стецько).

В. Липинський є одним із авторів доктрини українського консерватизму, суть якої зводиться до таких основних положень:

• Політичним ідеалом для України є спадкова монархія, очолювана гетьманом як символом українмької національної ідеї;

• Особливий політичний режим влади класократія є противагою до республіканської парламентської демократії;

• Суть класократії полягає в пануванні активної меншості (аристократії), що складається з кращих (за духом, здібностями) людей;

• В центрі доктрини є концепція хлібороба-власника, з якої випливає, що монархія – це трудова держава, оперта на організацію трудових, продукуючих класів, насамперед, на хліборобський клас.

Політичне кредо В. Липинського – «до української нації через українську державу». Держава для нього – це найдосконаліша, найвища форма органзації всіх духовних і матеріальних сил нації.

Д. Донцов увійшов в історію української політичної думки як автор ідеології «інтегрального» (чинного) націоналізму. Підставами українсього націоналізму, на його думку, були:

• Вольовий принцип;

• Почтійне прагнення до боротьби за незалежність;

• Романтизм і фанатизм у національній боротьбі;

• Синтез національного та інтегрального;

• Необхідність виховання нової політичної еліти;

• Орієнтація на примус у процесі боротьби за незалежність.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Назвіть представників української політичної думки ХХ ст.

2. Які напрями в політичній думці 20-30-х рр. виділяють фахівці?

3. Які основні положення українського консерватизму виділяв В. Липинський?

4. Представником якої політичної думки був Д. Донцов?

5. Які підстави українського націоналізму виділяв Д. Донцов?