6.6. Менеджмент правлячої команди

Ефективність влади у будь-якій державі чи громадсько-політичному об’єднанні залежить, насамперед, від професіоналізму правлячої команди.

Під терміном «правляча команда» слід розумітитакі центри приймання рішень, як адміністрація президента, найіональний або регіональнмй уряд (кабінет міністрів, міністерство, відомство, виконком тощо). Аналогічні критерії можна використовувати і щодо правління політичної партії або громадсько-політичної організації, керівництва фірми, банку, компанії тощо.

Аналізуючи процес створення правлячої команди, слід розглядати його внутрішній і зовнішній аспекти. Внутрішні полягають у логіці передвиборчих угод з політичними силами всередині передвиборної кампанії, а зовнішні – у міркуваннях щодо розширення соціальної бази підтримки правлячої команди. Отже, під час формування правлячого кабінету лідер, який досяг на виборах або в інший спосіб такого права, добираючи кадри для своєї команди, муситт керуватися професійними, політичними й психологічними критеріями.

Головні завдання правлячої команди:

1. Підбір професійно-підготовлених кадрів в апарат управління та організація їх роботи. Управлінський досвід свідчить, що будь-який керівний колектив передбачає наявність у ньому осіб, що «грають» такі функції: «голова», «секретар», «генератор ідей», «аналітик», «організатор», «інформатор», «психолог». Їхні функціональні обов 'язки:

• голова повинна формулювати стратегію, визначати цілі й завдання кабінету, пріоритети діяльності і порядок денний його роботи. Він мусить визначити «правила гри», розподілити обов'язки між членами команди, мобілізувати їх на реалізацію генеральної лінії.

• секретар мусить організувати практичну діяльність по втілюванню в життя стратегічної лінії команди, змусити інших її членів дотримуватися дисципліни у виконанні намічених планів, об'єднати всі ідеї й думки в один закінчений проект і добитися реалізації його.

• генератор ідей, маючи найвищий рівень інтелекту і найкраще розвинену фантазію, є постачальником оригінальних ідей, пропозицій та проектів рішень.

• аналітик оцінює висунуті альтернативи, робить об'єктивний, неупереджений аналіз проектів рішень, висунутих на обговорення.

• організатор раціоналізує виконавчий процес, доводить його до логічного кінця — практичної реалізації прийнятого рішення. Почасти він поділяє з секретарем контрольні функції.

• інформатор є розвідником, постачальником інформації: повідомлень, нових ідей, цікавих фактів тощо завдяки високим комунікативним здібностям і великій кількості міжособистісних контактів.

• психолог як найчутливіший член колективу гармонізує міжособові стосунки, цементує команду на емоційній основі, вгамовує пристрасті, підтримує ініціативу.

2. Інформаційне забезпечення роботи правлячої команди. Збирання, оброблення та інтерпретація інформації є одним з найважливіших етапів управління, оскільки від достовірності інформації залежить характер прийнятих рішень, а відтак — і ефективність роботи.

Будуючи інформаційну мережу системи управління, насамперед треба потурбуватися про джерела соціальної інформації, які належно висвітлюватимуть процеси, що відбуваються в усіх сферах суспільного життя. Наприклад, у масштабах держави бажано налагодити систему інформування уряду органами державної статистики, економіки, праці та соціальних питань, промисловості й сільського господарства, силовими структурами й науково-дослідними установами, які фінансуються з бюджету, тощо. Додатково до згаданих (офіційних) джерел інформації бажано використовувати соціологічні й соціопсихологічні дослідження, аналіз публікацій преси, повідомлень радіо і телебачення, листів і звернень до урядових структур громадян, їхніх спільнот і груп, громадських і політичних організацій тощо.

Для підвищення достовірності інформації, яка надходить до центру приймання рішень (до Президента, уряду, парламенту, губернатора мера та ін.), бажано ще мати якомога більше (в усякому разі не менше трьох) незалежних одне від одного джерел інформації. Це дає змогу розширити банк інформації з питань, які розглядаються, сприяє формулюванню більшої кількості альтернативних проектів рішень, а тому й підвищує вірогідність прийняття адекватних ситуації ухвал. Інформаційна система повинна реалізовувати три цілі:

• запобіжну (помічати події, які виходять за межі звичайного «сигналу тривоги»;

• освітню (подавати необхідні факти разом з відвертою і компетентною оцінкою їх від фахівців, яким можна довіряти);

• прогностичну (довідуватися про можливі дії, час їхнього початку, прогнозний вплив на зміну ситуації).

3. Вибір моделі й технології ухвали урядових рішень. Управління діяльністю урядової структури (адміністрації президента, уряду, міністерства, відомства і т. ін.) передбачає побудову структури управління, налагодження інформаційних потоків, відпрацьовування моделі й процедур приймання рішень. Структура об'єкта управління будується з урахуванням таких чинників, як правове поле регламентації діяльності даного об'єкта управління, функція, яку він виконує, існуючі традиції його роботи тощо.

Під правовим полем розуміють повноваження, наприклад, президента країни або уряду, визначені конституцією або іншими законодавчими актами (законами, постановами, указами, розпорядженнями). У цих питаннях, безперечно, треба враховувати й політичний досвід і традиції організації й функціювання подібних об'єктів управління з огляду на місцеву специфіку. Йдеться, насамперед, про те, що в різних країнах один і той самий інститут президентства має свої відмінності. Наприклад, у США президент водночас очолює уряд і, відповідно, несе повну відповідальність за його діяльність. У Франції і Польщі президент, хоч і є найвищою посадовою особою в державі і главою виконавчої гілки влади, але має «громовідвід» в особі прем'єр-міністра, на якого завжди можна звалити провину за прорахунки в економічній або в соціальній політиці. Інша ситуація в Німеччині, де президент виконує чисто представницькі функції, їх можна порівняти зі статусом і функційними обов'язками, скажімо, англійської королеви або японського імператора, які є лише символами нації. І ці політичні традиції, закріплені не тільки правовими нормами, а й нормами соціальними й психологічними, потребують урахування. Нехтування ними може призвести до серйозних конфліктів, які позначаться на ефективності діяльності не тільки об'єкта управління, а й суспільно-політичної системи в цілому.

Взагалі процес прийняття будь-якого політичного, урядового або іншого рішення передбачає такі етапи:

1. збирання, оброблення й інтерпретування інформації;

2. виділення альтернативних проектів рішень;

3. вибір на основі ухвалених процедур залишкового варіанта рішень з наявних альтернатив;

4. реалізація на практиці прийнятого рішення;

5. контроль за виконанням даного рішення;

6. коригування (в разі потреби) цього рішення.

4. Зв'язки з громадськістю. Організація роботи пресової служби. Потужним засобом формування громадської думки є мас-медіа. Грамотно сформульована і старанно, наполегливо реалізована в політиці (через засоби масової інформації) функція зв'язків з громадськістю, що в англомовній літературі одержала назву «па-блік рилейшенз».

Демократичне суспільство передбачає зростання ролі і впливу масової свідомості на поведінку й ухвали центрів приймання рішень (президента, уряду, парламенту, суду і т. ін.). А масова свідомість членів суспільства, у свою чергу, формується під впливом інформації, яка надходить від урядових структур про їхню діяльність, про прийняті політичні та інші рішення, ефективність і оптимальну виваженість згаданих рішень, результативність дій уряду тощо.

Іншими словами, обираючи на основі демократичних процедур легітимні владні структури, громадяни мають повне право одержувати інформацію про діяльність своїх обранців, яким вони передовірили свою владу, бо ж єдиним джерелом влади в демократичному суспільстві є саме народ. Враховуючи не такі вже й тривалі проміжки часу, виділені тій чи іншій адміністрації або парламентові, ці органи влади повинні активно займатися проблемами власного іміджу, оскільки на наступних виборах перед ними знову постане проблема переконувати громадян у тому, що саме вони найгідніші управляти державою.

У цьому аспекті важливе все, що так чи інакше стає відомим громадськості: прес-конференції глави адміністрації, брифінги його прес-секретаря, заходи за участю першої особи, перелік людей, яких вона приймає, виступи в традиційних та аудіовізуальних мас-медіа і т. п. У кожній адміністрації функції зв'язків з громадськістю (переважно через засоби масової інформації) виконують відповідні служби. Як правило, ними є служби преси.

Отже, менеджмент зв'язків з громадськістю має надзвичайно важливе значення. І від того, як зорієнтовано в цьому плані роботу правлячої команди та її прес-служби, багато в чому залежить політичне довголіття лідера та його спільників. А ця проблема, як відомо, вельми турбує кожного, хто творить або живе від політики. Так що дрібниць у питаннях соціального менеджменту не повинно бути. Тут важливе все: і кадрове питання, і модель приймання рішень, і зв'язки з громадськістю. І лише онтимізація вирішення цього складного завдання може привести до успіху.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Дайте визначення поняття «правляча команда».

2. Які головні завдання виконує правляча команда?

3. Які ролі передбачені у керівному колективі?

4. Які обов’язки виконує голова та організатор ідей?

5. Які цілі реалізує інформаційна система?

6. Що передбачає управління урядовою діяльністю?

7. Які етапи потрібно пройти, перш ніж ухвалити політичне рішення?

8. Яким чином відбуваєть зв'язок правлячої команди з громадськістю?