5.5.Україна у співтоваристві

Україна бере активну участь у будівництві «верхнього поверху» нової архітектури безпеки, яка складається з таких організацій і структур, як ОБСЄ, НАТО, ЗЄС, Рада Європи. Наша держава вносить безпосередній вклад у зміцнення міжнародної безпеки своєю активною участю у миротворчих операціях, що проводяться під егідою ООН і ОБСЄ. Українські миротворці та дипломати добре зарекомендували себе в Анголі, Молдові, республіках колишньої Югославії, Таджикістані, Гватемалі, Грузії. Таким чином, Україна демонструє світові, що вона є не тільки споживачем, а й виробником безпеки.

У контексті адаптації і зростання ролі європейських і євроатлантичних структур безпеки неабияке місце займає співробітництво України з НАТО. Ставлення до цього як у політиків, так і у громадян України неоднозначне. Зокрема, результати дослідження, проведеного інститутом соціальної та політичної психології АПН України свідчать, що 31% опитаних погоджується з твердженням, що «повинна інтеграція України з НАТО і ЄС зможе дати їй цілковиті гарантії національної безпеки», 24% - не згодні з цією думкою, а 45% - вагалися з відповіддю. У той же час 27% респондентів вважають, що «Україна повинна не лише відмовитися від співпраці з НАТО, а й спільно з братніми Росією та Білоруссю зупинити просування цього агресивного блоку на Схід», 36% - не погоджуються з цим твердженням, а 37% - не визначилися щодо своєї позиції.

Європейське тяжіння України зовсім не означає згортання політичних і економічних зв’язків на інших напрямках, зокрема з державами-учасницями СНД. Проте Україна вважає, що СНД матиме перспективу лише у тому випадку, якщо він зможе оновитися не шляхом створення наднаціональних структур, а шляхом формування сприятливих умов для торгівлі, економічного і науково-технічного співробітництва і зовсім не обов’язково на «загальному» рівні, а на взаємовигідній двосторонній основі або у «групах за інтересами».

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. З якими міжнародними організаціями співпрацює України?

2. В чому Ви вбачаєте недоліки та переваги вступу України до НАТО?

3. Чи є потреба у співпраці України з ЄС? Чому?

5.6.Україна в сучасному геополітичному просторі

З початку 90-х рр. ХХ ст. Україна вийшла на міжнародну арену яу самостійний суб’єкт міжнародної політики. Вже на початку 1993 р. її визнали де-юре і де-факто понад 120 держав, з них понад 70 встановили з Україною дипломатичні відносини, відкрили на її території посольства і консульства. Проте роль і вага нашої держави у сфері міжнародних відносин багато у чому залежатиме від того, на яких засадах будуватиметься її зовнішньополітична діяльність.

Зовнішня політика України носить відкритий характер. Її головними завданнями є:

• діяльність щодо утворення і розвитку незалежної демократичної держави;

• забезпечення стабільності міжнародного становища України;

• збереження територіальної цілісності і недорканості кордонів, встановлення взаємовигідного співробітництва із усіма зацікавленими сторонами;

• входження національного господарства в світову економічну систему і підвищення добробуту народу;

• захист прав та інтересів громадян і юридичних осіб за кордоном;

• створення умов для підтримки контактів з українською діяспорою, керуючись при цьому міжнародним правом;

• виступ на міжнародній арені як надійний і передбачуваний партнер.

З часу досягнення незалежності в Україні й навколо неї сталися відчутні позитивні зміни. Значно зросла роль України в роботі ООН і її підрозділів, нашу державу прийнято до складу престижних міжнародних організацій, зокрема до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції і розвитку. Українська держава стала повноправною учасницею Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), підписала документи про співробітництво в Європі з Європейським Союзом (ЄС), Північноатлантичним альянсом (НАТО) і навіть заявила бажання вступу до нього в майбутньому, із Західноєвропейським Союзом (ЗЄС). Багато зусиль було докладено, щоб стати рівноправним членом такої впливової міжнародної регіональної інституції, як Рада Європи (РЄ). Україна є членом європейської угоди «Партнерство заради миру», активно співпрацює в багатьох міжнародних організаціях.

Усе це – свідчення того, що Україна посіла чільне місце в світовому політичному просторі. І це не дивно, адже з перших кроків на міжнародній арені Україна заявила про себе як про сучасну цивілізовану й демократичну державу. Вона відразу визнала переваги загальнолюдських норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права, заявила, що спрямовуватиме свою зовнішню політику на зміцнення миру і безпеки у світі, на активізацію міжнародного співробітництва в розв’язуванні екологічних, продовольчих та інших глобальних проблем і прагне брати рівноправну участь у формуванні колективної системи безпеки.

Звичайно, Україна – досить молода держава, в якої обмаль власного досвіду зовнішньополітичної діяльності, якій ще потрібно здобути, а потім зміцнювати авторитет і вплив на міжнародній арені, знати своє місце в сучасному геополітичному просторі. Поки що балансування між Сходом і Заходомбачиьтся керівництву України чи не єдино можливим стратегічним орієнтиром. З огляду на це «невиражений нейтралітет» України є навряд чи найкращим рішенням щодо зовнішньої політики.

Мовчанка України спонукатиме Росію, так і Захід дивитися на неї як на об’єкт політики, розмінну монету в грі. А чітка позиція, спрямована на розширення співпраці з НАТО, може сприяти втраті іміджу «незрозумілого Києва», поведінка якого лише дратує половинчастими заходами. Сусіди України не сприймають Київ всерйоз насамперед через розходження позицій, без сумніву, «європейських» Польщі, Чехії й Угрщини і малозрозумілої «балансуючої» України. Єдність позиції країн Східної Європи водночас створить реальні підстави для тіснішої співпраці в регіоні.

Стратегія «балансу інтересів» робить геополітичний курс України залежним від кон’юктури, а це в свою чергу свідчить про те, що Україна лише наближається до статусу суб’єкта політики, багато в чому залишаючись об’єктом гри зовнішніх геополітичних сил. І цьому є пояснення. Це – брак чітких глобальних пріоритетів економічного і політичного характеру, який випливає з невизначеності стратегічних напрямів соціально-економічних перетворень на націоналньому рівні, і відсутність відповідної економічної бази й організаційної інфраструктури для реалізації своїх інтересів на міжнародній арені. Така ситуація невизначеності досить небезпечна, оскільки стихійна чи примусова інтеграція України у світове господарство позбавить її можливості ефективно реалізувати власні національні інтереси, призведе до негативних політичних та економічних наслідків на національному рівні, поставить під загрозу самобутність і навіть незалежність держави. Тож в Україні повинні розуміти, якою мірою їй потрібно інтегруватися в певні політичні й економічні об’єднання, а з якими – лише йти на співпрацю.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. З якого часу Україну починають розглядати як самостійний суб’єкт міжнародної політики?

2. Які головні завдання зовнішньої політики України?

3. З якими міжнародними організаціями Україна активно співпрацює?

4. До складу яких міжнародних організацій Україна не входить?

5. Охарактеризуйте сучасний стан російсько-українських відносин.