5.3.Модернізаційний процес в Україні

Процес політичної модернізації в Україні історично належить, поза сумнівом, до охарактеризованого вище типу вторинної (неорганічної) модернізації, характерної для перехідних суспільств, котрі прагнуть "вписатись" у процес, що його російський політолог В. Пугачов називає "осучасненням навздогін". Це зумовлює своєрідність у самому державотворчому процесі в Україні, котра, на думку сучасного українського економіста В.Малеса, "полягає в переході, по-перше, від колоніального статусу на шлях самостійного розвитку і, по-друге, від тоталітарно організованого державно-монопольного управління методами прямого розпорядництва (командно-адміністративна система) до визначення державних пріоритетів соціально-економічного розвитку, виходячи із суспільних потреб".

Неповторність соціально-історичного розвитку України полягає в двох основних особливостях:

1) домінуванні як основного суб'єкта модернізації владно-бюрократичної верхівки, залежної у своїх діях від чужого центру;

2) залежності суспільно-політичної системи від чужих національних традицій, ментальності й конкретних потреб українського суспільства морально-культурних цінностей та ідеологічних схем.

Отже, магістральний напрям подальшого розвитку перехідного суспільства визначити не просто важко, а практично неможливо. Саме тому однією з найважливіших проблем політичної модернізації є досягнення відносно стійкої рівноваги й політичної стабільності в суспільстві на основі визначення природи і напряму процесів, що відбуваються в ньому.

Другою важливою проблемою у процесі політичної модернізації українського суспільства є пошук оптимальних способів переходу від традиційного суспільства до раціонального, пом'якшення вірогідного зіткнення старих, традиційних для даної національної політичної культури цінностей і норм політичного життя з новими модернізованими інститутами.

Третьою проблемою політичної модернізації сучасної України є налагодження системи постійного зворотного зв'язку й діалогу між представниками владних структур і населенням, збільшення числа індивідів, які мають не лише право, а й реальну можливість бути почутими під час винесення політичних рішень.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. В чому полягає неповторність соціально-історичного розвитку України?

2. Що є найважливішою проблемою політичної модернізації в Україні?

3. Чому однією з проблем модернізації є налагодження системи постійного зворотного зв’язку?

4. Чи існує проблема зіткнення старих і нових цінностей? Якщо «так», то чи можливе вирішення такої проблеми раз і назавжди?

5.4.Міжнародні відносини

Міжнародні відносини — це сукупність різноманітних стосунків (політичних, економічних, дипломатичних, ідеологічних) між національними державами або групами національних держав, а також створеними ними світовими і регіональними організаціями, у процесі взаємодій яких складається певний світовий або регіональний правовий порядок.

Головними суб'єктами міжнародних відносин на сучасному етапі є національні держави, які для вироблення певних форм, моделей взаємодії об'єднуються у всесвітні й регіональні міжнародні організації (ООН, МВФ, НАТО та ін.).

Міжнародні відносини за сферами суспільної діяльності поділяються на політичні, дипломатичні, правові, культурно-гуманітарні. При цьому слід сказати, що нинішня національна держава охоплює одночасно весь спектр міжнародних відносин: є учасником багатьох міжнародних політичних, економічних і культурно-гуманітарних організацій, підтримує дипломатичні відносини і має дипломатичне представництво у більшості країн світу, підписує міжнародні договори і дотримується певних міжнародних принципів і норм у контексті як світових організацій, так і регіональних.

Основними формами міжнародної взаємодії є співпраця, суперництво і конфлікт. Співпраця здійснюється через участь у різних міжнародних організаційних структурах, двосторонні й широкомасштабні договори про дружбу і співробітництво.

Найперспективнішою є співпраця, що адекватно відповідає геостратегічним інтересам суб'єктів міжнародних відносин і називається стратегічним партнерством.

Стратегічне партнерство передбачає найбільш масштабний і взаємовигідний спосіб взаємодії у різноманітних сферах суспільного життя.

Суперництво передбачає мирний характер боротьби між державами за вигідну реалізацію свого національного інтересу, починаючи від поширення своїх капіталів і технологій до розміщення військових баз. Суперництво має місце як серед країн, які перебувають у відносинах стратегічного партнерства, так і відносинах конфронтації.

Конфлікти на міжнародному рівні виникають, коли не вдається врегулювати несумісні інтереси двох або груп держав. Вони можуть виражатися через денонсацію договорів, розрив дипломатичних стосунків, економічну блокаду, провокування внутрішньої дестабілізації шляхом інформаційних диверсій, терористичних актів, військових переворотів, громадянської і світової воєн.

Суб'єктами міжнародних відносин виступають також недержавні організації: транснаціональні корпорації, партії, релігійні організації, туристичні групи і т. ін.

Міжнародні відносини грунтуються на двох основних принципах: сили і права.

Принцип сили незалежно від зміни співвідношення у його структурі тих чи інших елементів залишається найважливішим чинником геополітики.

Принцип сили в геополітичному значенні означає, що держава або група держав здатні нав'язати іншим державам свої інтереси, поширювати свої впливи, використовуючи при цьому свої переваги у військовій силі, дипломатії, економічній могутності, технологічному та інтелектуальному розвитку.

На сьогоднішньому етапі світового розвитку провідною є та держава, сила якої перевалено вимірюється економічним, технологічним, інформаційним та інтелектуальним потенціалом.

До вимірів сили на міжнародній арені відносять:

1) геополітичне становище, яке включає рельєф і клімат, територіальний простір, його сконсолідованість, що виражається у наявності сучасних комунікацій (автомобільних, залізнодорожних, річкових, морських і авіаційних); розташування у певному культурному і геополітичному ареалі (тобто у сфері впливів країн з точки зору їх геополітичної ваги і культурного розвитку);

2) населення, його кількість, вікова структура, природний приріст, освітній рівень, фахова підготовка тощо;

3) природні ресурси — ґрунти, води, флора і фауна, корисні копалини, а також високотехнологічні й екологічно безпечні засоби природовикористання і природозбереження;

4) економічний розвиток, що передбачає наявність сучасних постіндустріальних галузей, експорт технологій, кількість розміщення своїх підприємств за кордоном, високоосвічені менеджерські кадри;

5) соціально-культурний рівень — передбачає ефективну систему охорони здоров'я та екологічної безпеки, освіти й науки, а також вирівнювання соціальної стратифікації;

6) військова могутність, що виявляється в оснащеності високотехнологічними озброєннями і тактичній грамотностізбройних сил, високорозвинутому ВПК. При цьому слід сказати, що цей елемент не є вирішальним у силовому вимірі сучасного світу. Німеччина і Японія не є достатньо сильними у військовому відношенні, зате вони — члени Великої сімки;

7) політичний режим, який забезпечує сприятливі або несприятливі умови для цивілізованого розвитку суспільства;

8) дипломатія, сутність якої полягає в знаходженні ефективного інструментарію для проведення зовнішньої полії тики держави, створення сприятливих інформаційних та ідеологічних умов для піднесення престяжу держави;

9) національний характер, який виражається у таких ознаках, як ставлення до праці, підприємницька активність, правова і моральна нормативність. Національний характер як сукупність рис колективної психіки має вирішальне значення в кризових для суспільства ситуаціях;

10) міжнародний імідж держави, що виражається у сприйнятті держави на міжнародній арені, її миролюбивому чи агресивному характері, внутрішній стабільності, здатності відігравати певну роль у балансі геополітичних інтересів розвинутих держав, спроможності швидко трансформуватися відповідно до модерністських тенденцій світового розвитку.

Отже, сила держави у міжнародних відносинах не є постійною величиною. Вона змінюється у часі, і відповідно; змінюються пріоритети щодо трактування і реального значення названих елементів.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Дайте визначення поняття «міжнародні відносини».

2. Хто є головними суб’єктами міжнародних відносин?

3. Що є основними формами міжнародної взаємодії? Охарактеризуйте їх.

4. На яких основних принципах ґрунтуються міжнародні відносини?

5. Яким чином вимірюється сила держави на міжнародній арені?