0. Політична етика

Політична етика - вчення про передостанніх цілях і цінностях політики, а також про політичні чеснотах.

Політична етика як одна зі складових сучасної прикладної етики - молода галузь наукового дослідження і навчальна дисципліна. Однак як спеціальна проблематика політичної теорії, філософії політики вона має свою давню дослідну традицію, яка розвивалась не стільки зусиллями етиків, скільки соціологів, соціальних філософів, політологів. Проте із середини XX ст. через нагальні запити соціальної практики вона почала оформлюватися в окрему галузь наукового дослідження.

Серед західних дослідників, соціологів, політологів, соціальних філософів, у яких ця проблематика посідає належне місце, особливо виокремлюються Р. Нозик, Дж. Роулз, Ю. Хабермас, М. Фуко, X. Арендт, Б. Сутор, К.Г. Баллестрем, 3. Бауман та ін.

Ознайомлення з політичною етикою, в першу чергу, передбачає визначення її відношення до власне етики як науки про мораль. В той же час сфера політичного зобов'язує до звернення до політичної науки, зокрема політичної філософії, яка з початку свого існування містила нормативно-ціннісну складову у своїх інтерпретаціях політики.

Проблема співвідношення етики й політики вперше виразно постала ще за часів античності. Чітке означення проблематики етики та політики у їх співвідношенні пов'язується із роботами Аристотеля.

У Аристотеля виникнення етики як спеціальної предметної галузі знань нерозривно пов'язувалось із політикою, яка ставала об'єктом спеціального теоретичного дослідження.

Аристотель розглядав етику й політику в межах єдиної системи - як галузі практичного знання. Більше того, домінантні риси етичної орієнтації, визначенні Аристотелем (ідея блага, сфера публічних стосунків як основна царина етичного самовизначення особи та ін.) "утверджують сутнісну відкритість етики в бік політики як такої, політичного способу людського життя й спілкування".

Отже, в центрі аристотелівської етики - політичні питання, що власне і роблять його етику політичною педагогікою та політичною етикою. Як і загалом антична філософія, етика Аристотеля була намаганням осмислити оптимальні умови для упорядкування життєдіяльності полісу, його управління.

Хоча пізніше за часів Відродження генетична спорідненість цих практичних сфер була переглянута у вченні Ніколо Макіавеллі не на користь їх єдності, а в світлі підпорядкування морального вибору політичним інтересом, характер їх взаємин не набув остаточної визначеності.

Політика, за Макіавеллі, приречена на злодіяння. Діючий політик не повинен боятися вершити злі дії, бо саме злочин є основним принципом в політиці, де мета виправдовує засоби. "Державцю, що бажає зберегти свою владу, потрібно навчитися бути не добрим і використовувати це вміння у випадку необхідності" (Н Макіавеллі).

Оцінюючи своєрідну теоретичну позицію Макіавеллі, варто відмітити, що вона, в свою чергу, пов'язана із специфікою історичного соціально-політичного моменту. Саме цілі боротьби за політичну автономію Флоренції в буремні часи пізнього Відродження придали тої перебільшеної цинічності, якою означена політична позиція Макіавеллі в обґрунтуванні виправдання будь-яких засобів в досягненні цілі - політичного владарювання.

Остаточне визначення політики як спеціалізованої діяльності, що вимагає особливої етики утвердилось у соціології М.Вебера в період кризи європейської культурної самосвідомості в складних соціально-політичних колізіях початку XX ст. Цим було покладено початок розробки спеціальної політико-етичної тематики представниками соціологічного та антропологічного підходу до вивчення політики. Утвердилась традиція розведення "етики переконань" та "етики відповідальності" (М. Вебер), "етики успіху" (М. Шелер) в політичній діяльності.

Отже, проблематика політичної етики актуалізується в періоди соціальних криз та соціально-культурних, соціально-політичних трансформацій. Це - і період кризи класичного античного поліса, і період становлення європейської національної державної суверенності, і період кризи європейської соціальної ліберальної системи. Сучасна потреба подальшої розробки політичної етики посилена як соціальним запитом щодо розв'язання наболілих політичних та соціальних проблем, нових обріїв подальшого соціального упорядкування у складних процесах сучасної глобалізації та наздоганяючої для великої кількості країн модернізації, так і теоретичною вимогою перегляду як основних пояснювальних підходів, так і існуючих інтерпретацій політики і моралі як соціальних явищ.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Дайте визначення поняття «політична етика»

2. Хто досліджував проблематику політичної етики?

3. Що знаходиться в центрі арістотелівської етики?

4. Яким повинен бути діючий політик згідно Н. Макіавеллі?

5. В які моменти суспільного життя актуалізується проблематика політичної етики?