3.6. Політичний режим

1. Поняття та сутність політичного режиму

2. Типологія політичних режимів

№1.

Поняття "політичний режим" є одним із загальноприйнятих у сучасній політології. Ця наукова категорія, що характеризує форми, засоби й методи реалізації політичної влади, сприяє адекватній оцінці сутності держави, оскільки в межах однієї форми правління на різних етапах її розвитку політичне життя може суттєво змінюватися за характером і змістом. Суспільство і держава можуть бути відкритими, закритими, проміжними; демократичними, тоталітарними й авторитарними; клерикальними, теократичними та ін. Усе це спричиняє суттєві відмінності у взаєминах між особистістю, суспільством і державою в різних країнах і позначається на своєрідності політичного режиму. Таким чином, політичний режим тісно та безпосередньо пов'язаний із сутністю держави.

Поняття "політичний режим" охоплює не весь зміст поняття "політична система", а лише політико-владний, тобто характер відносин між тими, хто володарює і хто підпорядковується. Отже, воно може означати:

1. Процесуальні аспекти інститутів політичної системи, взаємодію суб'єктів політичного процесу в структурі політичної системи.

2. Способи і механізми розподілу влади у політичному просторі.

3. Характер відносин між політико-владними і політико-невладними суб'єктами.

4. Характер відносин між політичними і неполітичними інститутами.

Політичний режим розкриває характер відносин між: державою і громадянами; вищими органами державної влади (главою держави, урядом, парламентом, вищими судовими органами); державою і органами регіонального і місцевого самоврядування; державою і партіями; правлячими елітними групами і опозицією; виборчою системою і формою державного правління; партіями і групами тиску; ідеологічними і неідеологічними формами політичного процесу.

Сутність політичного режиму визначається тим, що в державі є пріоритетним – права держави чи права особистості, якою мірою держава визнає, гарантує, обмежує чи фальсифікує права, передбачені Загальною декларацією прав людини і різноманітними міжнародними конвенціями, що стосуються механізму реалізації всієї сукупності політичних, громадянських, соціально-економічних і соціально-культурних прав, чи існують в державі порушення прав людини (мотиви, форми, масштаби тощо).

№2.

Інтерес до типології політичних режимів має давню історію. Починаючи з Платона та Арістотеля, різні мислителі намагалися створити концепцію класифікації політичних режимів. Кожна типологія відображала не тільки політичний інтерес вченого й реалії політики того чи іншого типу, а також його власні переконання. Так, типологія Платона і Арістотеля відображала історичний і політичний досвід Стародавньої Греції, їхні погляди. Арістотель виділив три типи політичних режимів:

■ монархію, здатну обернутися тиранією;

■ аристократію, котра може стати олігархією;

■ політію, помірковану демократію, що може виродитися в демагогію. Проіснувавши багато століть, ця схема і сьогодні не втратила своєї актуальності.

Саме ж поняття "політичний режим" існувало вже в науці конституційного права у Франції. Класифікація режимів базувалася на відмінності законодавчої і виконавчої функцій держави та з'ясуванні їхнього співвідношення. Відповідно виділявся:

■ режим злиття влад (абсолютна монархія),

■ режим її поділу (президентська республіка),

■ режим співробітництва (парламентська республіка).

Одним із перших у політичній науці спробував класифікувати політичні режими Г. Моска. І хоча він не довів до кінця свою типологію, деякі західні дослідники, підсумовуючи його роздуми, виділяють чотири типи політичних режимів:

■ аристократично-авторитарний,

■ аристократично-ліберальний,

■ демократично-авторитарний,

■ демократично-ліберальний.

До спроби класифікувати політичні режими вдавалась і українська політична думка. Так, у своїх "Листах до Братів-Хліборобів" В. Липинський виділяє три типи політичних режимів:

1) демократія з республікою;

2) охлократія з диктатурою;

3) класократія з правовою – "законом обмеженою і законом обмежуючою" – монархією.

Слід зазначити, що для середини і кінця XX ст. характерною ознакою розвитку політичного процесу є зростання демократії та досягнення нею стадії зрілості, а з іншого боку – поширення антидемократичних режимів. Так, французький політолог Е. Шілз розрізняє п'ять типів режиму:

■ політичну демократію (досить значна диференціація функцій і спеціалізація структур);

■ опікунську демократію (основною метою є демократизація політичного суспільства, але влада сконцентрована в руках бюрократичної держави);

■ модернізовану олігархію (передбачає відсутність або формальне існування демократичних інститутів, вся влада належить військовим чи бюрократичним клікам, проте режим намагається модернізувати економіку);

■ тоталітарну олігархію (відрізняється від попередніх високим ступенем впливу держави на суспільство, сильною концентрацією влади, інтенсивною мобілізацією членів суспільства на участь в економічному житті);

■ традиційну олігархію (династичні, або сімейні режими, котрі негативно ставляться до будь-яких змін і схильні зберігати існуючий лад).

Ще один підхід до типологізації політичного режиму запропонував Аренд Лейпхарт, виходячи із співвідношення типу виборчої системи і форми правління, на основі якого він виділив чотири демократичні режими:

• Президентсько-мажоритарний (США).

• Парламентсько - мажоритарний (Великобританія, Нова Зеландія, Австралія, Канада).

• Парламенсько - пропорційний (Австрія, Бельгія, Данія, Фінляндія, Німеччина, Італія (до 1995 р.), Голландія, Норвегія, Швеція).

• Президентсько-пропорційний (країни Латинської Америки).

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1.Розкрийте суть такого поняття як «політичний режим».

2.Назвіть перших мислителів, які виявляли інтерес до типології політичних режимів.

3.Які три типи політичних режимів виділяв Арістотель?

4. Які три типи політичних режимів виділяв В. Липинський?

5.Охарактеризуйте тоталітарну олігархію за Е. Шілзом.