3. Типи економічних систем та критерії їх класифікації

Формаційний підхід і класифікація типів економічних сис­тем Спосіб виробництва як єдність і взаємодія продуктивних сил ц даного типу суспільно-виробничих відносин становлять економічну формацію суспільства. Кожній економічній формації властива певна структура, тобто єдність розгалуженої системи елементів, що перебувають у глибокому взаємозв'язку і взаємодії.

Цивілізаційний підхід до класифікації економічних систем. В останні роки у вітчизняній економічній науці дедалі важливіше місце посідає цивілізаційний підхід, який по-іншому визначає за­кономірні ступені розвитку економічної системи. Відмінна риса людської цивілізації — її гуманістична спрямо­ваність. Систематизуючим елементом цивілізаційного методу є розви­ток продуктивних сил і такої їх складової, як технологічний спо­сіб виробництва. Таким чином, за цивілізаційним підходом ми можемо виділи­ти три типи економічних систем:

• аграрну, або традиційну;

• індустріальну;

• постіндустріальну.

Загальний економічний закон розвитку економіки. Розви­ток і вдосконалення засобів виробництва породжують нові тех­нології та нову організацію виробництва, нові системи управлін­ня. Це неминуче зумовлює виникнення нових виробничих відно­син, оскільки так чи інакше змінюються їх складові; соціальне-, техніко-, і організаційно-економічні відносини. Проте вироб­ничі відносини мають специфічну властивість з часом відста­вати від рівня розвитку продуктивних сил, здійснюючи таким чином гальмівний вплив на останні. У такій ситуації виробничі відносини підлягають реформуванню з метою створення умов для подальшого прогресивного розвитку продуктивних сил. Реформуються відносини власності, розподілу, ринкові відно­сини тощо.

4. Власність як економічна категорія

Суб'єкти власності— це індивіди, фізичні особи, які в проце­сі відчуження—привласнення матеріальних благ і послуг можуть вступати між собою у відносини з цього приводу. Це, як прави­ло, юридичне самостійні, економічно відособлені учасники сус­пільного виробництва — окремі працівники, трудові колективи та державні установи і відомства (наприклад, армія, державні за­повідники) тощо.

Об'єктами власності може служити все розмаїття націо­нального багатства, включаючи землю з її надрами, водний і по­вітряний простір, а також твори інтелектуальної праці. Ознаки власності. Категорія власності, як будь-яка інша, має певні ознаки, що визначають її економічний зміст. До найбільш характерних ознак власності слід віднести такі: 1) власність — це соціально-економічні, виробничі відносини між людьми, а не відношення людини до речі; 2) власність — це результат суспіль­ного розвитку, а не окремої людини; 3) власність — це відносини щодо присвоєння матеріальних благ: засобів вироб­ництва, предметів споживання і послуг; 4) оскільки матеріальні блага виробляються за допомогою засобів виробництва, то першість належить відносинам щодо присвоєння виробництва, бо хто володіє засобами виробництва, той володіє і його результатами; 5) за пев­них умов засоби виробництва можуть відчужуватися від безпосеред­нього виробника, отже, власність на засоби виробництва являє со­бою соціальну форму поєднання робочої сили із засобами вироб­ництва і в такий спосіб визначає історичний тип даного способу присвоєння; 6) у реальній дійсності власність завжди виступає в конкретно-історичній формі; 7) на поверхні економічного життя відносини власності виступають насамперед як право власності.

Економічний зміст і юридична форма власності. З аналізу цих ознак випливає, що категорію власності необхідно розгляда­ти з двох боків: економічного змісту та юридичної форми. Еко­номічний зміст власності, як уже зазначалося, полягає у відособ­леному присвоєнні результатів економічної діяльності людей і реалізується як соціально-економічні відносини між людьми. Власність, як певні еко­номічні відносини, теж регулюється юридичними актами держа­ви, економічним правом. Тому відносини власності виступають у формі права власності, яке реалізується в дії трьох атрибутів: права володіння, права розпорядження і права користування. Спів­відношення цих трьох атрибутів права власності визначає реальні форми власності як складових частин її структури.

Володіння визначають як категорію, що характеризує не­обмежену в часі належність об'єкта власності певному суб'єкту, фактичне панування суб'єкта над об'єктом власності.

Розпорядження — це здійснюване самим власником або деле­говане ним іншим економічним суб'єктам право прийняття управ­лінських рішень з приводу функціонування і реалізації об'єкта власності.

Користування означає процес виробничого застосування і спо­живання корисних властивостей об'єкта власності.