2. Товарне виробництво

Малоефективну натуральну форму виробництва у ХVIII-ХІХ ст. в європейських країнах витіснило товарне виробництво. Товарне виробництво означає виготовлення продуктів для обміну на ринку. За цієї форми виробництва люди задовольняють власні потреби, обмінюючись продуктами своєї праці. Становлення товарного господарства пов'язане з поглибленням поділу праці, розвитком ремесла та міст.

Причини виникнення товарного виробництва

Матеріальною основою товарного виробництва є суспільний поділ праці, тобто спеціалізація виробників на виготовленні певних видів продукції або на виконанні певних операцій.

У господарському житті люди вже здавна відійшли від принципу самозабезпечення потрібними економічними благами і послугами. Вони, зазвичай, спеціалізуються на тих чи інших видах діяльності. Сама ж спеціалізація (суспільний поділ праці) ґрунтується на принципі відносної переваги, згідно з яким виробники у своїй діяльності орієнтуються на виготовлення продукції з порівняно меншою альтернативною вартістю (меншими втраченими мож­ливостями). Цей принцип пояснює спеціалізацію окремих підприємств, галузей і цілих країн.

Суспільний поділ праці дає змогу ефективніше використовувати вміння людей і виробничі ресурси,, сприяє підвищенню продук­тивності праці.

Ще в надрах давнього суспільства відбувся великий поділ праці між людьми. Одні племена спеціалізувалися на скотарстві, інші на землеробстві; згодом окремим видом діяльності стало ремесло. Суспільний поділ праці щораз поглиблювався.

У сучасній економіці виділяють три рівні поділу праці:

► у межах національної економіки - на окремі сфери і роди,території ("загальний поділ праці);

► у межах її великих сфер - на окремі галузі ("частковий поділ праці);

► усередині підприємства - між цехами, майстернями, робочими місцями ("одиничний поділ праці).

Поділ праці торкнувся також регіонів країни, окремих країн та цілих груп країн. Географічна спеціалізація виробництва дає змогу кожному регіону в межах країни чи різним країнам виробляти ті продукти, які за наявних ресурсів можна виготовляти найефективніше.

Відбувається поглиблення спеціалізації в межах окремих виробництв, на рінні окремих операцій, технологій тощо.

Розвиток спеціалізації посилює взаємозалежність економічних одиниць, оскільки передбачає кооперацію - зв'язок спеціалізованих господарських одиниць чи їхніх підрозділів, обмін різними видами діяльності та продукцією. Спеціалізація і кооперація - це два взаємопов'язані процеси.

Спеціалізація передбачає обмін продуктами праці. Спочатку обмін відбувався у формі прямого продуктообміну, що тепер ми б назвали бартером. З поглибленням поділу праці виникли гроші, й обмін стає життєво необхідним.

Безпосередньою основою виникнення і розвитку товарної форми виробництва вважають загальний і частковий поділи праці. Ці процеси сприяли створенню великих відокремлених одна від одної сфер виробництва, об'єднання яких у національну економіку відбувається через обмін продуктами праці.

Однак суспільного поділу праці ще недостатньо для товарного виробництва. Для його виникнення потрібна ще економічна відокремленість виробників. Економічна відокремленість означає, що, по-перше, економічні ресурси й вироблені життєві блага перебувають у приватній власності окремих людей або їхніх груп, і, по-друге, сам виробник вирішує, що виробляти і кому продавати виготовлену продукцію. Іншими словами, економічна від­окремленість означає відокремленість людей як власників ресурсів і виготовлених благ.

В економічній літературі дедалі більше утверджується підхід, за яким відокремленість виробників зумовлена неоднорідністю праці та обмеженістю ресурсів і життєвих благ.

Якби люди могли виробляти життєві блага в необмеженій кількості, то не було б істотно, як їх привласнюють, як і питання: що, як, для кого виробляти. Однак за обмеженості ресурсів та життєвих благ проблема привласнення стає фундаментальною. Характер розподілу і привласнення благ впливає на розвиток суспільства, його економічний і духовний поступ.

Різні види праці відрізняються складністю виконуваної роботи, а також функціональним змістом праці - спів­відношенням творчого і шаблонного компонентів, розумового і фізичного, типового і неповторного тощо. Праця відбувається за різних умов, залежно від цього виділяють легку і важку працю, працю в шкідливих умовах тощо. Люди мають різні фізичні й духовні здібності, неоднакові навички до щоденної праці. Тому результативність (ефективність) праці різних людей неоднакова. Якби в суспільстві всі блага ділили порівну, то це означало б, що частина працездатних членів суспільства утримується коштом інших. Стимули до систематичної напруженої праці, до вдосконалення виробництва за таких умов були б підірвані. За зрівняльного розподілу виготовленого продукту, як засвідчує життєвий досвід, економічний поступ суспільства неможливий.

Тому люди прагнуть відокремитися, ведучи своє господарство, щоб поставити споживання у пряму залежність від затрат своєї праці та інших ресурсів. Головною рисою відокремленості є забезпечення прямого зв'язку рівня споживання від рівня виробництва. Такий характер споживання стимулює розкриття фізичних і духовних потенцій людини, раціональне використання інших економічних ресурсів, забезпечує соціально-економічний поступ суспільства.

За суспільного поділу праці економічна відокремленість надає обмінові іншого характеру. Кожний виробник, обмінюючи свій продукт на інший, хоче отримати рівновеликий за цінністю. У результаті складається товарна форма виробництва, коли купівля-продаж життєвих благ, що стають товарами, відбувається на засадах еквівалентності. Стосунки між: людьми набувають характеру товарних відносин.

Види товарного виробництва

Товарне виробництво сумісне з будь-якою формою власності. Поєднуючись із певною формою власності, воно творить той або іншийсоціально-економічний уклад: просте товарне виробництво; підприємницьке товарне виробництво; державне товарне виробництво тощо.

Просте товарне виробництво ґрунтується на одноосібній принц тій власності безпосереднього виробника та його особистій праці. Цей економічний уклад існує вже тисячоліття, демонструючи високу життєздатність. Він бурхливо розвивається нині в українській економіці - у сільському господарстві (фермерство), у роздрібній торгівлі, громадському харчуванні тощо. В економіці США понад 20 млн. ділових одиниць, більшість з них представляє просте (або дрібне) товарне виробництво.

Підприємницьке товарне виробництво передбачає різні форми приватної власності та наймання працівників. В усіх розвинених країнах більшість продукції створюють саме в цьому економічному укладі, який часто називають капіталістичним.

Державне товарне виробництво ґрунтується на державній власності та найманні працівників. Цей різновид товарної форми виробництва панував в Україні увесь більшовицький період її історії.

Головними інституціями, що забезпечують координацію господарської поведінки господарських суб'єктів в умовах товарного виробництва, є. ринковий механізм, об'єднання виробників та держава.

Ринковий механізм збалансовує національну економіку за умов змагальності, конкуренції виробників. Зміна цін є сигналом для товаровиробників куди скеровувати ресурси. Висока ціна на певне благо стимулює збільшення його виробництва. І навпаки, низька ціна блага спричинює розорення частини виробників, які змушені шукати інших сфер прикладання своєї праці та ресурсів. Отже, коливання цін і переміщення ресурсів з одних галузей в інші за умов змагальності та конкуренції виробників визначають обсяги виробництва й пропорції між виробництвом різних благ. Ринковий механізм ідеально виконує свої функції за умов досконалої конкуренції.

Однак бувають системи товарної господарки, в яких відсутня, або дуже обмежена конкуренція. Наприклад, у середньовічному цеховому ремеслі змагальність виробників було майже повністю усунено. Цех визначав ремісникові, що виробляти, скільки і якої якості, де і скільки мати знарядь праці; цех визначав також технологію виробництва, тривалість роботи, кількість учнів та підмайстрів, регламентував продаж готових виробів, рівень ціни, контролював закупівлю сировини тощо.

Змагальність підприємств у командно-адміністративній системі СРСР була суттєво пригнічена пануванням міністерств та відомств.

Усунення змагальності виробників підриває ціновий механізм, за допомогою якого порівнюють витрати і результати. За таких умов макроекономічну координацію виконують об'єднання виробників або держава, яка стала важливим господарським суб'єктом. Наприклад, у радянській економіці розподіл ресурсів між галузями та фірмами відбувався згідно з директивами центральних планових органів, що й визначало структуру виготовленої продукції. Директиви планових органів замінювали ціновий ринковий механізм. Як свідчить економічна історія, економічна координація.

яку виконують винятково економічні суб'єкти - об'єднання виробників або держава, - підриває стимули до зменшення витрат виробництва, підвищення якості та оновлення асортименту продукції.

Результат товарного виробництва називають продуктом. Отже, все те, що виробляє національна економіка, є національним продуктом. Продукт, який уречевлюють, тобто який існує у формі речі, називають товаром. Продуктом є також послуга - вид економічної діяльності, результат якої - зміна якості вироблених речей.

В економічній літературі продукти виробничої діяльності, що їх продають і купують, часто називають товарами, незалежно від того, набувають ці продукти форми речі чи послуги. Останнім часом в українській економічній літературі широко уживають поняття "благо". Вважають, що поняття благо історично та логічно передує категорії "товар", що воно охоплює і продукти - результати виробництва, і те, що нам подарувала природа. Хоч є й інша думка про благо - як "забарвлену термінологію". Австрійська економічна школа визначала товар як особливе економічне благо, вироблене для обміну. Ми будемо вкладати в поняття "благо" все те, що може задовольняти потреби людей - товари і послуги, сили і явища природи, що відповідають її цілям та інтересам.