5. Структура власності

Типи власності. У структурі власності насамперед слід виділяти два її типи:

перший — трудова, неекстуататорська

другий — експлуататорська власність. Тип власності характе­ризує спосіб поєднання робочої сили і засобів виробництва.

У першому випадку продуктом володіє один і той самий інди­від — безпосередній виробник. У другому випадку безпосередній виробник не володіє створеними своєю працею продуктами. Ними володіє власник за­собів виробництва, який, використовуючи свою владу, може ви­діляти безпосередньому робітникові лише частину продукту, ви­робленого ним.

Види власності: приватна і суспільна.

Приватна власність —, це такий вид, при якому три функції права власності належать окремій приватній особі.

Суспільна власність — така, де три її функції — володіння, розпорядження, користування — належать не одному приват­ному суб'єкту, а багатьом, групі осіб, колективу чи суспільству в цілому. Така форма власності реалізується через суспільне при­своєння й управління.

Тема 4: форми організації суспільного виробництва

ПЛАН

1. Натуральне виробництво.

2. Товарне виробництво.

3. Товар і його властивості.

1. Натуральне виробництво

Людство знає дві форми виробництва: натуральне і товарне. Першим склалося натуральне господарство, у якому продукти праці призначені для безпосереднього задоволення власних потреб виробника, тобто для споживання в межах домогосподарства, яке їх виготовило. Здебільшого натуральним було господарство первісних общин і патріархальних селянських сімей, латифундій у рабовласницьких державах і середньовічних феодальних маєтках. Тут кожна і господарська одиниця була відособлена і щодо виробництва, і щодо споживання.

Поділу праці між господарськими одиницями ще не було, хоч всередині домогосподарств праця уже поділена. Наприклад, у латифундіях праця була поділена між рабами, які виконували різні види робіт. У первісних общинах юнаки переймали заняття своїх батьків: полювання, сільськогосподарські роботи, ремесло тощо; молоді жінки займалися тими ж видами діяльності що і їхні матері: готували їжу, працювали в полі, шили, прали тощо. Люди успадковували традиційні методи виробництва, техніку й технології, а розподіл виготовлених благ відбувався за давно усталеними традиціями. Весь життєвий устрій первісного племені характеризувався надзвичайною узгодженістю інтересів окремих осіб... Обміну не було, або майже не було, продукти споживали в тому гос­подарстві, де вони вироблялися. Це було встановлено багато­віковим порядком, ставало звичним, і повторювалось з покоління в покоління, століттями як обов'язкова норма.

Господарства мали однаковий набір видів праці. Рабовласницькі латифундії чи феодальні маєтки відрізнялись не стільки розмаїтістю застосовуваних видів праці, скільки кількістю зайнятої в них робочої сили, експлуатованих рабів чи кріпаків. Що стосується вільних селян (патріархальних сімей), то структура їхніх господарств була практично у всіх однаковою. Селяни не лише вирощували хліб та худобу, а й виготовляли знаряддя праці, одяг, взуття тощо. Звичайно, і в натуральному господарстві деякі надлишки продуктів праці (сіль, залізо, прянощі та ін.) обмінювались на ринку як товари. Проте такий обмін ще не відігравав суттєвої ролі в житті людей.

Головна галузь натуральної економіки, де була зайнята абсолютна більшість працездатного населення - сільське гос­подарство. Усі економічні процеси в натуральному господарстві відбувалися в межах господарської одиниці. Робоча сила теж ніби прикріплена до неї і позбавлена мобільності.

Саме особливості натурального виробництва розкривають таємницю сталості сільськогосподарських общин протягом тисячоліть.

Отже, натуральне господарство характеризують нерозвиненість суспільного поділу праці, низький рівень розвитку виробництва, нерозвиненість і примітивність потреб, що зумовлює вкрай обмежену мету виробництва ~ задоволенню одноманітних, примітивних за характером потреб. Натуральне господарство малоефективне і консервативне.