3.2. Війни «нового покоління» як генератори нової конфігурації геокономічного простору

За радянських часів мало в яких вищих навчальних закладах могли згадати таку науку, як геополітика. Хіба що це могло статися в окремих спеціалізованих «вищих школах», інститутах чи академіях і лише для того, щоб їхні випускники, котрим доведеться працювати за кордоном та спілкуватися з освіченими іноземцями, не виглядали невігласами. Втім, це зовсім не означає, що на території Радянського Союзу не було гідних фахівців науковців, які розуміли б сутність геополітики і мали необхідні знання для застосування геополітичного методу. Але, як добре відомо людям старшого покоління, в країні розвинутого соціалізму «буржуазна наука» і її розповсюдження, м’яко кажучи, не заохочувалися.

Після розпаду СРСР ситуація істотно змінилася і поряд з іменами відомих західноєвропейських та американських теоретиків геополітики минулого й позаминулого століть, таких, як К.Хаусхофер, Ф.Ратцель, К.Шмітт, В.Блаш, І.Лакост, Х.Маккіндер, А.Мехен, Е.Хантінгтон, Р.Челлен, Н.Спайкмен, почали згадувати тодішніх же російських та радянських фахівців: М.Данилевського, К.Леонтьєва, Л.Мечникова, С Южакова, В.Ламанського, О.Вандама, Г.Плеханова, О.Чижевського, П.Савицького, Л.Гумільова та інших. Поряд з цим, оскільки розпад СРСР та завершення Холодної війни по суті являли собою суттєву зміну глобальної воєнно-політичної обстановки, відповідно в докорінно інших умовах, з точки зору геостратегічного аналізу, опинилася й нова держава Україна.

Наразі Україна має гарну плеяду національних фахівців науковців у галузі геополітики та прикладних геополітиків (геостратегів), які працюють в окремих державних установах (передусім у національній академії наук, науково-дослідних інститутах, центрах та в допоміжних і дорадчих структурах влади) та викладають предмет геополітики і геостратегічного аналізу в академічних навчальних закладах. Це і перший радник Президента Л.Кучми з національної безпеки, перший секретар РНБО України В.Горбулін, перший помічник того ж (другого) українського президента, а потім перший заступник секретаря РНБО України, нині покійний О.Разумков та окремі його колеги по створеному ним же ЦЕПД, перший у тому ж складі президентської адміністрації начальник управління внутрішньої політики, а зараз – заступник секретаря РНБО України Д.Видрін, колишній помічник Президента України з оборонної політики В.Гречанінов, керівник кількох державних науково-дослідних інститутів при РНБО та при Президентові України, довгий час заступник секретаря РНБО С.Пирожков, начальник одного з провідних таких інститутів О.Бєлов, помічник керівника СБУ, а потім начальник інформаційно-аналітичного управління спецслужби М.Кирцун, теперішній директор Інституту зовнішньої політики при Дипломатичній академії МЗС Г.Перепелиця, викладачі геополітики та геостратегічного аналізу: доктор політології, член-кореспондент Української академії політичних наук М.Кармазіна, доктор наук з державного управління, професор, заслужений діяч науки і техніки України Г.Ситник, доктори (кандидати) наук, професори Г.Костенко (один із основних розробників першої Воєнної доктрини України), В.Чирко, О.Вашутін та багато інших.

На думку автора, одним з провідних науковців геополітиків в Україні є В.А.Дергачов, який окрім просування власне наукової думки, спромігся здійснити ґрунтовний аналіз геополітичного розвитку (а точніше деградації) України за весь час після набуття незалежності.

Але проблема полягає не в тому, чи є у нас гідні фахівці, щоб розвивати цю науку, здійснювати геостратегічний та геоекономічний аналіз, а передусім у тому, щоб хтось у державному керівництві спромігся сконцентрувати весь наявний інтелектуальний потенціал та спрямувати його на користь національним інтересам. Щоб державними високопосадовцями, передусім вищого рівня, враховувалися ті чи інші напрацювання прикладних геополітиків і щоб державні чиновники та народні депутати України дослуховувалися до їхніх думок та враховували їх перед тим, як приймати важливі для держави стратегічні рішення.

На часткове підтвердження цієї думки було б цілком доречним процитувати згаданого вище геополітика В.А.Дерагачова, який,зокрема писав:

У Росії після череди зрад по відношенню до власної країни з’явилася, нарешті, геополітика, що походить від національних інтересів. В Україні геополітика як наука та професійна аналітика не існує. Українська влада не володіє геополітичним мисленням, в країні відсутні аналітичні інститути, які мають професіоналів у сфері геополітики.

Також великою помилкою більшості наших політиків є те, що власне саме географічне розташування країни має саме по собі на неї працювати без докладання ким би то не було будь-яких зусиль. На цю тему В.А.Дерагачов писав:

Геополітика зазвичай закінчується ствердженням «щирих українців», що геополітичний та географічний центр це одне й те ж саме. І цей «пуп» Європи розташований на території України. Звідси робиться дуже сміливий висновок, що Україна розташована в геополітичному центрі Європи. В дійсності на географічні центри Європи претендують іще три держави та понад 20 місцевостей, у тому числі й навколо українського Рахова.

Підходячи ближче до питань владно концептуальних, слід зазначити, що назва нашої організації -  Асоціація розвитку та безпеки – дещо  перегукується з добре відомою в середовищі фахівців аналітиків Концепцією суспільної безпеки (КСБ /російською мовою – КОБ – Концепция общественной безопасности «Мертвая вода»/).

Довідково: наприкінці існування Радянського Союзу були напрацьовані робочі матеріали під назвою «Розгерметизація», на базі яких потім виникла вже більш широко відома «Мертва вода». Дана робота являла собою так звану незалежну експертизу звіту за темою науково-дослідної роботи «Розробка концепції стратегічної стабільності й динаміки розвитку сценаріїв можливої взаємодії за умови збереження паритету перспективних стратегій світових держав на період до 2005 року», виконаної в Інституті США і Канади АН СРСР у 1990 році. Так виниклаКонцепція суспільної безпеки «Мертва вода» та Достатньо загальна теорія управління (ДЗТУ), які мають принципово інші погляди на структуру влади як таку, а також на те ХТО і ЯК насправді нами керує. Для тих, хто не знайомий з теорією, рекомендується ознайомитися з курсом відео лекцій генерала К.П.Петрова та, за бажанням, з деяким іншими публікаціями, аудіо та відео матеріалами, відкрито доступними на Інтернет порталі www.pravdu.ru.

Тому, розглядаючи питання національної та суспільної безпеки України, доречно було б ураховувати й дію на нашу країну та на наше суспільство глобальної концептуальної влади - Глобального предиктора.

Тим, хто знайомий з КСБ та ДЗТУ, відомі й шість пріоритетів узагальненої зброї. А для кого це новина, коротко нагадаємо їх, як це робить один із теоретиків КСБ В.Єфімов:

Пріоритети узагальненої зброї (узагальнених засобів) концептуальної влади у порядку зменшення їх потужності, але зростання швидкості дії, виглядають так:

1 Пріоритет – Методологічний. Характеризує світорозуміння (світогляд), методологію. На цьому рівні формуються цілі розвитку, основи управління, як правило, у вікових масштабах. Таке світорозуміння може бути викладено в лексичних формах (Біблія, Коран), але може бути присутнім у підсвідомості та свідомості людей і знаходить відображення лише в народному епосі, в казках, прислів'ях, приказках, у народних піснях, у звичаях, традиціях, у суспільній моральності. «Мертва Вода» узагальнює інформацію, що зберігається в колективному позасвідомому стані народу і виводить її на рівень свідомості.

2 Пріоритет – Хронологічний. Інформація хронологічного порядку слідування фактів і явищ. Грубо кажучи, що реалізує концептуальне управління, допущений до формування інформації літописного характеру, історії розвитку. Найбільш влучно значимість цього пріоритету характеризує Дж. Оруеэлл (1984 р.): «Хто контролює минуле, контролює майбутнє, а хто контролює сьогодення, той має всю владу  над минулим».

3 Пріоритет – Фактологічний. По відношенню до суспільства – це ідеологічний пріоритет, на якому з позиції даної концепції формуються групи всіх, у тому числі й «протилежних» (протиборчих) одна одній партій, ідеологій, релігій, лінії поведінки, засобів масової інформації, що сплановано протистоять одне одному. Для концептуальної влади – це єдиний фронт, складений з лівих, правих та центру. Багато хто з учасників цього фронту свідомо працюють, як вони вважають, в інтересах держави, але ними керують в обхід свідомості.

4 Пріоритет – Економічний. Інформація про засоби платежу, державні та світові гроші. Вибудовування фінансових схем, що дозволяють вилучати через кредитно-фінансову систему із позиковим процентом, створювані у сфері матеріального виробництва багатства на користь золотого мільярда. Частка награбованого перепадає й тим, хто безпосередньо  втілює в життя це освячене біблійськими законами пограбування методом «культурного співробітництва».

5 Пріоритет –  Зброя геноциду. Підрив генофонду, послаблення й знищення майбутніх поколінь. До зброї геноциду належать такі засоби, як алкоголь, тютюн, наркотики, генна інженерія. Наркотизація населення здійснюється, як правило, в обхід свідомості, через м’яке підштовхування на цей шлях впроваджуваними в суспільну свідомість традиціями, звичаями, прислів'ями та приказками. На це м’яко й приховано націлені майже всі інформаційні канали, всі види мистецтв і навіть сама медицина, а також церква.

6 Пріоритет –  Військова зброя. Сам факт дедалі більш частого застосування цього пріоритету свідчить про певну концептуальну безпорадність Заходу й про проблеми з більш тонким веденням агресії методами «культурного співробітництва».

П’ять перших пріоритетів використовуються в «холодній війні» або в «культурному співробітництві», а шостий – у «гарячій війні». Перші три пріоритети стосуються інформаційної зброї, а другі три (з четвертого по шостий) – матеріальної зброї.

Достатньо загальна теорія управління стверджує, що для реального державного управління необхідно володіти всіма шістьма пріоритетами його узагальнених засобів. При цьому в теорії управління можлива постановка двох завдань:

• ми хочемо керувати об’єктом у процесі його функціонування самі безпосередньо. Це завдання управління;

• ми не хочемо «висвічуватися» й керувати об’єктом (країною) напряму, але хочемо, щоб без нашого прямого втручання, об’єкт (країна) самокерувався в рамках розробленого нами сценарію. Це завдання самоуправління.

Для свідомого управління країною необхідно всього три набори інформації.

1. Вектор цілей управління, як упорядкований перелік часткових цілей, де на першому місці стоїть найважливіша ціль, а на останньому – найменш значна. Вимушена відмова від частини цілей у процесі управління починається тільки з самого кінця переліку.

2. Вектор поточного стану контрольних параметрів керованої системи, які характеризують нинішній стан кожної з часткових цілей.

3. Вектор помилки управління, що являє собою відміну, різницю між вектором цілі та вектором стану і характеризує ступінь незадоволеності в частині тієї чи іншої часткової цілі.

Якщо ціль розвитку встановлює та відслідковує Предиктор (Передуказувач), а завдання щодо мінімізації вектора помилки вирішує коректор (Коригувальник), то ми маємо систему управління типу «Предиктор — Коректор». Такі завдання можуть вирішувати лише команди професійних управлінців. До їх вирішення неприпустимо залучати партії, рухи, робота яких завершується на самому важливому етапі — етапі формування вектора цілі, як за набором суспільно значимих контрольованих параметрів, так і за їх чисельним значенням.

Влада – це не вивіска на кабінеті, а спроможність керувати, що реалізується на практиці. Повну функцію управління спільнотою людей здійснює лише той, хто через концептуальну владу координує зусилля всіх інших видів влади. При цьому схема їх взаємодії в біблійській концепції управління виглядає таким чином.

Ідеологічна влада убирає концепцію, що реалізується в привабливі для народу форми. При цьому неоголошена ціль концепції, відома лише концептуальній владі, може бути скільки завгодно далекою від ідеологічного забарвлення, що їй надається. Наприклад, «перебудова» почалася з ідей економічного прискорення, соціалізму з людським обличчям, боротьби з пияцтвом, трансформувавшись по кожній тезі в свою протилежність. Сенс ідеології – приховати істинні цілі управління: оголошується одне, а за умовчанням реалізується протилежне.

Виконавча влада втілює концепцію в життя структурними та безструктурними методами. При цьому результат завжди буде той, який передбачає концепція, а не виконавча влада, якщо вона не посвячена в зміст концепції. Навіть якщо влада щиро хоче зробити «як краще», у неї, тим не менше, вийде «як завжди».

Законодавча влада підводить під концепцію необхідні їй правові норми. Вона є вторинною і маріонетковою; лише досить обмежені люди можуть покладатися на ідеї абстрактної правової держави. Самогоноваріння, спекуляція, гомосексуалізм до недавнього часу були кримінально переслідуваними діяннями. При іншому ж концептуальному цілевизначенні  ті ж дії всіляко заохочуються владними структурами.

Судова влада слідкує за дотриманням «законності» в суспільстві, а фактично часом охороняє злісні злочинницькі закони від морального свавілля проти них.

Таким чином, реальна управлінська ієрархія будь-якої держави може  бути представлена у вигляді такої схеми:

Тепер, якщо розглянути ситуацію в Україні крізь призму Концепції суспільної безпеки, зокрема й по пріоритетах, то виходить така картина:

1 Пріоритет – Методологічний.

В українського народу власного загального світогляду, який би формувався віками, поки що немає і наразі невідомо коли з’явиться. З релігійної точки зору, народ розрізнений; національна культура (народні пісні, танці, епос, казки, звичаї, традиції) поступово забувається, продовжує вмирати ще в недалекому минулому притаманна нашому народові моральність; державна влада стоїть осторонь від цих процесів, а інколи й сама бере участь у руйнації залишків національної свідомості й національної ідентичності.

2 Пріоритет – Хронологічний.

Хронологічна інформація віками контролюється невідомо ким, скоріше за все десь за межами України. Історія переписується по декілька разів, залежно від того хто перебуває при владі в одній імперії, в другій, у третій… і зрештою в незалежній Україні.

3 Пріоритет – Фактологічний.

Державної ідеології в Україні не існує. У країни та її народу немає мети. Засоби масової інформації контролюються через їх власників глобальною концептуальною владою (Глобальним предиктором). Те ж саме відбувається і з наявними в країні політичними партіями, які, зазвичай, не мають не лише чіткої ідеології, але й якого б там не було ідеологічного забарвлення. В політичних партіях та рухах дуже мало людей, які б дійсно знали і розуміли що потрібно для народу. Це значною мірою стосується й депутатів різних рівнів, значна частка яких не має навіть нормальної освіти, а не те, що розуміння й усвідомлення системи управління суспільством. У владу йдуть переважно для наживи (для отримання контролю над ресурсами). Певний відсоток можновладців є агентами впливу а деінде й просто маріонетками іноземних спецслужб. Щоправда в деяких партіях є «Донкіхоти», але їх одиниці і діють вони безсистемно. Влада послугами і результатами роботи інтелектуальної еліти країни не користується. Переважно представники політичної псевдо еліти користуються платними послугами іноземців, які переслідують власні цілі (передусім, отримання гонорарів за зроблену роботу, незалежно від її результативності).

4 Пріоритет – Економічний.

Результати фінансово-економічної діяльності світової фінансової еліти та державних фінансових структур, а разом з ними і нібито приватних українських банків, особливо під час кризи 2008-2010 років, говорять самі за себе. Грошову одиницю України (а точніше статки українських громадян) було використано частково як демпфер для уповільнення падіння нібито світової валюти – після Бреттонвуду просто «паперового» долара  США, приватно контрольованого п’ятьма сім’ями. Грошова одиниця України прив’язана не до «корзини» валют, а виключно до одного нічим не забезпеченого американського долара.

5 Пріоритет –  Зброя геноциду.

Генофонд країни підривається системно, методично і цілеспрямовано. Під час так званої горбачовської антиалкогольної кампанії було закладено підвалини для більш широкого переспрямування населення, особливо молоді, до вживання наркотичних речовин, різноманітної «хімії» (токсикоманія) тощо. З перших днів існування незалежної української держави практично всі засоби масової інформації змагаються в рекламуванні алкогольних та тютюнових виробів. Україна, за мовчазного сприяння політичної еліти, перетворилася на випробувальний полігон для генно-модифікованих продуктів.

6 Пріоритет –  Військова зброя. Широкомасштабно військова зброя безпосередньо проти України поки що не застосовувалася. Поряд з цим, українські військові підрозділи до 2005 року залучалися до деяких військових операцій, де вони зазнавали втрат в особовому складі. Поряд з цим, більш активна участь України в деяких із цих операцій за певних умов могла б спричинити негативне ставлення до країни і призвести до застосування військової зброї безпосередньо на території України в терористичних актах.