Центральна спілка споживчих товариств україни (укоопспілка) Хмельницький кооперативний торговельно-економічний інститут
Розглянуто та затверджено на засіданні
кафедри соціально-економічних і природничих дисциплін
Протокол № 7 від 13.02.2014 р.
Завідувач кафедри
_____________ О.Ю. Носов
Спеціальність: 8.03050701 «Маркетинг»
Дисципліна: "Глобальна економка"
Тема 9. Глобальна економіка як прогностична реальність
План
1. Геоекономічний простір і новітня картографія світу.
2. Війни «нового покоління» як генератори нової конфігурації геокономічного простору.
3. Характер сучасної архітектури геоекономічного простору.
4. Домінантні прогностичні сценарії глобального розвитку.
Література
Основна
1. Кальченко Т.В. Глобальна економіка: методологія системних досліджень: навч. посіб. / Т.В. Кальченко. – К.: КНЕУ, 2009. – 364 с.
2. Мазурок П.П. Глобальна економіка: навч. посіб. / П.П. Мазурок, Б.М. Одягайло, В.В. Кулішов, О.М. Сазонец. – Львів: «Магнолія 2006», 2009. – 208 с.
3. Ринейська Л.С. Посібник із вивчення навчальної дисципліни «Глобальна економіка» для студентів всіх напрямів економічної підготовки галузі знань 0305 «Економіка і підприємництво» / За ред. Л.С. Ринейська. – Полтава: ПолтНТУ, 2011. – 165 с.
Додаткова
Богомолов О. Мироваяэкономика в эпохуглобализации/ О. Богомолов // Международнаяэкономика. – 2008. – № 4. – С. 8 – 12.
Касабова І.А. Еволюція наукових поглядів на глобалізацію / І.А. Касабова // Формування ринкових відносин в Україні. – 2008. – № 1. – С. 121 – 128.
Кричевська Т.О. Глобалізація й еволюція макроекономічної складової довіри державі / Т.О. Кричевська // Економічна теорія. – 2010. – № 3. – С. 80 – 88.
1. Геоекономічний простір і новітня картографія світу
Сучасна парадигма світогосподарського розвитку формується через всебічне дослідження явищ, процесів і проблем глобалізації. Системні трансформації надають їй нової якості – із тенденції глобалізація переростає у всеохоплюючий процес, що має складну мотиваційну природу, характеризується багатоаспектністю, суперечливим динамізмом, істотно поглиблюючи економічну міжкраїнову взаємозалежність. Глобалізація як об’єктивно обумовлений процес і нова стадія інтернаціоналізації є найбільш перспективним напрямом наукових досліджень, характерною ознакою яких стає, з одного боку, поглиблений, а з другого – дедалі більш поляризований підхід до сутності цього феномену. Відповідно до еволюціонізуючої теорії і світогосподарської практики поняття “глобалізація” поетапно наповнювалось новим змістом – від спрощених економічних теоретичних конструкцій до більш досконалих міждисциплінарних дефініцій, хоча і на сьогодні не сформувався усталений підхід до її визначення. Автором доведено, що адекватним сучасному рівню наукових дослідженнь є трактування глобалізації як феномену, що генерує нову структуровану систему суб’єктної взаємодії і ієрархію зв’язків у процесі наближення до цивілізаційної гомогенності у політичній, соціальній, економічній, інформаційній, культурних сферах людської життєдіяльності. Аналіз передумов, чинників, закономірностей глобалізації підтвердив її системну сутність.
Автором доведено, що наукові концепції глобалізації, пройшовши еволюційний період становлення, характеризуються певною політико-економічною обумовленістю, складним і багатоплановим форматом реалізації, наявним і цілеспрямованим потенціалом державної підтримки і, з точки зору орієнтаційного спрямування, можуть бути представлені двома групами: неоліберальні або атлантичні (консервативного оптимізму, політичного екстремізму, палкого лібералізму, ліберального антифундаменталізму) та континентальні («федеральної імперії», «Євро-Радянскої імперії», співробітництва «Європа-Третій Світ»). Найбільш креативний потенціал продемонстрували атлантичні концепції завдяки їх практичній реалізації, насамперед, у формі економічних доктрин Вашингтонського та Поствашингтонського консенсу.
Глобалістика як міждисциплінарна галузь наукових досліджень виявляє причини, об’єктивно-наслідкові зв’язки, системну сутність глобалізації, визначає загальний тренд її розвитку, аналізує ті глобальні проблеми, які вимагають пошуку оптимальних механізмів системної взаємодії. У більш широкому сенсі термін глобалістика є сукупністю фундаментальних філософських, соціоекономічних, культурологічних і прикладних досліджень різноманітних аспектів глобалізації.
Генезис глобалістики як науки визначається характером і глибиною, насамперед, економічних трансформацій світового розвитку в середині XX ст. Масштабні і складні економіко-політичні процеси 1960-х рр. викликали необхідність формування нового наукового напряму, предметом аналізу якого виступали як практичні результати багатопланових інтеграційних процесів, так і проблеми міжнародного політико-ідеологічного розвитку. Попередником глобалістики на цьому етапі виступила футурологія, результати досліджень якої були узагальнені Інститутом проблем майбутнього, Міжнародним фондом “Людство у 2000 році” та іншими міжнародними організаціями.
З’ясування природи криз, механізмів їх прогнозування та упередження стало основним змістом глобалістичних досліджень у середині 1970-х рр. Дослідження Римського клубу та цілого ряду провідних європейських вчених: М.Месаровича, Е.Пестеля, Я.Тінберга, Д. Габора, У.Коломбо, Дж.Боткіна, М.Ельманджрі, М.Маліци дозволили ідентифікувати основні проблеми глобалізації, їх масштаби та динамізм, що актуалізувало перегляд традиційної індустріальної парадигми світового розвитку.
На початку і в середині 1990-х рр. глобалістика гуманізувала інструментарій розв’язання глобальних проблем, сконцентрувавши дослідницький інтерес на соціально-політичній проблематиці і цивілізаційних аспектах становлення глобальної економіки. Саме тоді сформувалися основні її напрями – технократичний (А.Тоффлер, Д.Белл, Д.Несбіт), еволюційно-детерміністський (Е.Валенілл, Дж.Ріфкін, Н.Георгеску-Ролген), еколого-популістський (Л.Браун, Д.Хау, Дж.Уолд, Р. Теобальд), екзистенціально-культурний (С.Мендловіц, Г.Фолк, О.Орука, І.Гальтунг, М.Міше).
Автором з’ясовано, що предметом глобалістики стає вже не тільки природа, прояви і шляхи вирішення глобальних проблем, а й становлення динамічних макросоціоприродних систем, коли в центрі уваги знаходиться взаємодія політичних, соціальних, економічних, технологічних, екологічних процесів. Доведено, що такі системні властивості як перманентна кризовість, високий ступінь конфліктності, схильність до катастроф глобалістикою оцінюються на відміну від інших наук не в якості аномалій чи патологій, а як природне джерело розвитку суспільства. Це, однак, не дискредитує актуальності проблеми пошуку ефективного атикризового менеджменту.
Перспективу розвитку наукових шкіл сучасної глобалістики більшість фахівців справедливо вбачає у поглибленні соціоекономічного спрямування цієї науки, коли методологічною основою теорій глобалізації є дихотомічна типологія соціальної організації: локальне/глобальне. При цьому обов’язковими є просторові характеристики з фіксацією часових “розривів”, моделюванням зсувів у тенденціях розвитку соціально-економічних процесів з середини XX століття.
Методологічно досконалі моделі глобалізації було сформовано на рубежі 1980—1990-х рр. на концептуальному кордоні конкуруючих форм дискурсу: світова система (І.Уоллерстайн, В.Мур, Дж.Нетл) і глобалізація (Р.Робертсон, У.Бек, Г.Терборн)
У роботі доведено, що новітнім імпульсом розвитку теорії глобалістики є імператив віртуалізації, коли дослідницький інтерес зосереджується на розкритті симуляційного, нематеріального, символічного характеру соціоекономічних процесів, що, однак, потребує окремих наукових досліджень у недостатньо визначеному на сьогодні інформаційно-фактологічному полі.