2. Раціональний штандорт промислового підприємства Лаунгардта

Метод знаходження пункту оптимального розміщення окремого промислового підприємства відносно джерел сировини й ринків збуту продукції належить німецькому вченому В. Лаунгардту (W.Launrmrdt) (1882),.

Вирішальним фактором розміщення виробництва у В. Лаунгардта, як і у Й.Тюнена, є транспортні витрати. Виробничі витрати приймаються однаковими для всіх точок території дослідження. Пункт оптимального розміщення підприємства знаходиться в залежності від співвідношень вантажів і відстаней, на які вони перевозяться. Для вирішення цієї задачі В. Лаунгардт розробив метод вагового (чи локалізаційного) трикутника (рис. 2).

Задача. Нехай треба знайти пункт розміщення нового металургійного заводу. Відомі нункт видобутку залізної руди - точка А, пункт видобутку вугілля - точка В і пункт споживання заліза - точка С (рис. 2). Транспортний тариф складає t (на 1 т/км). Витрати руди на виплавку 1 т заліза дорівнюють а, вугілля- b.

Рис. 2. Локапізаційний трикутник В. Лаунгардта.

Відомі також відстані між пунктами (сторони локалізаційного три-кутника): AC=S,; BC=S₂; AB=S₃.

Можливим пунктом розміщення металургійного заводу може бути, в принципі, кожна із трьох точок: розміщення родовищ руди, вугілля й споживача металу. В кожному з цих випадків сумарні витрати, пов'язані з перевезенням необхідних вантажів для 1 т металу, будуть дорівнювати:

(bS₃+Si)t - при розміщенні заводу в точці А;

(aS₃+S₂)t - при розміщенні заводу в точці В;

(aSi+bS₂)t - при розміщенні заводу в точці С.

Найкращим пунктом розміщення з розглянутих трьох варіантів буде той, в якому транспортні витрати мінімальні. Однак пошуковий пункт розміщення може не співпадати ні з однією з вершин локалізаційного трикутника, а знаходитися в середині в деякій точці М.

Відстані від внутрішньої точки М до вершини трикутника складають: АМ=Г1, ВМ=г₂, СМ=Гз. Тоді транспортні витрати при розміщенні металургійного заводу в точці М будуть дорівнювати T=(ar1+br+r3)t. Виконання вимог Т—min дає точку оптимального місцезнаходження виробництва.

Дана задача має геометричне й механічне вирішення.

Геометричний метод знаходження точки розміщення полягає в то­му, що на кожній зі сторін локалізаційного трикутника будується трикутник, подібний ваговому (схорони якого відносяться як, а:Ь:1). Потім навколо побудованих таким чином трикутників описуються кола, точка перетину яких і є точкою мінімуму транспортних витрат. Цей метод - для випадку, коли співвідношення відстаней S1, S₂, S3 відповідають властивості трикутника (од­на сторона менше суми двох інших). У протилежному випадку (наприклад, коли Sі>S2+S3) точка мінімуму транспортних витрат буде збігатися з однією з вершин локалізаційного трикутника.

Механічне рішення цієї задачі базується на аналогії з методом зна­ходження точки рівноваги сил. При цьому ваги: руда, вугілля, метал виступають у якості сил, із якими притягують виробництво відповідні вершини локалізаційного трикутника. Точка, яка відшукується, є точкою рівноваги трьох ліній, які проходять через вершини локалізаційного трикутника. При цьому до кінця ліній підвішені вантажі (Q„ Q_h, Q_c), пропорційні a. b. 1. Ваговий трикутник В. Лаунгардта - одна з перших в економічній науці фізичних моделей, що використовуються для вирішення теоретичних і практичних задач.

Викладений метод знаходження оптимального розміщення виробництва застосовується і для великого числа точок (видів сировини) за умови, що вони утворюють випуклий багатогранник.

«Гравітаційна модель» Шеффле. Німецький економіст і соціолог А. Е. Шеффле (1831 – 1903) розробив просторову модель, за якою визначив, що промисловість розвивається переважно у великих містах або біля них. Згідно з його теорією, великі міста притягують до себе промислові підприємства із силою тяжіння, обернено пропорційною квадрату відстані між ними (містами і підприємствами).

Локалізація промисловості тим більша, чим більша чисельність населення міста, чим менша відстань до ринків збуту і чим тісніше розміщені великі міста. Відхилення від моделі, на його думку, пов`язані з концентрацією підприємств біля джерел сировини і палива.

Своєрідним апогеєм німецької школи регіоналістів стала тео­рія розміщення промисловості, що була висунута. А. Вебером (A. Weber) (1868-1958) у книзі «Про розміщення промисловості: чиста теорія штандорта» у 1909 р. Він увів у науковий обіг нове поняття «штандорт» (від нім. standort— місцезнаходження, розміщення) тобто фактор розміщення (штандортний фактор), як економічну вигоду господарської діяльності залежно від розміщення. Воно описувало не реальне, а передбачуване оптимальне розмі­щення виробництва в «господарсько-відокремленій територіаль­ній області», тобто в абстрактних умовах. Переважно оптимальним є таке місце розташування об`єкта, де витрати на виробництво і збут продукції мінімальні.

За теорією А. Вебера, розміщення промисловості визначається трьома «орієнтаціями»:

♦ транспортною (будівництво підприємств здійснюється там, де витрати на транспорт мінімальні);

♦ робітничою, або працересурсною (будівництво підприємств здійснюється у пунктах з найбільш дешевою робочою силою);

♦ агломераційною (підприємства розміщуються в центрах скупчення інших промислових підприємств, що веде до скоро­чення витрат на створення транспортних сполучень енергетично­го господарства, комунальних об'єктів, тобто всього того, що на­зивається виробничою інфраструктурою).

І хоча теорія Вебера була побудована на ізольованій, абстракт­ній моделі регіону, все-таки вона дозволила йому сформулювати два важливі принципи розміщення промисловості на території:

1) на основі мікроекономічного підходу можна побудувати методологічну схему вибору оптимального рішення щодо розмі­щення окремих підприємств. Геометрично підприємства слід розміщувати між родовищами сировини і місцями її споживання;

2) мінімізація витрат окремого підприємства є головним кри­терієм його розміщення.

А. Веберу першому вдалося виробити багатофакторну теорію розміщення промислового підприємства, яка опирається на методи кількісного аналізу (математичне моделювання). Так само як і його попередник В. Лаунхардт, А. Вебер не вийшов за межі проблеми роз­міщення окремого підприємства. Проте його дослідження стали по­тужним стимулом для створення більш загальних теорій розміщення. Модель Вебера й досі залишається основною теорією розміщення промисловості. Більш досконала теорія ще не розроблена.

Теорія про функції і розміщення системи населених пунктів (центральних місць). Це перша у ринковому просторі теорія, яка найбільший вплив мала на розвиток сучасних концепцій раціональної організації сфери послуг і розселення населення у сільській місцевості. Її розробив німецький вчений В. Крісталлер (W. Christaller) і виклав у книзі — докторській дисертації «Центральні місця в Південній Німеччині» (1933).

Рис. 1.2. Розміщення зон обслуговування і населених пунктів за теорією В. Крісталлера:

центральне місце обслуговування;

населений пункт, що обслуговується

Центральні місця — це економічні центри, які забезпечують продукцією свою округу (зони збуту), яка може являти собою як сільську місцевість, так і розосереджені поселення міського типу. За В. Крісталлером, зони обслуговування і збуту впродовж часу мають тенденцію оформлятися в правильні шестикутники (бджо­лині стільники), а вся заселена територія покривається шестикут­никами без просвіту (крісталлерівська решітка) (рис. 1.2). Завдя­ки цьому мінімізується середня відстань для збуту продукції або поїздок у центри для покупок і обслуговування.

Теорія В. Крісталлера пояснює, чому одні товари і послуги мають вироблятися (надаватися) в кожному населеному пункті (продукти першої необхідності), другі — у середніх селищах (звичайний одяг, основні побутові послуги тощо), треті — тільки у великих містах (предмети розкоші, театри, музеї тощо).

Кожне центральне місце має тим більшу зону збуту, чим вище рівень ієрархії, до якого воно належить. Крім продукції, необхід­ної для зони свого рангу (свого шестикутника), центр виробляє товари і надає послуги, типові для всіх центрів нижчих рангів.

Тип ієрархії визначається кількістю центральних місць наступ­ного, нижчого рівня ієрархії, підпорядкованих одному централь­ному місцю даного рівня. Кількість підпорядкованих централь­них місць, збільшене на одиницю, позначається буквою К. Будь-який центр завжди має залежну від нього однакову кількість по­селень, які займають більш низьку ступінь. Розглянемо, наприк­лад, випадок, коли є триступінчаста ієрархія поселень: місто — се­лище — село. Тоді за умови К = 7 навколо кожного міста буде розміщено 6 селищ, а навколо кожного селища — 6 сіл, тобто нав­коло міста будемо мати б селищ і 36 сіл.

Теорія центральних місць В. Крісталлера дозволяє сформулю­вати загальні уявлення про доцільне розселення на тій чи іншій території. На її основі можуть бути створені найбільш економічні структури ринкових зон, забезпечені найкоротші маршрути пере­сувань, розроблені оптимальні адміністративно-територіальні ор­гани управління. Головним його припущенням було те, що на однорідній території розселення людей є однорідним.

Модель просторової організації господарства А. Льоша (A. Losch). Головна праця вченого «Прос­торова організація господарства»¹ вийшла за часів Другої світової війни (1940), тому світове визнання вона отримала трохи пізніше.

Цей економіст модифікував ідеї Кристаллєра і дійшов висновку, що виробничі підприємства і організації сфери послуг для обслуговування покупців своєї зони (правильного шестикутника) мають бути розміщені у вершинах (кутах) кристаллерової (гексагональної) решітки. Єдиним критерієм оптимального розміщення він вважав отримання максимального чистого прибутку.

А. Льош значно розширює склад чинників та умов, які розгля­даються в процесі розміщення підприємств та їх поєднань (подат­ки, збори, ефекти монополій і олігополій тощо), наслідуючи тео­рію розміщення всією різноманітністю інструментів мікроекономіки. Він аналізує ситуацію розміщення фірм в умовах конкурен­ції, коли вибір місцезнаходження визначається не тільки праг­ненням кожної фірми до максимуму прибутку, а й збільшенням кількості фірм, що заповнюють увесь ринковий простір. Відпові­дно у просторовому ціноутворенні окремі фірми повинні коригу­вати ціни з метою захисту свого ринку від проникнення інших фірм. А. Льош доводив оптимальність гексагонального розміщення фірм (у вершинах правильних шестикутників).

А. Льош розглядає економічний регіон як ринок із межами, зумовленими міжрегіональною конкуренцією. Ідеальна форма регіону — правильний шестикутник. Він аналізує кілька типів (рівнів) регіонів, включаючи ринкові зони, що визначаються ра­діусами конкуренто-спроможного збуту відповідних типів продук­ції, та економічний ландшафт — вищий тип регіону, що об'єднує ринкові зони.

Найбільшим науковим досягненням А. Льоша, що підносить його над усіма теоретиками просторової економіки XX ст., є роз­робка принципових засад теорії просторової економічної рівно­ваги. Він дав детальний математичний опис ринкового функціо­нування системи виробників і споживачів, де кожна змінна при­в'язана до певної точки простору. Основними елементами рів­нянь моделі рівноваги є функції попиту і витрат. Стан рівноваги, за А. Льошем, характеризується такими умовами: 1) місцезнахо­дження кожної фірми має максимально можливі переваги для ви­робників і споживачів; 2) фірми розміщуються так, що територія повністю використовується; 3) Існує рівність цін і витрат (немає надлишкового доходу); 4) усі ринкові зони мають мінімальний розмір (у формі шестикутника); 5) межі ринкових арен проходять по лініях байдужості (ізолініях), що, на думку А. Льоша, забезпе­чує стійкість знайденої рівноваги.

Досягнення А. Льоша полягає в тому, що він яскраво проде­монстрував логіку і операціоналізм абстрактного мислення, від­кривши тим самим своїм послідовникам прямий шлях для ство­рення загальної теорії просторової економіки.

Тема: «Штандортні» моделі розміщення продуктивних сил

Мета: розкрити зміст поняття «штандорт»; вивчити моделі розміщення продуктивних сил, засвоїти їх економічну суть

План.

1. Модель розміщення сільського господарства Й. Тюнена.

2. «Гравітаційна модель» Шеффле.

3. Теорія розміщення промисловості А. Вебера.

4. Теорія про функції і розміщення системи населених пунктів (центральних місць).

5. Модель просторової організації господарства А. Льоша

Література:

1. Дорогунцов С. І., Олійник Я. Б., Степаненко А. В. Теорії розміщення продуктивних сил і регіональної економіки. – К.: «Стафед-2», 2001.-144 с.

2. Заболоцький Б. Ю. Розміщення продуктивних сил України: Національна макроекономіка: Посібник. – К.: Академвидав, 2002.

3. Іщук С. І. Розміщення продуктивних сил (теоретико-методологічні основи). – К.: Українсько-фінський інститут менеджменту і бізнесу, 1997. – 98 с.

4. Іщук С. І. Розміщення продуктивних сил: теорія, методи, практика. – К.: ЄУФІМБ, 2001.

5. Іщук С. І. Розміщення продуктивних сил і територіальна організація виробництва: Навч. посібник для студ. екон. та географ. спец. вищ. навч. закл. – К.: Вид. ПАЛИВОДА А. В., 2002. – 260 с.

6. Пістун М. Д. Основи теорії суспільної географії.- К.: Вища школа, 1996. – 231 с.

7. Розміщення продуктивних сил: Навчальний посібник. В. В. Ковалевський, О. Л. Михайлик, В. Ф. Семенов та ін.; за ред. В. В. Ковалевського та О. Л. Михайлюк. – К.:Либідь, 1996. – 368 с.

8. Розміщення продуктивних сил: Навч. метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / С. І. Дорогунцов, Ю. І. Пітюренко, Я. Б. Олійник та ін.. – К.:КНЕУ, 2000.

9. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Підручник /С. І. Дорогунцов, Т. А. Заєць, Ю. І. Пітюренко та ін.; За заг. ред.. д-ра екон. наук, проф., чл.-кор. НАН України С. І. Дорогунцова. – К.: КНЕУ, 2005. – 988 с.

10. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Навч. посібник / Є. П. Качан, Т. Є Царик, Д. В. Ткач та ін.; За ред.. Є. П. Качана.- К.: Видавничий дім «Юридична книга», 2005. – 704 с.

11. Топчієв О. Г. Основи суспільної географії: Навчальний посібник. – Одеса: Астропринт, 2001. – 560 с.

12. Холина В. Н. География человеческой деятельности: экономика, культура, политика: Учеб. для 10 – 11 кл. шк. с углубл. изуч. гуманит. предметов. – М.: Просвещение, 1995. – 320 с.

13. Шевчук Л. Т. Розміщення продуктивних сил. Навч. посібник. – Львів ЛНУ імені Івана Франка, 2001. – 150 с.

Хід заняття.

Завдання 1. Охарактеризуйте модель розміщення сільського господарства Й. Тюнена. При цьому вкажіть які чинники (фактори) розміщення були проаналізовані? Які зони спе­ціанізації сільськогосподарського виробництва виокремив Тюнен? Під якою назвою вони відомі? Побудуйте схему «Використання земель в «ізольованій державі» (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Використання земель в «ізольованій державі»:

• — місто; 1 — городництво і садівництво; 2 — лісове господарство; З — плодонасінєве господарство; 4 — вигонне господарство; 5 — трипільна система; 6 — екстенсивне скотарство

Завдання 2. Розкрийте сутність «гравітаційної моделі» А. Шеффле. Чому згідно А. Шеффле промисловість розвивається переважно у великих містах або біля них?

Завдання 3. Охарактеризуйте теорію розміщення промисловості А. Вебера.

Якими трьома «орієнтаціями» за теорією А. Вебера визначається розміщення промисловості? Які важливі принципи розміщення промисловості на території були сформульовані у його теорії?

Завдання 4. Розкрийте сутність теорії центральних місць В. Крісталлєра. Що таке центральні місця за В. Крісталлєром? У яку форму мають тенденцію оформлятися впродовж часу зони обслуговування і збуту за В. Крісталлєром? Побудуйте «крісталлерівську решітку» (рис. 1.2).

Завдання 5. Охарактеризуйте модель просторової організації господарства А. Льоша. В чому суть модифікації А. Льошем ідей В. Крісталлєра? Що є найбільшим науковим досягненням А. Льоша?

Рис. 1.2. Розміщення зон обслуговування і населених пунктів за теорією В. Крісталлера:

центральне місце обслуговування;

• населений пункт, що обслуговується

Науково-технічні теорії і концепції просторової організації економіки

Інноваційна економіка підвищила значущість нововеденнь у всіх видах діяльності і галузях господарства. Місце в системі між­народного поділу праці і рівень доходів безпосередньо пов'язані із витратами на НДДКР — фундаментальну і прикладну науку, технологію, дослідні зразки. Найшвидша адаптація нововведень значною мірою визначає і суто комерційний успіх, і загальний соціально-екологічний та культурний розвиток країн і регіонів. Усе це надає теоретичному вивченню просторових закономірнос­тей поширення нововведень в будь-якому виді діяльності вели­кий смисл.

Емпіричний аналіз процесів поширення різних явищ у просто­рі показав, що вони мають чіткий характер дифузії (лат. diffusio — поширення, розтікання). У регіональній економіці дифузія може бути трьох типів. Дифузія поширення описує процес, у ході якого інновація (матеріального або інформаційного характеру) поширюється в усі напрямки від точки виникнення. При цьому дане явище зберігається і в межах первинного ареалу, часто ста­ючи яскравіше вираженим або численнішим. Наприклад, дифузія нових сортів культурних рослин тощо. У процесі дифузії пере­міщення явище, що вивчається, покидає свій первинний ареал і переміщується на нові території. Наприклад, переміщення сіль­ських жителів у міста, що веде в ряді розвинутих країн до обез­люднення сіл; перебіг низки масових епідемічних захворювань. Змішаний тип поширення інновації може здійснюватися обома типами.

Теорія дифузії нововведень виходить із того, що весь процес економічного розвитку є наслідком виникнення і поширення но­вовведень, тобто технологічних удосконалень, нових джерел си­ровини і енергії, нових матеріалів, нових товарів, нових послуг. Дифузія нововведень є одним із напрямів більш широкої сфери — інноватики (англ. innovation — нововведення), тобто створення, освоєння і поширення різного роду новин.

Основи просторової теорії дифузії нововведень були закладені в праці шведського географа Т. Хагерстранда (Т. Hagerstrand) «Ди­фузія інновацій як просторовий процес», уперше видану в 1953 р. в старому університетському центрі — Лунді. Основні праці Т. Хагерстранда набули поширення в науковому світі і дали пош­товх численним теоретичним та емпіричним дослідженням у цій галузі.

Почавши з конкретного вивчення процесів дифузії на прикла­ді нововведень в сільському господарстві Швеції, Хагерстранд зміг побудувати першу теоретичну модель дифузії за допомогою імітаційного підходу. Структура імітаційної моделі визначається низкою формалізованих допущень і правил, що описують вихід­ну просту версію теоретичної моделі Хагерстранда.

Основні поняття операційної моделі дифузії нововведень — відстань, поле, контакт, інформація. Їх поєднання приводить до ключових понять контактного поля (відображає рівень залежнос­ті інформаційних контактів від відстані між передатчиком і адап­тером [отримувачем] і середнього поля інформації, тобто деякої території, у межах якої можуть здійснюватися контакти між дже­релами нововведень і адаптерами.

Структура імітаційної моделі Хагерстранда грунтується на 12-ти формальних принципах, які виражають основні закономір­ності поширення і отримання інформації про інновації. Одна ге­нерація (покоління) інновацій має чотири стадії: виникнення, ди­фузія, накопичення, насичення. Теорія Хагерстранда відбиває хвилеподібний характер дифузії генерацій нововведень.

Ця теорія дала змогу з`ясувати механізм впливу НТР на розвиток і розміщення господарства. За цією моделлю нововведення розповсюджуються у трьох напрямах: а) від розвинених економічних районів на периферійні території; б) від центрів найвищого ієрархічного ступеня до центрів нижнього порядку; в) від великих міст у прилеглі райони.

З теорією дифузії інновацій тісно пов'язана теорія регіональ­ного життєвого циклу. Її ще називають теорією-гіпотезою «продуктивно-виробничих циклів» («циклу життя продукту»). Суть цієї теорії, яка була розроблена у 60-ті роки ХХ ст., в тому, що різні стадії «життя» продукту впливають на розміщення його виробництва. Перші два етапи інновацій –розроблення й освоєння – орієнтуються на науково-дослідні центри з висококваліфікованими спеціалістами та відповідною інфраструктурою, новий високотехнологічний товар вигідніше випускати в економічно високорозвинених країнах або регіонах.

На стадії зрілості зростає значення менеджменту і великого капіталу для організації масштабного виробництва.Коли продукт стає звичним для попиту і стандартизованим для виробництва, ініціатор його виробництва втрачає в нормі й масі прибутку внаслідок появи конкурентів. Отже, виробництво може бути розміщене в країнах (регіонах) із середнім рівнем розвитку.

На стадії стандартизації (серійного, масового виробництва) витрати і прибуток підприємства значною мірою визначаються вартістю робочої сили. Відтак вигідніше розгортати виробництво в країнах з дешевою робочою силою, низькими податками. Наприклад у Китаї, країнах Південно-Східної Азії та ін.

Циклічно-динамічні теорії розвитку та розміщення. Розробка просторових моделей функціонування економіки базується на існуванні універсальної циклічності подій. Тому серед теорій розвитку світової економіки і розміщення виробництва провідні позиції займає теорія циклів («Довгих хвиль») Н. Д. Кондратьєва (1892 – 1938).

Він кількісно обґрунтував, розрахував за часом і інтенсивністю, зобразив графічно наявність трьох великих циклів економічного розвитку. Існування циклів Кондратьєва було підтверджене дослідженнями Й. Шумперта, У. Мітчела, Г. Менша та ін. «Хвилі» Кондратьєва здебільшого збігаються з фазами розвитку НТР. За оцінками сучасних накових досліджень, найрозвиненіші центри світового господарства (високорозвинені країни) перебувають на початку п»ятої фази циклів (з початку 70-х років).

Головна суть теорії циклів – зміна факторів розвитку і розміщення під впливом НТР. У різних країнах світу ( з різними стадіями економічного розвитку) для класифікації останніх найбільше значення мають праці В. Валлерстейна, М. Портера. Цикли Кондратьєва змінюються асинхронно. У кожному циклі відомі позиції в розвитку займають різні галузі промисловості, що впливає і на особливості ТОГ.

Загальна теорія розмішення. Напрями (етапи) розвитку теорій розміщення продуктивних сил. Початки теорії розміщення виробництва, закладені Й.Тюненом, В. Лаунгардтом і А. Вебером набули інтенсивного продовження у першій поло­вині XX ст. У цьому процесі теоретичного пошуку можна виділити три основні напрями:

побудова "чистих" теорій (точніше - теоретичних конструкцій), що про-довжують традиції класиків;

створення більш загальних теорій, що охоплюють нові фактори, умови, аспекти;

конструювання загальної теорії розміщення на основі моделей просторової економічної рівноваги.

Характерними ознаками першого напряму - побудови "чистих" теорій розміщення - є вибір відносно простої ситуації чи проблеми (абстрагованої від конкретики і другорядних якостей) і її глибокий кількісний аналіз, що завершується виведенням математичної формули, знаходженням особливого геометричного місця чи визначенням точних правил економічної поведінки. Нагадаємо, що саме так будувалась теорія "ізольованої держави" Й.Тюнена чи теорія розміщення промислового підприємства В. Лаунгардта.

Типовим прикладом "чистої" теорії є виявлення оптимального роз­міщення виробничих фірм, що при певному попиті намагаються мінімізувати транспортні витрати на одиницю площі. Цю проблему, відштовхуючись від ідей В. Крістталлера, поставив А. Льош. Суть знайденого рішення полягає у наступному: фірми повинні розміщуватись у вершинах крісталлеровської (гексагональної) решітки і кожна фірма має обслуговувати покупців у межах "свого" правильного шестикутника.

Інший типовий приклад - це феномен Хоттелінга: обгрунтування правила оптимальної поведінки конкуруючих виробників (продавців), що вирішують просту на перший погляд задачу розміщення. X. Хоттелінг (H.Hotelling) у 1929 р. досліджував модель двопільного ринку. Два виробники, А і В, продають однорідний продукт уздовж лінійного ринку (наприклад, два продавці морозива на пляжі) за цінами Ра і Рв. Споживачі розподілені рівномірко, кожний споживач купує одну одиницю продукту у одиницю ча­су. Кожний виробник може задовольнити весь попит. Транспортні затрати на доставку одиниці продукту на одиничну відстань дорівнюють с. Виробники можуть вільно розміщуватись по всій довжині ринку, що дорівнює d. Кожний виробник гарантований контролювати ринок із протилежного від конкурента боку, довжини цих гарантованих ділянок - відповідно а і Ь. Але ринок між ними - колективний: для А - це довжина х, для В - довжина у. Ринкова межа визначається рівністю Р_А+сх=Р_в+су. Повний аналіз даної задачі отриманий у рамках некооперативної три для двох осіб.

До другого напряму належать дослідження, що доповнюють і узагальнюють підходи й результати основоположників теорій розміщення. Тут, у першу черту, слід назвати німецьких учених О. Енглендера (O.Englender) та Г. Рітчля (H.Ritshl) і шведського вченого Т. Паландера (T.Palander), котрі переходять від розгляду окремого й ізольованого промислового підприємства до аналізу взаємопов'язаних підприємств, обєеднують теорії сільськогосподарського й промислового штандортів. Для цього теоретичного напряму є характерним перехід від мінімізації витрат (не тільки транспортних, але й виробничих) до максимізації прибутку й доходів, введення на розгляд перемінних цін, ренти, функцій попиту й пропозицій, елементів динаміки.

Т. Паландер висунув "загальну" і "спеціальну" теорії штандорта, першу - для регіону і країни, другу - для підприємств галузі чи групи галузей. Він намагається з'єднати теорії розміщення підприємств і просторовий аналіз ринків. Його основна книга "Праці по теорії розміщення" вийшла у 1935 р. Т. Паландер став попередником нової хвилі синтетиків теорії розмі­щення (А. Льош, У. Айзард і ін.).

Науковим базисом третього напряму розвитку теорій розміщення є класична модель загальної економічної рівноваги Л. Вальраса, точніше, її логіко-математична структура. Ця обставина - свідоцтво включення теорій регіональної економіки у головне русло загальної економічної теорії.

Побудова моделі загальної просторової економічної рівноваги є надто складною задачею. Так, модель в принципі має синтезувати всі окремі теорії розміщення і включати математичний опис умов розміщення виробництва і населення, транспортних мереж, формування регіональних ринків, міжрегіональної торгівлі й міграції населення, утворення цін на продукти й фактори виробництва та багато іншого. Очевидно, що необхідно знаходити розумне поєднання спільності моделі й можливостей її оперативного використання.

Перші спроби конструювання моделі просторової економічної рів­новаги розпочали Прьодель (Predohl) і Вайгман (Weigmann), проте творцем першої повної теорії просторової економічної рівноваги безсумнівно є А. Льош. Модель просторової економічної рівноваги А. Льоша стала кульмінацією його багатогранного вчення про просторову організацію господарства

У другій половині 1950-х років з'являється ціла серія робіт із зага­льної теорії розміщення, що знаменують перехід до нового етапу розвитку регіональної економіки як науки. Авторами найбільш фундаментальних робіт цього періоду є М. Грінхат (M.Greenhut), 1956; У. Айзард (W. Isard), 1956; Хендерсон (Henderson), 1958; Л. Лефебер (L. Lefeber), 1958. Вони продовжують розвиток теорії, спираючись на нові можливості досліджень, що з'явились у цей час. З одного боку, це серйозне просування у теорії конкуре­нтної економічної рівноваги модель К. Ерроу - Г. Дебре (К. Arrow - G. De-breu, 1954), з іншого боку, створення нового математичного апарату (математичне програмування, теорія ігор і т.д.).

Дослідження в галузі теорії розміщення на основі моделей оптимізації й економічної рівноваги (взаємодії) складають один із сучасних напрямів теорії просторової й регіональної економіки.

Тема: Науково-технічні теорії і концепції просторової організації економіки

Мета: засвоїти суть науково-технічних теорій і концепцій просторової організації економіки; розкрити зміст понять «дифузія», «нововведення», «дифузія нововведень», «цикл»; виділити етапи розробки теорій розміщення продуктивних сил

План.

1. Теорія дифузії нововведень.

2. Теорія регіональ­ного життєвого циклу.

3. Теорія циклів економічного розвитку.

4. Загальна теорія розміщення.

Література:

1. Алаев Э. Б. Социально-экономическая география. Понятийно-терминологический словарь. – М.: Мысль, 1983. – 350 с.

2. Дорогунцов С. І., Олійник Я. Б., Степаненко А. В. Теорії розміщення продуктивних сил і регіональної економіки. – К.: «Стафед-2», 2001.-144 с.

3. Заболоцький Б. Ю. Розміщення продуктивних сил України: Національна макроекономіка: Посібник. – К.: Академвидав, 2002.

4. Іщук С. І. Розміщення продуктивних сил (теоретико-методологічні основи). – К.: Українсько-фінський інститут менеджменту і бізнесу, 1997. – 98 с.

5. Іщук С. І. Розміщення продуктивних сил: теорія, методи, практика. – К.: ЄУФІМБ, 2001.

6. Іщук С. І. Розміщення продуктивних сил і територіальна організація виробництва: Навч. посібник для студ. екон. та географ. спец. вищ. навч. закл. – К.: Вид. ПАЛИВОДА А. В., 2002. – 260 с.

7. Пістун М. Д. Основи теорії суспільної географії.- К.: Вища школа, 1996.-231 с.

8. Розміщення продуктивних сил: Навчальний посібник. В. В. Ковалевський, О. Л. Михайлик, В. Ф. Семенов та ін.; за ред. В. В. Ковалевського та О. Л. Михайлюк. – К.:Либідь, 1996. – 368 с.

9. Розміщення продуктивних сил: Навч. метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / С. І. Дорогунцов, Ю. І. Пітюренко, Я. Б. Олійник та ін.. – К.:КНЕУ, 2000.

10. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Підручник /С. І. Дорогунцов, Т. А. Заєць, Ю. І. Пітюренко та ін.; За заг. ред.. д-ра екон. наук, проф., чл.-кор. НАН України С. І. Дорогунцова. – К.: КНЕУ, 2005. – 988 с.

11. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Навч. посібник / Є. П. Качан, Т. Є Царик, Д. В. Ткач та ін.; За ред.. Є. П. Качана.- К.: Видавничий дім «Юридична книга», 2005. – 704 с.

12. Топчієв О. Г. Основи суспільної географії: Навчальний посібник. – Одеса: Астропринт, 2001. – 560 с.

13. Холина В. Н. География человеческой деятельности: экономика, культура, политика: Учеб. для 10 – 11 кл. шк. с углубл. изуч. гуманит. предметов. – М.: Просвещение, 1995. – 320 с.

14. Шевчук Л. Т. Розміщення продуктивних сил. Навч. посібник. – Львів ЛНУ імені Івана Франка, 2001. – 150 с.

Хід заняття.

Завдання 1. Охарактеризуйте сутність теорії дифузії нововведень. При цьому розкрийте зміст понять «дифузія», «нововведення», «дифузія нововведень». Вкажіть типи дифузії. За допомогою якого підходу Т. Хагерстранд зміг побудувати першу теоретичну модель дифузії? Які основні поняття цієї моделі? У яких напрямах розповсюджуються нововведення за цією моделлю?

Завдання 2. Розкрийте суть теорії регіональ­ного життєвого циклу. Яку ще назву має ця теорія і коли вона була розроблена?

Завдання 3. Розкрийте суть теорії циклів Н. Д. Кондратьєва. Яку ще назву має ця теорія? Дослідженнями яких науковців було підтверджене існування циклів економічного розвитку?

Завдання 4. Виділіть напрями (етапи) розвитку теорій розміщення продуктивних сил. Матеріал оформіть у таблицю за взірцем (форма 1). Розкрийте суть моделі загальної просторової економічної рівноваги. Хто є творцем, а хто попереником першої повної теорії просторової економічної рівноваги? Назвіть авторів найбільш фундаментальних робіт із зага­льної теорії розміщення, що знаменують перехід до нового етапу розвитку регіональної економіки як науки.

Форма 1.

Напрями (етапи) розвитку теорій	Основні характеристики