Статеві розлади у жінок

Незважаючи на те, що сексуальні порушення у жінок зустріча­ються значно частіше, ніж у чоловіків, відсоток жінок, які б страж­дали від цього і шукали спеціалізовану допомогу, значно менший.

Однією із головних причин загальмування сексуа­льного почуття у жінок є відсутність елементарних знань про норму і патологію в сексуальному спілкуванні, про особливості патофізіо­логічних реакцій у чоловіка та жінки.

Аноргазмія - це відсутність оргазму при статевому житті. В спеціальній літературі з цього приводу приводяться різні дані, як вітчизняних, так і зарубіжних спеціалістів. Відсоток жінок, які вза­галі не відчувають цього почуття або відчувають його досить рідко, коливається від 15 до 40%.

У загальному причини аноргазмії можна об'єднати у дві великі групи.

Перша група - це статева холодність жінки (або фригідність), яка обумовлена нездатністю жінки до переживання оргазму. В да­ному випадку «вина» за відсутність відчуття оргазму лежить на са­мій жінці і мало залежить від її сексуального партнера. Більшість спеціалістів притримується думки, що до цієї групи можна віднести всіх жінок, які не відчувають сексуальної розрядки.

Друга група - це група аноргазмій під назвою дисгамії, тобто жінка здатна до переживання відчуття розрядки, але не отримує її з причин невміння партнера скоординувати свої дії. Вважається, що ця група численна і краще піддається лікуванню.

Сьогодні спеціалісти розрізняють декілька типів, або варіантів жіночої статевої холодності - фригідності.

Більшість сексологів приводять такі дані. В перші три місяці одруження оргазм відчули 22% жінок, наприкінці першого року -42%, на п'ятому році сімейних стосунків - 72%, а при десятилітньо­му стажі - 89%. Таким чином, зрозуміло, що частота настання орга­зму залежить від досвіду сімейного життя, від вміння подружжя ке­рувати своїми сексуальними реакціями, від своєрідного врівнова­ження темпераментів подружжя і т.п.

Знання подружжям того, що прояву оргазму у жінок сприяє доб­розичлива атмосфера в сім'ї, розширення діапазону дозволеного і т.п., значною мірою стирає гострі кути перших місяців спільного життя.

У ряді випадків фригідність жінки може бути наслідком яки­хось певних загальних захворювань організму (інтоксикація, гормо­нальні порушення, ендокринні порушення, туберкульоз геніталій). Досить часто такий стан має місце у жінок при хронічних запальних процесах жіночої статевої сфери, а також внаслідок штучного пере­ривання вагітності, коли больові відчуття, пов'язані із цією операці­єю, можуть бути перенесені на інтимні стосунки як на першоджере­ло больових відчуттів, що в свою чергу приводить до пасивної учас­ті у статевих стосунках. Перерваний статевий акт також може стати однією з причин аноргазмії. За даними ряду авторів, при перерваному статевому акті 64% жінок ніколи не відчувають оргазму.

Найбільш часто зустрічається так звана психогенна фригідність, при якій сексуальність жінки загальмовується грубими діями чоловіка, порушенням «діапазону дозволеного». У зв'язку із тим, що жінка більш чутливо реагує під час стате­вих взаємовідносин, будь-які сторонні моменти, такі як стук у двері, страх вагітності або хвилювання бути застуканим зненацька, також можуть затримати виникнення оргазму. Усунення вказаних причин також веде до зниження їх пригальмовуючого впливу на статеве по­чуття жінки.

Не виключено і те, що частина жінок дійсно за своєю природою є фригідними, або у крайньому випадку малотемпераментними. Вони можуть бути чуйними і уважними матерями, ніжними дружинами, зовсім не переймаючись відсутністю оргазму і лікуватися приходять лише за наполяганням чоловіка.

На відміну від фригідності, коли статевий потяг знижений і сама жінка не здатна до пережиття оргазму, при дисгамії все виглядає знач­но інакше. Ступінь психоеротичної готовності жінки може бути підви­щеним, але оргазм все-таки не виникає. В основному, причина полягає в обох партнерах як наслідок безграмотних та егоїстичних дій кожного із подружжя. Принциповим є те, що жінка здатна відчути оргазм, але в одних випадках їй заважають рамки стриманого статевого виховання, в інших - надмірна сором'язливість або поспішність чоловіка. Низька статева культура чоловіка досить часто відіграє значну роль у виникненні дисгамії. Більшість чоловіків не можуть зрозуміти відсутності розрядки у дружини при наявності нормального статевого акту і відсу­тності у них будь-яких порушень. Але якщо поцікавитись у такого чо­ловіка, які існують ерогенні зони у його дружини і який порядок їх стимуляції, які пози інтимних стосунків дають їй (а не йому) насолоду та відчуття наростання статевого задоволення, розпитати його про ті слова, які він говорить їй, і про ту обстановку, в якій відбуваються ста­теві стосунки, то тут можна побачити здивовані обличчя, інколи криву посмішку - мовляв, все це дурниці, і взагалі, «у ліжку це не основне».

Очевидно, що при явищі дисгамії не виконується одне із найваж­ливіших правил інтимної поведінки: створення обстановки, яка дозво­лила б максимально розкріпачитися обом партнерам. Поспішність, не­стача часу, різноманітні страхи швидко і закономірно блокують ріст статевого почуття. В житті багатьох сімей при дисгамії не відбувається такого природного явища, як взаємна корекція статевої поведінки, вза­ємодопомога в пошуках і стимуляції ефективних ерогенних зон і т.п. Найбільш типова помилка - це фіксація уваги на стимуляції лише тих ерогенних зон на тілі жінки, які ведуть до росту статевого почуття в більшій мірі у чоловіків, залишаючи жінку у стані сексуальної фруст­рації.

Дисгамія переноситься жінкою значно важче, ніж фригідність, причому не лише в психологічному, але і у соматичному плані. Збере­жений статевий потяг, реакція на пестощі партнера ведуть до перебу­дови статевих органів, тобто виникає приплив крові, як до зовнішніх, так і до внутрішніх статевих органів. Але якщо бажана розрядка так і не наступить, природною реакцією буде розчарування жінкою в статевій близькості, а потім і в особистості партнера, що супроводжуватиметься елементарними больовими відчуттями в ділянці тазу, стегон, попереку. Подібна картина, яка повторюється щоразу, призводить не лише до застійних явищ у статевих органах, але й виникає загроза запаль­них процесів, що в кінцевому результаті призводить до виникнення різних форм неврозів.

Вагінізм - це рефлекторне скорочення м'язів передвір'я піхви і та­зового дна, що утруднює статеві зносини або проведення гінекологіч­ного дослідження. В ряді випадків спостерігається також судомне ско­рочення м'язів стегон та черевної стінки.

Причини виникнення вагінізму різноманітні. У більшості жінок причиною його виникнення є сильний страх перед початком статевого життя, протидія вимушеному його початкові. Страх перед статевим актом у хворих може бути наслідком почутих розмов, або може бути наслідком реакції на надболючий надрив гімену. Також може розвину­тися внаслідок грубої поведінки чоловіка із жінкою, а також при імпо­тенції чоловіка, в результаті чого статевий акт у жінки не завершується настанням оргазму і з'являється негативне відношення до наступних статевих відносин.

Важливу роль у виникненні вагінізму відіграє психоневрологічний фон. Вагінізм часто спостерігається при неврастенії, неврозах нав'язливих станів, істерії.

Розрізняють три ступені вираження вагінізму:

1) спазм м'язів виникає при введенні статевого члена у піхву, ін­струментів або пальців лікаря при дослідженні;

2) спазм м'язів виникає при наближенні до статевих органів;

3) спазм м'язів виникає при лише одній думці про можливість ста­тевого акту або при необхідності гінекологічного дослідження.

Вагінізм, як правило, досить важко пере­носиться подружньою парою і є однією з причин ненормальних стосу­нків у сім'ї. Жінки, які страждають вагінізмом, виходять заміж, але ста­теве життя досить тривалий час не починають. Це в свою чергу призво­дить до ослаблення потенції у чоловіка у зв'язку із розвитком у нього неврозу очікування, а у ряді випадків і застійних явищ у простаті.

Основний метод лікування вагінізму полягає у психотерапії, спря­мованій на пояснення причин захворювання і визначення правильної орієнтації у статевих відносинах.

У лікуванні вагінізму у дівчат показано хірургічну дефлорацію.

Диспареунія - це загальна назва статевих розладів у жінок, але найчастіше цим терміном користуються при визначенні статевих сто­сунків, що супроводжуються больовими відчуттями.

ЇЇ поділяють на два види: інтроітальну диспареунію та глибоку диспареунію. При інтроітальній формі перева­жають скарги на виникнення больових відчуттів при введенні статевого члена у піхву; при глибокій - болі виникають при проникненні статево­го члена в глибину піхви. Причини виникнення диспареунії різноманітні. Вона може виник­нути як наслідок фіброзних змін кільця гімену або патології піхви, рубцьових змін після акушерських ускладнень і операцій, при запальних захворюваннях органів малого тазу, а також при ситуаційному відмов­ленні від статевих стосунків, відсутності адекватного статевого збу­дження і зволоження піхви, інколи із-за страху перед вагітністю. При відсутності уражень органічного характеру можливе виник­нення захворювання як наслідок психогенного впливу.

Віргогамія - непорочний шлюб. Під цим поняттям розуміють сто­сунки, при яких подружжя тривалий час (місяці, а інколи роки) не мо­жуть розпочати статеве життя.

Фобічна віргогамія характеризується нав'язливим страхом перед можливою болючою дефлорацією або статевими зносинами. Сильний страх нерідко супроводжується скороченням м'язів входу у піхву і м'язів тазового дна, які виникають при спробі статевого зближення. В одних випадках подібний стан виникає під впливом розповідей про пе­ршу шлюбну ніч, в інших - після спроби дефлорації, що супроводжу­валася болем, інколи - внаслідок негативної поведінки чоловіка.

Ігнорантна віргогамія - це наслідок непідготовленості подруж­жя до статевого життя, необізнаність у топографії статевих органів. Жінки із цією формою віргогамії, як правило, отримали неадекватне статеве виховання, а у статевих партнерів чоловіків не було достатньо­го сексуального досвіду.

Імпотентна віргогамія виникає в результаті порушень статевих функцій чоловіка. Для цих порушень характерна поява інтенсивних ерекцій у ситуаціях, що далекі від перспективи зближення, а при можливості перейти до здійснення статевих стосунків відбувається загаль­мовування ерективної функції (так званий невроз чекання).

Причинами названих порушень можуть бути часті тривалі збу­дження без еякуляції, раптово відкладене зближення (наприклад, вна­слідок початку менструації у дружини) або підвищене почуття відпові­дальності, в якій визначено конкретну ситуацію статевого зближення. Як правило, ці порушення вперше проявляються при спробі першого статевого контакту із дружиною.

Принципи лікування віргогамії полягають у поєднанні психотера­пії із здійсненням дефлорації гімену.