3. Сальмонельоз. Етіологія. Епідеміологія. Патогенез. Клінічна картина. Ускладнення. Діагностика. Лікування. Профілактика.

Сальмонельоз — гостра інфекційна хвороба, що спричинюється бактеріями роду Salmonella, характеризується різноманітними клінічними проявами — від безсимптомного носійства до тяжких септичних форм, частіше перебігає по типу гастроентероколіту.

Етіологія. Сальмонели — рухомі грамнегативні палички, капсул і спор не утворюють. Добре ростуть на звичайних поживних середовищах. Мають соматич­ний термостабільний О-антиген і джгутиковий термолабільний Н-антиген. За О-антигеном сальмонели поділені на групи А, В, С, D, Е тощо (всього близько 60 груп), а за Н-антигеном — на серовари (близько 2200). У людини найчастіше виявляють такі види: S. typhimurium, S. heidelberg, S. london, S. anatum, S. enteritidis, S.infarttis. Сальмонели надзвичайно стійкі в навколишньому середовищі. Нагрівання до 65 °С витримують протягом 30 хв; у воді зберігаються до 2 міс.; у ґрунті — декілька років. У молочних і готових м'ясних стравах можуть не тільки зберігатися, а й розмножуватися, не змінюючи зовнішнього вигляду і смаку страви.

Епідеміологія. Основним джерелом інфекції є тварини: свині, корови, кішки, собаки, птахи. Людина як джерело інфекції поширює сальмонельоз серед дітей, особливо раннього віку. У дитячих дошкільних закладах зараження відбу­вається саме від дорослих носіїв сальмонел (обслуговчого персоналу) або від хво­рих дітей. Можливе інфікування дітей у супермаркетах, особливо при контакті з м'ясом, яйцями, брудними візочками для продуктів, від тварин, яких утримують вдома.

Інфекція передається переважно харчовим шляхом, у дітей раннього віку — контактно-побутовим. Джерелом передавання можуть бути руки персоналу, а та­кож предмети догляду і сповивальні столи. Нерідко трапляються випадки внутрішньолікарняного сальмонельозу, особливо у відділеннях для новонароджених, пологових будинках, інфекційних і соматичних стаціонарах, закритих дитячих закладах, при цьому основним збудником є S. typhimurium — антибіотикорезистентний штам. Внутрішньолікарняні спалахи інфекції характеризуються високою контагіозністю, швидким поширенням і тяжкістю клінічного перебігу. Найсприйнятливішими до сальмонельозу є діти перших 2 років життя. Захворюваність на сальмонельоз реєструють протягом року з максимальним підвищенням у літньо-осінній період.

Класифікація. Виокремлюють такі клінічні форми сальмонельозу: гастроінтестинальна (гастритна, гастроентеритна, гастроентероколітна, ентероколітна); генералізована (тифоподібна і септикопіємічна); бактеріоносійство; субклінічна (безсимптомна). За тяжкістю перебігу: легка, середньої тяжкості, тяжка.

Клінічна картина. Інкубаційний період триває від декількох годин (при масивному харчовому інфікуванні) до 5—7 діб (частіше 2 доби). Характер клініч­них проявів, ступінь їх вираженості, послідовність появи і тривалість перебігу залежать від клінічної форми хвороби. Сальмонельоз харчового інфікування пе­ребігає переважно в гастроінтестинальній формі з такими клінічними варіантами: гастрит, ентерит, гастроентерит, гастроентероколіт. Гастрит і гастроентерит діагностують у дітей, старших 3 років, і перебіг їх часто відбувається за типом харчової токсикоінфекції. Інкубаційний період короткий — до 24 год. Увесь симптомокомплекс розвивається в перші години від початку хвороби, що пов'язано з потраплянням у шлунок великої кількості збудника, а також вивільненням ма­сивної дози ендотоксину. Початок бурхливий, з підвищення температури тіла до високих цифр, болю в надчеревній ділянці, нудоти, блювання, через декілька го­дин приєднується пронос. У деяких хворих настає нейротоксикоз (гіпертермія, непритомність, клоніко-тонічні судоми) або шок (зниження артеріального тиску, ціаноз, похолодання кінцівок).

Гастроентероколіт і ентероколіт — найчастіші форми сальмонельозу в дітей раннього віку, особливо 1-го року життя. Інкубаційний період — від 2 до 5 днів. Початок хвороби гострий, проте для неї характерний поступовий розвиток і посилення основних симптомів протягом 3—4 днів. Найхарактернішими ознака­ми є розлади випорожнень і симптоми інтоксикації. З 1-го дня випорожнення надмірні, пінисті, смердючі, містять велику кількість слизу, зелені, крові. У перші З дні хвороби може виникнути виражений токсикоз з ексикозом: висока гарячка, блідість шкіри, западіння великого тім'ячка та очних яблук, загострені риси об­личчя. Ці явища тривають досить довго (до 8—10 днів).

Тифоподібна форма уражує дітей старшого віку. Характерні тривала гарячка, біль голови, повторне блювання, адинамія, анорексія, безсоння, запаморочення, у деяких хворих схильність до брадикардії. Можлива поява поодинокої розеольозно-папульозної висипки. Збільшені печінка та селезінка.

Септична форма уражує дітей раннього віку. Може розвинутися внаслідок генералізації процесу при шлунково-кишковій формі або без попереднього ура­ження травного тракту. Хвороба характеризується появою гнійних вогнищ у різ­них органах: легенях, нирках, мозкових оболонах, великих суглобах тощо, пере­бігає як сальмонельозний сепсис. Специфічний характер вогнищ ураження під­тверджується виявленням сальмонел у спинномозковій рідині, мокротинні, сечі.

Ускладнення. У тяжких випадках сальмонельозу можливий розвиток ін­фекційно-токсичного шоку, гострої ниркової недостатності, ДВЗ-синдрому, анемії, дисбактеріозу, порушення функції підшлункової залози, печінки.

Діагностика. Загальний аналіз крові — помірний або виражений лейкоци­тоз, анеозинофілія, зсув лейкоцитарної формули вліво, нормальна або помірно збільшена ШОЕ. Копроцитограма — наявність у калі м'язових волокон, лейко­цитів, слизу, еритроцитів. Бактеріологічне дослідження проводять для виділення збудника з блювотних мас, промивних вод, сечі, калу, жовчі, крові тощо. Сероло­гічні дослідження (РЗК, РПГА) необхідно проводити в динаміці хвороби (через 7—10 днів), щоб виявити наростання титру специфічних антитіл. Діагностичний титр у РИГА становить 1:100 — для дітей до року і 1:200 і вище — для дітей, стар­ших року.

Лікування. Госпіталізують дітей за клінічними та епідеміологічними пока­заннями. Обсяг, характер і черговість лікувальних заходів залежать від клінічної форми і тяжкості хвороби. Призначають антибактеріальні препарати: фуразолідон, ніфуроксазид чи антибіотики: гентаміцин, цефотаксим, цефтріаксон тощо, їх можна поєднувати з полівалентним сальмонельозним бактеріофагом. У разі масивного харчового інфікування в перші години хвороби промивають шлунок 2 % розчином натрію гідрокарбонату. Важливе значення має дезінтоксикаційна та регідратаційна терапія — пероральна та інфузійна залежно від проявів токсикозу та зневоднення. Для поліпшення біоценозу кишок призначають бактерійні препара­ти: біфідумбактерин, лактобактерин, лінекс, біфіформ.

Профілактика. Реконвалесцентів виписують після повного клінічного ви­дужання та одноразових негативних результатів бактеріологічних досліджень калу і сечі, взятих через 3 дні після закінчення приймання антибактеріальних препа­ратів. Важливе значення має раннє виявлення джерела інфекції та ізоляція хворо­го, у вогнищі проводять остаточну дезінфекцію. Карантин не оголошують. Усіх контактних дітей і дорослих обстежують на сальмонельоз, досліджують продукти харчування, перевіряють місця їх зберігання, технологію приготування їжі та її реалізацію. Бактеріоносіїв не допускають на роботу в будинках дитини та в мо­лодших групах дитячих закладів. Специфічної профілактики не проводять. Засте­режні профілактичні заходи спрямовані на оздоровлення свійських тварин і за­побігання серед них сальмонельозних хвороб, організацію санітарного режиму на м'ясокомбінатах та молочних підприємствах.