4. Модель виховного процесу та її компоненти.
Процес моделювання – це відтворення характеристик одного об’єкта на іншому, спеціально створеному для їх вивчення. За своїми завданнями розробка моделі має прикладний характер, тобто моделювання обумовлено раніше визначеною метою та орієнтоване на практичне застосування результатів. Модель має декілька застосувань : по-перше, вона чітко визначає компоненти, які складають систему, по-друге, достатньо схематично та точно подає зв’язки між компонентами, при цьому зв’язки всередині модельованого об’єкта можна порівняти із зв’язками всередині моделі, по-третє, модель генерує і породжує питання, і,нарешті, вона стає інструментом для порівняльного вивчення різних галузей явища.
Педагогічний зміст моделі виховного процесу полягає в тому, що вона дозволяє виділити актуальні та перспективні завдання виховного процесу, виявити та науково обґрунтувати умови можливого зближення між вірогідними, очікуваними та бажаними змінами процесу виховання.
Виховання як процес суб’єкт-суб’єктної взаємодії вихователя і вихованців буде ефективним , коли ця взаємодія спроектована, спланована, враховані всі сторони процесу виховання. Важливо на теоретичному рівні побудувати модель виховного процесу. Проектуючи модель процесу виховання, слід враховувати його двоаспектний характер:природо відповідний як процес розвитку і соціальний, що передає суспільно-історичний і культурний досвід. Також важливо враховувати різні методологічні підходи, зважаючи на особливість суперечностей між біологічними, соціально-культурними чинниками впливу. Оскільки йдеться про природо відповідні системи, які не лише не знижують ролі природи людини у процесі її формування, а , навпаки, взаємодіючи, інтенсифікують ці процеси, якщо вони є сприятливими, або гальмують, якщо вони не відповідають потребам її природної сутності. Людина синтезує природні й соціальні чинники впливу, тобто вона сама є інтегрованою органічною системою, яка, в свою чергу, інтегрує біопсихологічну та соціокультурну підструктури (як спадкові індивідуальні особливості особистості, так і особливості середовища).
Провідними компонентами процесу виховання є розвиток і виховання. Загальний розвиток людини – це процес формування її як індивіда в результаті соціалізації та виховання. Володіючи природними анатомо-фізіологічними задатками, дитина вступає у взаємовідносини з навколишнім світом, опановуючи досягнення людства. В загальному вигляді розвиток людини – це процес входження її у нове природне і соціальне середовище та інтегрування з ними. Фізичний, психічний та інтелектуальний розвиток пов’язані з духовним розвитком, який інтегрує ці процеси в єдине ціле. Визначальним чинником соціально-культурної концепції психічного розвитку людини є суспільне середовище.
Людина є носієм системи знань, ставлень, поглядів, ідеалів, переконань тощо. Тому її виховання має здійснюватись як цілеспрямований, поетапний процес, що становить цілісну систему, тобто закономірно побудованих, динамічно пов’язаних компонентів (явищ, процесів, впливів, етапів) взаємодія яких породжує нову системну якість.
Мета виховання – основа виховної системи, конкретизується в завданнях виховання на різних етапах виховного процесу.
Суб’єкти виховання – це основні сили, що реалізують педагогічну систему виховання.
Умови виховання – наявність відповідних обставин для реалізації мети і цілей виховання, створення таких обставин з метою ефективного здійснення процесу виховання й використання оптимальних варіантів.
Зміст виховання – комплекс ідей, думок, чинників, основних напрямів виховної взаємодії.
Форми і методи виховання – це способи досягнення прогнозованих цілей і завдань виховання.
Результативність – завершальний етап системи виховання. Це певний рівень досягнення мети, прогнозованих цілей, завдань, ефект яких визначається кінцевим результатом.
Отже, моделювання виховного процесу дозволяє вичленити всі компоненти виховної системи, зв’язки та відношення між ними, прогнозувати та корегувати ефективну педагогічну взаємодію.